На захоплення Києва кинули кадирівців і треба було зробити все, аби вони не дійшли до столиці - Сергій Сотніченко [ Редагувати ]

Зруйновані будинки, гори спалених машин, вбиті і закатовані цивільні... Фото з Ірпеня, Бучі, Бородянки сколихнули мережу і шокували весь цивілізований світ. Не було жодного поважного закордонного і вітчизняного ЗМІ, яке б не написало про звірства російських окупантів на Київщині. Але досі мало хто знає, якими неймовірними зусиллями нашим оборонцям вдалося вигнати ворога подалі від столиці. 

Захист Києва здійснювався, переважно, добровольцями, що записалися до лав тероборони. Якщо ж врахувати, що формуватися ця ТО почала всього за кілька тижнів до початку війни (Закон про "Основи національного спротиву" був ухвалений влітку 2021 року, а поправки, які визначали статус, юрисдикцію та завдання територіальної оборони взагалі були внесені наприкінці січня 2022), а укомплектувалася вже безпосередньо після 24 лютого, зрозуміло, що трималася вона фактично на ентузіазмі добровольців. 

Один із безпосередніх учасників тероборони Києва, з яким нам вдалося поспілкуватися, - Сергій Сотніченко. У мирному житті він займався блокчейн-технологіями. З початком війни став до лав ТРО. В тероборону пішов не вагаючись, тримати автомат вже вмів - довгий час займався стрільбою, навіть є діючим членом стрілецької асоціації України.

І якщо зброєю тоді тероборонців забезпечували справно (згадайте кадри, коли автомати військові роздавали на вулицях Києва просто із вантажівок, аби люди мали чим захищати місто), то от з амуніцією було куди важче. 

Сергій підключив усі свої знайомства у підприємницьких колах, щоб забезпечити себе і своїх друзів тепловізорами, тактичними окулярами, бронежилетами - доводилося діставати все самостійно. Як згадує Сергій, на саме тільки екіпірування пішло кілька днів. Але вступати в бій без елементарного захисту проти ворога, від якого не знаєш, чого очікувати, прирівнювалося до самогубства.

Вже тоді була інформація, що на захоплення Києва кинули кадирівців. І треба було не те, щоб боротися з ними, а зробити все, аби вони навіть не дійшли до столиці.

Завдання підрозділ Сергія отримував від керівництва тероборони. Що робити, їм думати не доводилося, тому що різних завдань було достатньо багато - від ідентифікації і зачистки ДРГ, до зміцнення залізничних хабів, які є на території Києва і Київської області. Будували укріплюючи споруди, охороняли укріплення, щоб контролювати обстановку, тому що це стратегічні місця для Києва. У цьому процесі хлопці були постійно. 

Коли ж окупантів погнали далеко за межі Київської області, треба було зачищати звільнені території. Розтяжки і мінування, залишки ворожих ДРГ - такі "подарунки" лишали після себе ті, кого називають "орками". І на розгрібання наслідків теж пішло чимало часу.

Про свої відчуття від побаченого в Бучі та Ірпені Сергій розповідати не хоче. Каже, і без нього вже достатньо розповіли та показали. Але попереджає, що всі чоловіки, які беруть участь у захисті України, виступають за тотальне знищення осіб, які були в лавах МО Росії на території Київської області, які влаштували різанину в Бучі та Ірпені під час короткострокової окупації. Так воно і буде, не варто навіть сумніватися. Їх наздоженуть скрізь, навіть через 10 років. 

А тим часом люди почали повертатися до своїх домівок в передмістях Києва. І хоч війна ще не закінчилася, життя має тривати.