Українські біженці згуртувалися і організували хор у Швейцарії [ Редагувати ]

Українці-переселенці згуртувалися і організували хор у місті Люцерні - це в Швейцарії. Керує ним професійний диригент, а ось хористи - аматори. Лікар, арт-менеджер, знавець сільськогосподарських машин. Як одне бажання співати робить з людей артистів - бачила Світлана Прокопчук.

Софія Пилат за освітою – терапевт, до війни працювала в одній з одеських клінік. Ще здобуваючи фах лікаря, дівчина вивчала німецьку мову. Тож із початком повномасштабного вторгнення виїхала за кордон. Щоб працювати за фахом у Швейцарії, Софія відправила свій диплом на реєстрацію і готується до складного етапу його підтвердження. А поки вирішила присвятити себе ще одному улюбленому заняттю - музиці. 

Софія Пилат, хористка:

Я вчилась у музичній школі у Трускавці. Віра Миколаївна Малиновська, привіт (сміється). Улюблена вчителька по фортепіано.

У хорі співають лише українці, які вимушено виїхали з України через війну. Першу репетицію провели у серпні. А вже тепер у репертуарі колективу понад десяток композицій. 

Олексій Яцюк, диригент, керівник хору "Простір":

Наш основний репертуар - це українські пісні: народні, академічні. Коли потім ми почали співати Духовний гімн України, то якось це колихало струни душі, то звісно і багато сльоз було. Або як ми співаємо пісню "Два кольори"про людину, яка покинула рідну домівку. 

Цю пісню хор виконував у Берні на концерті - реквіємі до роковин Голодомору. Хористи зізнаються: нині текст композиції вони сприймають інакше, ніж до війни. Звірства рашистів принесли стільки горя. Але не відібрали в українців: прагнення до свободи і любові до пісні. 

Олександра Плавинька, хористка:

Ми не можемо бути без пісень! Ми не можемо жити без пісень!

До війни Олександра навчала студентів будови сільськогосподарських машин. Вікторія в минулому - маркетолог. Хор для них - не лише можливість співати, а й відчувати зв'язок з Батьківщиною. 

Вікторія Кшишневська, хористка:

Зараз ми співаємо різдвяні колядки і щедрівки. І відкликається це, коли ти співаєш про велику родину, яка буде святкувати Різдво і починаєш всередині тремтіти, тому що ти розумієш, що ми зараз всі не разом. На жаль. 

Українці вміють співати, навіть якщо цього не вчились, каже Валерія. Вона за освітою диригент. 

Валерія Балюк, хористка:

Частіше за все не вистачає хористу свободи. Ми постійно себе самі обмежуємо і я постійно працюю над тим, щоб люди просто довірилися собі, відпустили свій голос і не стримували його. 

Хоч здебільшого у хорі співають аматори, до організації концертів підійшли професійно. Тексти українських пісень для швейцарської публіки вони перекладають німецькою. І вже мають чимало запрошень на благодійні концерти. Тільки війна навчила: довгострокових планів не будувати. 

Софія Пилат, хористка:

Хтось там вже запитував на березень, ми такі: перепрошуємо, ми взагалі не знаємо, що в нас буде в березні, ми не знаємо, що в нас буде в січні!

Об'єднав українців та допомагає з організацією концертів швейцарець. Урбан Фріє у минулому тележурналіст. Але, завершивши телевізійну карʼєру, організував мистецький проєкт і допомагає талановитій молоді з усього світу здобувати музичну освіту в Швейцарії. Після нападу росії на Україну у його будинку знайшлося місце для українців. А в щирому серці - куточок для мрії. 

Урбан Фріє, організатор культурно-мистецького проєкту:

- Існує одна мрія. За наступні 2-3 роки Люцерн збудує новий театр. Моя мрія полягає в тому, що Люцерн разом з іншими швейцарськими театрами допоможе відбудувати театр в Маріуполі. Це була б місія Швейцарії. - Коли він буде українським? - Тільки, коли він буде українським! Він буде українським! - Ви вірите? - Я впевнений!