Місяць тому Дніпро пережив найбільшу трагедію за весь час війни: як постраждалі лікують фізичні і душевні рани [ Редагувати ]

Аргументів у ООН уже безліч, і їхня кількість зростає. Адже росіяни свої воєнні злочини коять щодня, убиваючи цивільних українців. 

Рівно місяць тому Дніпро пережив найбільшу трагедію за весь час війни - російська армія поцілила ракетою у багатоповерхівку. Загинули 46 людей, 80 були поранені. Вони дотепер лікують фізичні і душевні рани. Олена Мендалюк розповість більше.

9-річна Мирослава з лікарні записує відео для свого дядька Сергія, бійця 93 бригади Холодний Яр.

Марина Мовчан - мати постраждалої Мирослави:

Она его обожает и очень хочет чтобы он к ней приехал. Она до безумия его любит. И его поддержка для нее - это просто… 

Дівчинка вже місяць прикута до лікарняного ліжка. У неї перебиті ніжки. Коли російська ракета влучила у її будинок, Мирослава була на вулиці, і це, напевне, і врятувало їй життя. Адже квартиру мами з донькою знищив удар окупантів. Тепер вони - живуть у лікарні. Мирослава вже перенесла кілька операцій, а мама її цілодобово доглядає.

Марина Мовчан - мати постраждалої Мирослави:

Зародыши уже пошли по приживанию кости, у нее два перелома бедра и рванная рана на ножке. Старается садится, тяжело ей это дается, но психует, садится. 

Це перші хвилини трагедії. 14 січня російська ракета зруйнувала тисячі доль. Жертвами терористичної атаки стали 49 людей. 

Рятувальна операція з пошуку людей під завалами тривала майже 70 годин. Працювали сотні пожежників, правоохоронців, комунальників, волонтерів та містян. Більше 80 мирних жителів дістали поранень, сотні - залишилися без даху над головою. Російський снаряд зруйнував два під'їзди, відновити неможливо близько 200 квартир. За допомогою спецтехніки Олександр виносив уцілілі меблі.

Його оселя на 5 поверсі, дістатися сходами - неможливо, під'їзд напівзруйнований, тому все, що може забрати - витягає через вікно. Чоловік поки живе у родичів.

Олександр - мешканець зруйнованого будинку:

Ну, что можно сказать, война. Что я могу сказать… как есть. Остаются сыли держаться? Остается, есть дети, ради них и держимся. 

Віктор - альпініст-будівельник із Маріуполя. Разом із колегою вже місяць ремонтують фасад вцілілої частини будинку. 

Максим - альпініст-будівельник:

Мы одни, вот смотрите, один, второй третий, четвертый .. вон там еще 2 квартиры переделывали. 

Всередині будинку щодня працює до 5 будівельних бригад. Ремонтники міняють розбити двері та вікна. Вже відновили 900 вікон, ще майже 500 на черзі. 

Владислав Грицай - директор департаменту житлового господарства Дніпровської міськради:

Как только завод отдаст нам окна, то 2 недели - и мы их установим. 

Вікторія Таніч - жителька Дніпра:

Це не боль, це не розуміння. Чому саме цей під'їзд, чому саме ця родина. 

Будинок Вікторії - у цьому ж дворі. Вибухова хвиля у її квартирі вибила вікно. Дівчина вціліла, бо в мить терористичної атаки була у знайомої. За кілька годин дніпрянка вже була на місці трагедії і одразу рушила на допомогу в центр Єднання. Його одразу після удару розгорнули в приміщенні комунального Дитячо-юнацького центру. 

Вже у неділю ми зрозуміли, що допомогли більше ніж місця, де це можна зберігати. Повністю наше фоє було заповнене і від столів і до гардеробу це все були речі.

Ірина Герліванова - директор Дитячо-юнацького центру "Штурм" Дніпровської міськради:

Довіз розкладачок, постіль, ковдри. За годину, за дві ми були готові прийняти 100 осіб. 

Та прийшло набагато більше. Тільки не на нічліг, а за теплими речами та їжею. Скільки тон видали постраждалим - підрахувати важко, згадує пані Ірина. 

Ірина Герліванова - директорка Дитячо-юнацького центру "Штурм" Дніпровської міськради:

Перші два-три тижні надходили люди, які постраждали там вибиті вікна, ну у зрівнянні, незначні такі поранення, а от вже 4 тиждень почали приходити люди, які втратили своїх рідних. І для мене 4 тиждень був самій найтяжеліший. 

Марина Мовчан - мати постраждалої Мирослави:

Прийдет тот момент, когда надо будет уезжать отсюда, а куда я без мужа, я сама ее воспитываю, не знаю, куча в голове вопросов.

Та головне питання, зізнається Марина, як поставити доньку на ноги. Жінка хоче її відправити на лікування та реабілітацію у спеціалізовані клініки за кордон. 

Марина Мовчан - мати постраждалої Мирослави:

Надо стремится, ножки больше разрабатывать и стремится к разработке, мне одной это тяжело. Травматолог приходит, сгибайте ногу. Она начала кричать, оно начало хрустеть, я стала с этой ногой и я не знаю куда мне надо было ложить ее.

Але між болісними процедурами, перев'язками та операціями вже є моменти, коли Мирослава починає посміхатися. А ще змінилася тематика її малюнків....

Марина Мовчан - мати постраждалої Мирослави:

Это страшные картинки. Глаза зачеркнуты, ракеты у нее долго были летающие, она зачеркивала их,перечеркивала, то сейчас она как-то старается того же пса Патрона нарисовать, уже какую-то кошечку нарисует. 

У Мирослави з'явилась мрія - вже у новій домівці завести собаку. Каже, його обов'язково візьмуть з притулку, щоб дати йому шанс на щасливе життя і люблячу родину. А ще дівчинка попросила через наш сюжет передати привіт дядькові та його побратимам. 

Привет 93 бригада, спасибо, что вы меня приняли. Я Вас очень сильно люблю. Холодные Яры, вперед!