Українці в Брюсселі влаштували святкування з нагоди Великодня [ Редагувати ]

Українці в Брюсселі влаштували святкування з нагоди Великодня. Розписували писанки, плели макраме і співали. Олена Абрамович продовжить тему.

Сучасна українська музика часів повномасштабної війни, традиційні народні пісні  та вистави. Так святкують Великдень у центрі "Українські голоси", що в Брюсселі. Окрім програми з урочистостями, тут і майстер-класи. Харківʼянка Тетяна Ларіонова знайомить дітей з символікою кольорів на писанках.

Земля! Якщо ви бачите чорний або коричневий колір, це все земля - це родюча земля. 

Пані Тетяна за рік навчилась вправно говорити українською. А от діти, які так само як і викладачка, опинилися тут після повномасштабного вторгнення, подекуди вже переходять на французький манер.

Наносячи шар за шаром фарбу, діти створюють петриківський розпис. Таких безкоштовних гуртків у Брюсселі та інших бельгійських містах тепер чимало. До повномасштабного вторгнення пропозиції були лише від росіян. Та тепер батьки обирають осередки прискіпливіше. Уперше доєднатися вирішила і Софія, що приїхала з Дніпра. 

Софія, біженка з Дніпра:

Тому що я українка, я хочу малювати, я дуже люблю малювати, дуже-дуже. 

У сусідній залі з пензликом працює Марк Ткачук, теж з Дніпра.

Марк Ткачук, біженець з Дніпра:

Я не знаю ні яка це техніка, ні навіть що я малюю, я просто сів і почав робити якісь лінії, а в кінці вийшло щось доволі гарне.

А ці двоє дівчаток щойно подружились і завдяки нам дізнались, що з одного міста. Тут вони сьогодні навчились плести браслети за технікою макраме. 

Ольга та Софія, біженки з Чернігова:

Я сюди приходжу до психолога та брата воджу до логопеда. Я сьогодні перший раз прийшла. - І як тобі? - Класно, цікаво. Дуже цікаво, багато людей, багато українців, можна познайомитися з кимось, дуже багато цікавих людей.

У цьому центрі ось уже півроку для українців - дорослих та дітей пропонують 30 різних видів занять та допомоги - усе безкоштовно. Приміщення надала місцева влада, фінансово долучилось Агентство ООН у справах біженців, і а заняття влаштовують волонтери. Їх тут півсотні. Чи не всі - з тимчасовим захистом.

Марина Шамшина, біженка з Краматорська, волонтерка:

Ми розуміємо, якщо ми сюди приїхали, ми повинні допомагати один одному. І є такі можливості. Якщо ти не можеш - хтось грошима допомагає, хтось допомагає справами. Але ми ж розуміємо, що тут більшість людей це жінки з дітьми. Діти - то є наше майбутнє. То є наш код нації.

Ірина Боровик, біженка з Києва, волонтерка:

Деякі дітки не знають української мови, тобто ми вчимо, ми готуємось, ми розказуємо про ці традиції, у нас в центрі є урок один на тиждень українознавство.

Пізнають україну через "Українські голоси" часом й іноземці. Бельгієць Вінсент розглядає старовинні рушники у холі комʼюніті центру. Колись вони прикрашали світлицю при музеї Івана Гончара у Києві. Тепер тимчасово на виставці тут. 

Вінсент, мешканець Брюсселя:

Мені пояснили, що це старі полотняні рушники з різних регіонів України, дуже гарні. Дуже гарно тут все організували. Як на мене, це чудово для спільноти ділитися своєю культурою з іншими, зустрічати людей зі спільними інтересами.

Філіп та Антуанет, тим часом, прийшли подивтися на виступ української родини, яку прихистили - Ганни Мілясевич з Дніпра та її двох дітей.

Філіп, бельгієць, який надав житло українцям:

Це дуже гарна сімʼя - Ганна співала, а Ксенія, її маленька донька танцювала та співала. Ми раді бачити їх тут щасливими попри всі проблеми у їхній країні.

Створювати та підтримувати такі соціально-культурні осередки наш уряд закликав усі європейські країни. Аби наші діти за кордоном зберігали українську ідентичність і хотіли повернутися додому.