У Києві родини полонених військових медиків звернулися до дев'яти диппредставництв: вимагали повернути рідних з полону [ Редагувати ]

На акцію до посольств країн світу. У Києві родини полонених військових медиків звернулися до дев'яти диппредставництв з вимогою посприяти у поверненні лікарів та медсестер з російського полону. Військових медиків немає в офіційних списках і до них не пускають міжнародні організації. Олександр Васильченко спілкувався з родинами полонених.

Онук не бачив дідуся востаннє, коли дідусь прийшов на службу в грудні 21-го року. З того часу Андрійко дідуся не бачив. І дідусь не знає, що в нього скоро ще й онучка буде.

Зв'язок із батьком, Анатолієм Пляшниковим, військовим медиком - Марина втратила ще рік тому. І донині, каже, його доля невідома.

Марина Олексюк, донька військового медика:

Офіційного підтвердження, що він в полоні, немає, він офіційно зниклий безвісти. Стало зрозуміло, що сталась якась ситуація під час виходу з заводу Ілліча в Маріуполі. Ми не знали, що з батьком, через декілька місяців зʼявилися чутки, що його бачили живим.

І таких історій про військових медиків, які знаходилися в Маріуполі, а потім зникли чи потрапили в полон, багато - розповідає Людмила. 

Людмила Пляшник, дружина військового медика:

Зараз у нас проблема, як допомогти, як звільнити наших чоловіків, особливо військових медиків, тому що вони не комбатанти, вони не брали зброю в руки, вони виконували до останнього свій обовʼязок. Залишалися з пораненими на заводі Ілліча, для того, щоб врятувати життя своїх воїнів.

Саме тому сімʼї полонених постійно звертаються не тільки до української влади, але й до міжнародної спільноти, щоб отримати бодай якусь інформацію про своїх рідних.

Людмила Пляшник, дружина військового медика:

Ми звертаємося до міжнародної спільноти, до міжнародних посольств, для того, щоб вони допомогли нам знайти якусь співпрацю з нашим ворогом, агресором-росією, яка не повертає військових медиків з полону. Адже по Женевським конвенціям лікарі повинні бути без обміну звільнені, лікарі не повинні бути в полоні так само, як і інші некомбатанти.

Знайти хоч якусь інформацію про свого племінника намагається і пані Ірина. 

Ірина Шевчук, тітка військового медика:

Майже півроку як зник безвісти під Майорськом. Немає ніяких відомостей, нічого нема. Шукаємо скрізь. І"Червоний хрест",  і подаємо заявки, ніяких відомостей нема. 94-го року, Григорій Польовий, киянин. Вибрав такий шлях, працював на швидкій.

І обрав свій шлях Григорій Польовий ще в перший день повномаштабного вторгення - 24-го лютого. Його мати Марія каже - залишатися осторонь він не міг.

Марія, мати військового медика:

С первых дней доброволец, хотя не должен был идти служить, но принял такое решение и пошел служить, сказал, что медик, я не могу оставаться здесь.

Ірина Шевчук, тітка військового медика:

Перший місяць був інструктором, навчав, як з тими ж турнікетами допомогу першу надавати, а потім був у Сумській області, Бахмут, під Горлівкою, це Майорськ, і там зник безвісти.

Родини разом з громадськими організаціями провели низку акцій – "Врятуйте полонених медиків" біля іноземних посольств. Учасники мітингу сподіваються, це допоможе врятувати їх рідних.

Наталя Миколаєва, представниця ГО "Військові медики України":

Ми передали документи, ми передали свої вимоги, це навіть не вимоги, а прохання про те, щоб світ все ж таки звернув увагу на військовополонених медиків, які не тримали зброю в руках, а рятували життя.