Прикордонниця Аліна Паніна розповіла про тортури в полоні в Оленівці [ Редагувати ]

Після тривалого полону та реабілітації в Україні та Литві прикордонниця Аліна Паніна повернулася на службу. Зараз захисниця. яка боронила Маріуполь та провела майже 4 місяці у неволі в Оленівці тренує нового чотирилапого друга. Собака, з якою Аліна потрапила в полон - досі у росіян. У неволі в окупантів також наречений жінки.

Про тортури в полоні та життя після неволі Аліна розповіла Христині Гашенко.

З усмішкою на обличчі в одному із кінологічних центрів Львівщини прикордонниця Аліна Паніна навчає свою нову підопічну.

Шукай, Роксі. Апорт. Шукай.

Зі своєю майбутньою напарницею Аліна тренується щодня вже майже місяць.

Аліна Паніна, прикордонниця:

Я собаку розумію цю, я до неї уже звикла. Вона дуже така енергійна, дружелюбна. І вона уже навіть починає захищати мене від других собак, так, Роксі.

Раніше в Аліни була інша напарниця. Майже 2 роки прикордонниця працювала із Сонею. З нею і зустріла велику війну у Маріуполі. З побратимами, серед яких був наречений, гідно боронила місто від росіян.

Понад три місяці українські захисники мужньо тримали оборону. А потім - була "Азовсталь".

Там під опікою в Аліни була і собака її нареченого. Він у квітні потрапив у полон на заводі Ілліча. Ці чотирилапі друзі не раз рятували життя дівчини та її побратимів.

Аліна Паніна, прикордонниця:

Коли починався обстріл, я була в тому місці, і вони мене просто на поводі відвели в те місце, де я стояла просто прилітало. На "Азовсталі" хлопці, які були вже у бункері, вони дивились по ситуації й по собаках, і по їхній поведінці, ми розуміли, що має бути потужний обстріл.

У травні Аліна разом з іншими захисниками та собаками опинилася в полоні. Майже 4 місяці дівчину тримали в Оленівці. Прикордонниця добре пам'ятає вечір теракту, коли росіяни жорстоко знищили українських полонених. В ту мить вона разом з іншими дівчатами знаходилася в сусідній будівлі колонії.

Аліна Паніна, прикордонниця:

Прозвучало таке, що був вихід і відразу приліт. І далі крики, істерики, плач. Ми не зрозуміли, що це таке. Ми думали, що можливо наші десь прорвалися сюди, можливо хлопці зробили якийсь бунт на бараках.

Вранці тих, хто вижив після вибуху, росіяни перевели у камеру ближче до дівчат.

Аліна Паніна, прикордонниця:

Помістили у 2 камери. Ці камери мали розмір 3х5. І вони 30 осіб помістили в цю камеру. Вони поранені, їх треба перев'язувати, вони лежать, ти ж не будеш сидіти. І цей запах ран, крові, йоду. Воно все впивалося, воно стояло в камері з тижня зо два.

Лікувати поранених хлопців було нічим. Жодних медпрепаратів росіяни не давали.

А згодом у розмові між собою працівники колонії зізналися у скоєному теракту.

Аліна Паніна, прикордонниця:

У нас були двері закриті, але в нас були відкриті віконечка, і все це було чутно. Вони не зрозуміли, що вони говорили при нас. Вони сказали: "Це або в нас вийшло щось з ладу", тобто якісь установки, які стояли біля колонії або якісь, як вони говорили "неправильно навели"

За майже 4 місяці полону в Оленівці Аліна втратила 15 кілограмів.

Аліна Паніна, прикордонниця:

З їжі була курка з пір'ям і звичайна недоварена каша. Борщ чи суп - це просто була вода, качан тонко нарізаний і одна картоплина - це був борщ. Кожен вечір в нас була риба путасу з нутрощами, з кістками.

До полонених жінок чи чоловіків росіяни ставились однаково. Часто пропонували перейти на бік окупантів. І ніяк не розуміли, чому українці залишаються вірними своїй країні. Щоб заламати їхній дух, вмикали радіо з фейками та пропагандистськими новинами.

Аліна Паніна, прикордонниця:

Вони сказали, що вони дійшли до самого Києва, і що Волинську і Львівську область забрала Польща, що зробили референтом, тобто Україну розбирають на частини, вони сказали. І для нас - це були звичайні анекдоти, ми сміялися.

У полоні досі знаходиться наречений Аліни. Від грудня минулого року жодної звістки про нього. Дівчина розповідає, часто росіяни українських полонених переводять у різні колонії. Тому дізнатися бодай якусь інформацію про рідних та побратимів стає дедалі важче. Після усього пережитого Аліні було непросто повернутися на службу.

Аліна Паніна, прикордонниця:

Я, напевно, навіть кілометра не могла пройти. Було дуже важко. В тебе не було сил ні в ногах, ні в руках. Взагалі. В тебе там ніяких ні вітамінів, ні сонця - взагалі нічого не було. Ти навіть зневоднений був тому, що воду пили з живими креветками, які плавали.

Після тривалої реабілітації - забути важкі спогади полону Аліні допомагає робота та її енергійна чотирилапа напарниця.

Роксі тренують на пошук наркотичних речовин. Частину препаратів "на нюх" вона уже вивчила.

Олена Роговська, кінолог:

Як для такого випадку, що тільки почалося встановлення контакту з собакою і кінологом, і відповідно ще й робота на пошуку, то в принципі непогано. Ще багато роботи, але в принципі непогано, скажемо так, успіхи є.

До роботи Аліна з новою напарницею повернуться уже на початку червня. Проте дівчина все ще сподівається побачитися із Сонею. Собак, які були з українськими захисниками в Маріуполі, росіяни так і не віддали. Що з ними - досі невідомо.