У селі Дубівка, що на Харківщині, вже більше року немає світла: як проходить навчальний процес [ Редагувати ]

У селі Дубівка, що на Харківщині, вже більше року немає світла. Але навчальний процес там не зупиняли ні на день. Діти ходять на уроки в єдину вцілілу в селі амбулаторію. Бо тільки там, завдяки подарованому волонтерами старлінку, можна під'єднатися до онлайн уроків і продовжувати навчання. Про жагу до знань в прикордонному прифронтовому селі розкаже Світлана Шекера.

Села Дергачівськкої громади - Дубівку й сусідню Цупівку, що в 10-ти кілометрах від кордону з росією, звільнили у вересні 2022-го. По собі росіяни лишили заміновані поля, розруху і спустошення.

Світлана Шекера, кореспондентка:

Від школи, куди ходили діти з кількох сусідніх сіл, лишилися самі руїни. Під час окупації росіяни облаштували тут командний пункт, тут був арсенал і вогневі позиції. 

Під час окупації батьки намагалися будь-що самі вчити малих дітей.

Наталія Красовська, жителька Дубівки:

Інтернету ж не було, зв'язку не було, і ми вчилися, ну як могли. Ну підручники взяли у сусідів, там хлопчик займався в другому класі, і ми взяли в нього підручники для них. Ховали підручники, ховали зошити, щоб не бачили.

Все українське доводилося ховати від очей окупантів. У селі збереглася бібліотека, бо вона була розташована у приміщенні пошти. Слово "пошта" росіяни не зрозуміли, тож усі книжки вціліли. А торік 1-го вересня батьки ризикнули і влаштували потайки від рашистів свято першого дзвоника.

Наталія Красовська, жителька Дубівки:

Діти прийшли до нас під час окупації у вишиванках, ми їх фотографували і відправляли вчительці, щоб вчителька бачила, що ми є, що ми готові займатися. Це було рано-вранці, щоб ніхто не бачив, бо в нас їздили окупанти. Ну десь о 8-й годині. Ну ми вже знали так приблизно, коли вони будуть їздити, і ми старались, щоб нас ніхто не бачив. 

Та окупантів вигнали з села, але в Дубівці досі немає світла. 

Вікторія Колодочка, староста Токарівського округу:

З електропостачанням трішки проблема, тому що дуже багато пошкодженого електромереж і замінованих територій багато. Прогнози, звісно, нам надають на кінець травня, але ж обстріли ж ніхто не відмінив, на жаль, і територія ще спочатку ж розміновується, а потім тільки ведуться відновлення роботи. 

Мобільний зв'язок - дуже слабкий. Восьмеро дітей, які залишилися у громаді, увесь цей час практично не вчилися. Півтора місяці тому - волонтери подарували селянам старлінк.

Віктор Токар, житель Дубівки:

Хлопці з Англії, волонтери, так, заїхали, нам поставили інтернет. Встановили, кажуть, користуйтеся. Паливо дали нам, 20 літрів бензину, дали електростанцію. Дали павербанк.

Встановили обладнання в сільській амбулаторії. Тут тепер і пошта, і волонтерський центр. А віднедавна - і школа.

Олена Токар, медична сестра амбулаторії:

А шо, в нас тільки в одних тута, в нашому приміщенні є інтернет. Посадили там дівчат, дівчата занімаються. Ну, не знаю, допомога чи бажання, щоб діти хоч шото знали. Понімали і вообще розвивалися. 

Тепер - до амбулаторії троє дітей - йдуть зранку, наче до школи. Другокласницям - видали в сільраді планшет. Тож дівчата тепер дистанційно опановують математику й українську.

У сусідній кімнаті - у третьокласника Сашка - теж математика. Хлопець надолужує те, що пропустив за час окупації.

Олександр Колодочка, учень 3 класу:

Ми підручники вообще не читали, ми сиділи в погребах. Ми пропустили увесь другий клас просто внікуда.

Із останніх тем - 10-річному учню більш за все відгукнулася тема про катастрофи.

Олександр Колодочка, учень 3 класу:

Коли у нас був день пам'яті Чорнобиля, коли нам дуже ясно об'яснили, мені це дуже сподобалося. Я знаю всі оці катастрофи, які ядерні єсть. Це нада ізучіть, щоб потом це все заборонить, щоб викинуть куда-то далеко-далеко, щоб даже на цій планеті його не було просто. 

І діти, і дорослі в Дубівці чекають на одне - щоб з боку кордону, який так близько до них, перестали долітати звуки щоденних обстрілів.