На Сумщині створили музей-цвинтар спаленої російської техніки [ Редагувати ]

Музей-цвинтар спаленої російської техніки з'явився на Сумщині. Ці залишки танків та бойових машин - страшні свідчення вторгнення окупантів і героїчної діяльності місцевої тероборони. Волонтери та підприємці прибрали їх з доріг та полів, що змогли відновити - передали військовим. Те, що залишилось - нагадуватиме про підступність росіян.

Відірвані башти, покорчені дула, поїдені іржею корпуси - все, що залишилося від грізної бойової техніки, з якою рашисти прийшли на українські землі.

Ця техніка із села Залізничне, шо біля станції Боромля.

Лебединщиною рухалися колони такої техніки, деякі села загарбники окупували.

Це один із танків, який був найближче до міста Лебедин, який був підірваний в лісопосадці десь кілометра за 1,5-2 від нашого переднього блок-поста. Були передові відряди тероборони, які займалися саме знищенням цієї техніки.

У перші дні війни на цій базі почав активно діяти волонтерський осередок - люди потребували навіть борошна для хліба. Та після визволення населених пунктів постали й інші потреби.

Валерій Чалий, підприємець:

Попереду була посівна, і тому вся техніка, яка була біля міста, вона заважала фермерам.

Пального обмаль, тягачів немає, трактор не подужує, розповідає пан Валерій.

Валерій Чалий, підприємець:

Виробили таку схему, шо ми розбираємо, від’єднуємо башні, гусениці, шоб легша вага була, і з такою вагою уже привозили сюди.

Юлія Зайцева, кореспондентка:

Вся ця техніка стягнута сюди виключно з навколишніх територій Лебединщини. Спочатку її було набагато більше, але навіть спалена вона ставала у пригоді нашим захисникам.

Півтора десятка бойових машин практично звідси поїхали воювати - громити колишніх власників. З інших познімали запчастини - для ремонту. Те, що залишилося - стане музеєм.

Ярина Снісаревська, керівниця благодійного фонду:

Незалежно від обставин, де я знаходжусь, і при яких обставинах, чи це нульові позиції нашої країни, чи це Херсон, вони мені додають мужності, оці елементи, які я бачу, я їх ненавиджу всією душею, але наснага відносно ситуації дійсно спрацьовує. І просто буде як показник - як не повинно бути, але шоб кожен розумів, шо це було.

Волонтерка і матір воїна - пані Ярина - організовує вже другу вантажівку з допомогою для Херсону.

Мимоволі жінка порівнює цю допомогу з тією, що рік тому рятувала жителів цього краю.

Ярина Снісаревська, керівниця благодійного фонду:

Коли нам привезли першу машину з Волині, вона була точно така, яку ми зараз відвантажуємо. Точно таке, як нам тоді приїхало. І ми оце все розвозили по нашому району, і я вам скажу більше: основну масу гуманітарної допомоги, яку люди привозять, це люди, які були в окупації.

Кожна машина на подвір'ї підприємства має свою історію. Ось ця, наприклад, пам'ятка героїчного подвигу.

Валерій Чалий, підприємець:

Я думаю, шо це військова техніка, яка була підпалена Сергієм Проневичем. Це чемпіон України, занесений до книги Рекордів України. Він пробіг 42 км у військовому спорядженні, тобто спортсмен. І коли почались бойові дії, він був в Боромлі, і сам з "коктейлями Молотова" пробігав по 15 км вдень, підпалював ворожу техніку.  Тоді він був закатований і вбитий десь в районі Тростянця.

По всій Сумщині діяли партизани, в яких замість зброї були "бандеросмузі", бензопили, телефони та кмітливість. Так ось цей танк - став героєм жарту. Валерій з односельцями тоді планували перекрити шлях російській техніці поваленими деревами.

Нас 6 осіб в "ниві", заправлена машина, бензопилки, і виїхавши з повороту, ми зустрілись з ним лоб у лоб.

Тоді прийшли вдруге.

Перші хвилини було лячно лізти в той танк.

Відкрити спробували палками.

Валерій Філоненко, староста Боровеньківського округу:

Думали, шо він замінований, нам там нічого б не допомогло, навіть ця палка довжиною в 3 метри не допомогла б, тепер це розумієш, а тоді воно все працювалось на емоціях. Українська душа ж не може таке добро спалить, тому що там було повно солярки, а в нас не було на той час майже ні в кого.

Чоловіки злили пальне, витягнули акумулятор і викрутили з танка все, що встигли.

Валерій Філоненко, староста Боровеньківського округу:

Один з наших патріотів вирішив поставить на цей танк український прапор, знявши у себе з машини. І треба було терміново відходити, тому що ми чули, що вже їде техніка, а коли рашистська колона виїхала з-за повороту, то був нежданий сюрприз для них, звідки в тилу взявся український танк. І вони його, не довго думаючи, розстріляли й звернули далі, цією дорогою вони не поїхали.

Усі сторінки своєї історії варто пам'ятати. І такі нагадування - потрібні українцям.

Валерій Чалий, підприємець:

В українського народу коротка і лагідна пам'ять, тому ми всі війни, які в нас були з росіянами, з російською імперією, ми їх завжди забуваємо.

Юлія Зайцева, кореспондентка:

Фактично створення музею просто неба вже розпочалося. Ось цей експонат з красномовним надписом вже зайняв місце на в'їзді до Лебедина.