Зворушлива історія дівчинки, що народилася 24 лютого 2022 року [ Редагувати ]
500 днів! Такий маленький ювілей сьогодні святкує киянка Олександра Воронкова. Дівчинка народилася 24-того лютого 2022-го року. Навіть час появи її на світ - 5:30 ранку - збігається з часом, коли на Україну полетіли перші російські ракети, а колони ворожої техніки перетнули кордон.
Для її мами той день став водночас і найстрашнішим і найщасливішим. Історія, що торкається самого серця, далі в нашому ефірі.
Анастасія Воронкова, жителька Києва:
Якось привикала до цього стану, нові почуття, звичайно, і тіло твоє міняється, ти міняєшся
Анастасія згадує період своєї вагітності. Вона - ще зовсім юна, по вуха закохана дівчина, навчається в університеті. Будує плани на майбутнє. Раптом дізнається новину - вона буде мамою.
Анастасія Воронкова, жителька Києва:
Я одразу дзвоню чоловіку, кажу: тут така справа, він якраз на службі. Він мені потім розповідав, що плакати почав, ого новина.
Вагітність протікала спокійно. Прогноз лікарів - Анастасія народжуватиме орієнтовно восьмого березня. Але перейми почалися 23-го лютого.
Анастасія Воронкова, жителька Києва:
Лежу і відчуваю, що щось не так, якось по-іншому починаю себе відчувати, такі емоції в голові. Приїжджаємо до полового будинку, мене оформили одразу до родзалу. Воно боляче, дуже боляче.
Вона народжувала тоді, коли у Києві лунали перші вибухи. Навіть зараз мурахи по шкірі - каже Настя. Найщасливіший і найстрашніший день у її житті - це один і той самий день. Двадцять четвертого лютого 2022-го року, о пів на шосту ранку, на світ з'явилася маленька Олександра.
Анастасія Воронкова, жителька Києва:
Народила, дитина лежить у мене на грудях, до мене підходить мій чоловік і каже, що почалася війна, я спочатку не зрозуміла, яка війна. Він паралельно дивиться новини, а там все страшніше. Потім я чую перший бух. Я у чоловіка питаю, що це таке, чому так бахкає, він каже, я тобі казав: почалася війна
Знесилена після пологів, Настя спочатку не розуміла, що відбувається. Лікарі пропонують спуститися в укриття. В усіх на обличчях - страх і невідомість.
Анастасія Воронкова, жителька Києва:
В мене руки трусяться, я держу малу на руках. Дуже було страшно, я її біля себе завжди тримала.
Вже за три дні Настю виписали з пологового. Кажуть, перший місяць життя дитини - найскладніший. Для нашої героїні він був просто нестерпний.
Анастасія Воронкова, жителька Києва:
Пам'ятаю малій було 10 днів, як зараз пам'ятаю. Оголосили повітряну тривогу, було близько до ночі. Потім раз бух десь дуже близько, вікна дрижать, ми бігом до сумок, все покидали. В мене мала на руках, в мене істерика, я не знаю що робити, дзвоню чоловіку, він каже сиди в укритті.
Чоловік Насті - військовослужбовець. Майже одразу після того, як він став батьком, його відправили на фронт. Головною підтримкою для нашої героїні тоді стала її мати.
Галина Якубовська, мама Анастасії:
У мене дуже були великі переживання, коли це все почалося. Я весь час думала, аби не попало в роддом. Звичайно, звикли, тяжко попервах, коли з роддому забрали, ми бігали в бомбосховище. Настюшка на все реагує, вона на емоціях.
Це зараз Галина дає волю емоціям. А тоді не можна було! Та й не було коли плакати. Догляд за дитиною, життя між укриттям і квартирою. Але достатньо було поглянути на маленьку, і на душі ставало легше - ділиться бабуся.
Галина Якубовська, мама Анастасії:
Моя принцеска, моя красуня. Це дуже велика радість, внуки.. Я не знаю, як це передати, діти були діти, а внуки...
Анастасія Воронкова, жителька Києва:
Чесно сказати, дуже складно. Особливо перші місяці. Дитина плаче, ти її береш на руки, вона заспокоюється. Коли тобі самій потрібна підтримка. Так мама мене підтримує, я згідна, але коли чоловік, це зовсім інше.
Чоловік - і зараз на фронті. Просто під час нашого інтерв'ю Настя телефонує коханому, якого понад усе чекає вдома.
Котику, сонечко, як ти? Дуже сумую за тобою, я тебе дуже сильно люблю...
"Як там Саша?" - це завжди перше питання від Миколи під час телефонних розмов.
Анастасія Воронкова, жителька Києва:
Він каже: поцілуй Сашку, як проснеться.
Колись він і сам поцілує доньку та дружину. І вже більше не треба буде їхати на війну, бо перемога. Більше жодних вибухів за вікном і повітряних тривог. І коханий - поруч. То буде найщасливіший день у житті. День, про який Анастасія мріє понад усе.
