Працює кухарем з однією рукою: історія чоловіка з Лисичанська [ Редагувати ]
Як не зневіритися після поранення і знайти в собі сили жити далі - задача максимум для кожного українця. І це завдання зараз пріоритеті й для 21-річного Володимира Брітікова. У будинок чоловіка в Лисичанську прилетіло два снаряди. Хлопець отримав важке поранення. І після півтора року реабілітації, знову вчиться жити та опановує навички куховарства в одному з університетів у Львові. Христина Гашенко продовжить.
Упоратися самому з рукавицею та протезом Володимиру тяжко. Та коли справу зроблено, всі інші завдання йдуть легко, як по маслу. Хоча ще зовсім недавно 21-річному хлопцю довелося заново вчитися тримати ножа в руці.
У плані нарізки було складно перенавчитися в іншу сторону нарізати.
Важке поранення руки Володимир дістав у Лисичанську в червні 2022. Рано-вранці в багатоповерхівку, де він жив, влучив ворожий снаряд.
Володимир Брітіков, кухар:
Мені в дім прилетіли 2 снаряди, і один попав біля мене, я був біля балкона, прямо в балкон залетів, потім мене відкинуло, я швидко відкрив очі відразу же, як тільки приземлився.
Володимир зазнав травми. Та через постійні ворожі обстріли медики не змогли прибути вчасно. На евакуацію хлопець чекав 3 години.
Володимир Брітіков, кухар:
У мене перелом 4 з ребер відкритий, легені поранені, рука була в кашу перебита. Лікоть ще був, просто кісті не було.
Півтора року Володимиру знадобилося на лікування та відновлення. Проте саме в реабілітаційному центрі йому допомогли з працевлаштуванням. У хлопця вже був досвід роботи на кухні - він працював кухарем у Лисичанську.
Володимир Брітіков, кухар:
Коли вони мені сказали, я кажу, та куди мені на кухню, з однією рукою, там багато не наварю. А вони кажуть, та все буде гуд, типу, все нормально ти там навариш. І кажуть, ну, треба хоча б спробувати. Я так і подумав, ну, ось спробував.
На кухні в цьому закладі Володимир працює вже понад місяць. Розповідає, спершу звикнути до протеза під час приготування страв було складно. Зараз значно легше.
Леся Гришканеч, кухар:
Він робив усе правильно, чітко і дуже швидко. Наскільки, що от я сама собі бачила і дивувалася, що навіть та людина, що має 2 руки, вона могла повільніше робити, ніж однією.
Допомогти адаптуватися людям, які зазнали й відновилися після тяжких поранень, сьогодні один із викликів українського суспільства. Це добре розуміють у цьому закладі. А тому без вагань взяли Володимира на роботу.
Марія Гарасим, су-шеф закладу:
Вони досить спроможні працювати, вони розумні, вони стимулюють. Ти дивишся на них, що вони не покидають цього стимулу до життя, до розвитку, і розумієш, що ти не маєш права подавати слабинки, що ти також маєш рости й маєш розуміти, і на життя дивитися із зовсім іншої сторони.
Та найголовніше не занепасти духом, каже хлопець. Для нього ідеальний мотиватор - це підтримка близьких.
Володимир Брітіков, кухар:
Треба щось робити, якось крутиться, бо без цього ніяк, у всьому світі.
У Володимира вже повно планів на майбутнє. Попрацювати на кухні, опанувати комп'ютерне програмування. І це далеко не все.
