Роковини удару по драмтеатру в Маріуполі: спогади режисера [ Редагувати ]
Другі роковини удару по драмтеатру в Маріуполі. 16 березня 2022 року росіяни скинули на будівлю, де ховалися сотні цивільних, дві авіабомби. Скільки насправді тоді загинуло людей - невідомо. Валерія Глущенко зустрілась із колишнім режисером драмтеатру Анатолієм Левченком, який був одним зі свідків масового вбивства людей окупантами.
Валерія Глущенко, кореспондентка:
Драматичний театр у Маріуполі - це центр міського життя. Саме біля нього призначали побачення, сюди йшли мами з дітьми до ігрового майданчика, а кожен охочий міг просто перепочити на газоні. Саме тут святкували День Незалежності та День металурга. У ніч на перше січня 2022 тут зустрічали Новий рік. Останній до початку повномасштабного вторгнення.
Тієї ночі у місті панувала атмосфера щастя. Усім охочим розливали гарячі напої, влаштували святковий ярмарок. А рівно опівночі прогримів феєрверк. І навіть коли за кілька днів до Нового року в Театральному сквері впала ялинка, люди сприйняли це з гумором.
Валерія Глущенко, кореспондентка:
Тоді я теж жила в Маріуполі. Коли впало новорічне дерево, я відчула, що це поганий знак. Інтуїція не підвела. Уже за кілька місяців на Маріуполь полетіли перші ворожі снаряди. Драмтеатр став прихистком для сотень мирних людей, а перед будівлею на асфальті з'явився напис - "діти". Біла фарба, великі літери - усе, аби навіть з ворожих літаків було видно, що сюди в жодному разі скидати бомби не можна.
Анатолій Левченко - режисер Маріупольського драмтеатру. Жив недалеко від роботи. Каже, приміщення театру в перші тижні війни перетворилося на величезне укриття. Там завжди було повно людей.
Анатолій Левченко, режисер драматичного театру в Маріуполі (1994 - 2020):
Зазирнув в залу, все ж таки я там працював, думав, може, когось знайомого з акторів побачу. Побачив, що там люди в залі, ну, в основному, не в залі, а в фоє, тому що в глядацькому кріслі не дуже поспиш, звичайно. Якась польова кухня у них була поруч.
Валерія Глущенко, кореспондент:
16 березня в Маріуполі було дуже холодно. Ранок був, на диво, порівняно тихим. Я тоді жила на Лівому березі. Ми вже готували їжу на вогнищах біля будинків, намагалися чимось затулити вибиті вікна. Аж раптом пролунав вибух. Він був не такий, як ті, що ми чули раніше. Значно потужніший.
Згодом ми дізналися, що під удар потрапив драматичний театр. росіяни скинули на будівлю дві авіабомби.
Родичі Анатолія саме тоді пішли за водою.
Анатолій Левченко, режисер драматичного театру в Маріуполі (1994 - 2020):
А я питаю, що це був за "бух", бо до Азовсталі ми вже звикли, весь час заходив літак і кидав туди, кидав, а тут такий землетрус, що я почув, що це десь поруч, а вона каже, що "Ми туди йшли, люди ходять, щось там за водою, таке інше, ну, театр був цілим, а в зворотному пішли, я почула літак дуже низько, потім оцей "бум", і ми йшли, поверталися, і я побачила, що дах театру лежить на площі".
Скільки людей загинуло, а скільки постраждало від російського удару по драмтеатру - досі достеменно невідомо. Провести бодай якесь розслідування у тимчасово окупованому Маріуполі наразі неможливо. До того ж окупанти зробили все, щоби приховати сліди свого злочину. І навіть завали довгий час теж ніхто не розбирав, згадує Анатолій.
Анатолій Левченко, режисер драматичного театру у Маріуполі (1994 - 2020):
Там була тиша, гнітюча тиша. Ми тоді звикли до тих речей. Чому? Немає ні пожежників, ні санітарних, ні швидкої, нічого. Згоріла людина, так згоріла. Бомба потрапила, і вони починають шукати, розбирати там щось, а в цей день, будь-який об'єкт, коли прилетіло, це таке: "бум", і все, дим йде і тиша.
Після удару по театру Анатолій остаточно вирішив - треба вивозити родину із цього пекла. Але не вдалося. Окупанти заарештували чоловіка.
Анатолій Левченко, режисер драматичного театру у Маріуполі (1994 - 2020):
Мене в цей же день відвезли до Донецька, в славнозвісну ізоляцію, яка на жаргоні називається "Ізольда". Це така катівня, яка з 2014 року існувала. Мені трохи пощастило, що на той час вже там не вбивали, били. Потім в середині червня мені висунули обвинувачення, це було за статтею Кримінального кодексу ДНР, 328-ма - "Розжигання національної, релігійної, і тому подібне, ворожнечі".
Близько десяти місяців Анатолій пробув у ізоляторі. А потім його відпустили додому під підписку про невиїзд. Довелося жити в окупованому Маріуполі до кінця липня 2023 року. Лише потому родина Левченків змогла виїхати на підконтрольну Україні територію.
Валерія Глущенко, кореспондент:
Ще у квітні 2022 року експерти ОБСЄ назвали бомбардування театру воєнним злочином. І що за нього відповідають російські військові. Такого самого висновку дійшли й правозахисники Міжнародної організації "Amnesty International". Рік тому стало відомо, що наказ про бомбардування драмтеатру в Маріуполі віддавав російський воєнний злочинець, полковник Сергій Атрощенко.
Ці кадри з'явилися на сторінці Маріупольської міської ради. Щоб остаточно приховати свої злочини, окупанти майже повністю зруйнували театр і тепер ведуть там будівельні роботи. На тому самому місці, де загинули сотні мирних маріупольців, які просто хотіли врятуватися від ворожих обстрілів. Натомість стали жертвами російського терору.
