Суд останньої крапки [ Редагувати ]

Українське питання - на цьому тижні одна з головних інтриг сесії парламентської асамблеї ради Європи. Мова знову про вибори. Утім, аж ніяк не парламентські. Офіційний Київ представив на розгляд Асамблеї три свої кандидатури - претендентів на посаду Судді Європейського Суду з прав людини від нашої держави. Схоже, жодна з них не влаштовувала президента Ющенка - в останній момент він спробував відкликати зі Страсбурга увесь список кандидатів, складений Мін`юстом. ПАРЄ на це не погодилася, утім вибори нового судді від України вчергове відклала, цього разу - до зими.

Аби розібратися, в чому вага посади, за яку триває стільки суперечок, кореспонденти "Інтера" зустрілися із нинішнім українським євросуддею та потрапили у святая святих Страсбурзського палацу правосудя. "Подробицям тижня" показали приміщення, в яких ніколи ще не бували журналісти. Щоб потрапити туди, Дмитро Анопченко винайшов доволі простий, утім дієвий спосіб - просто відправив листа.

Для того щоб розібратися, що ж таке Європейський суд з прав людини і як працює цей величезний механізм, звідси - з маленького провінційного французського відділення я відсилаю листа. І пишу його єдиній людині, яку я знаю у Стразбурзі - Володимиру Буткевичу, судді від України. Точної адреси у мене немає - пишу лише ім`я, країну і місто - Страсбург.

Цього виявилося достатньо, і вже наступного дня "Інтерівський" лист опиняється в Секретаріаті Євросуду. Тут пошту двічі на день розвозять ось такими візками. Але спочатку її сортують: головне завдання цих людей - зрозуміти, з якої країни прийшов конверт і про що просять люди. У відділ беруть на роботу лише поліглотів.

Бріджит Лотс, керівник центрального офісу Європейського суду з прав людини:

"Ми отримуємо листи сорока двома мовами. Мої співробітники не володіють всіма з них у повній мірі - утім, зобов`язані розуміти максимум мов".

Ящик з листами, що надійшли з України, щодня повен - українці вже котрий рік у трійці лідерів за кількістю скарг до Європи. Ольга Лабурель, колишня вчителька із Санкт-Петербурга - перша, хто відкриває і реєструє листи, підписані російською, хай навіть вони з Москви, Києва чи Одеси. Ольга працює тут вже понад 5 років і весь час дивується, отримуючи черговий конверт з Росії чи України.

Ольга Лабурель, співробітник центрального офісу Європейського суду з прав людини:

"Странно, мне всегда казалось, что у нас люди хорошо знают географию. Но не знают, что Страсбург - французский город, что находится он во Франции. А что пишут? Швейцария, Бельгия, Германия очень часто. Писать русский и украинский человек любит, но не знает как. Как оформить письмо. Этим мы отличаемся от западных людей. А беды, конечно, у людей разные. Иногда, когда читаешь, - так и заплачешь".

Тутешня статистика сувора - понад 90 відсотків скарг з України залишають без розгляду. Причина проста - і пересічні українці, що пишуть до Страсбурга, і навіть юристи, які беруться за їхні справи, скаржаться Європейській Феміді абсолютно неграмотно - не дотримуючись ані стандартів Суду, ані необхідних формальностей. Відхилені скарги, як і розглянуті справи, зберігають у підвальних приміщеннях. Стороннім вхід сюди категорично заборонено. Тут дива техніки. Справ і паперів стільки, що вони самі мандрують будівлею Палацу правосуддя. Або ліфтами, які пересуваються між відділами і між поверхами. Або просто по стелі, спеціальною пневмапоштою. Нею керує комп`ютер. Мого листа він завозить на 4-й поверх - українському судді.

Володимир Буткевич у цьому кабінеті маже одинадцять років. Він перший і єдиний Суддя від України. Розповідає нам: розглядаючи українські скарги, європейські правники були просто шоковані, бо вітчизняні закони надто суперечливі.

Володимир Буткевич, суддя Європейського суду з прав людини від України:

"Наше законодавство - це десятки, а то і сотні тисяч різного рівня правових актів. І я вам говорю - там написано таке! Я б для наших законодавців до тих 10-ти заповідей, які існують, порекомендував би ще 11-ту заповідь - ніколи не голосуй за той правовий акт, про суть якого ти не знаєш. Якого ти не розумієш".

Завантаження у судді від України величезне - на тиждень 20-справ, і за ними він доповідатиме, а ще 40, у слуханнях яких має взяти участь. Українці, здебільшого, скаржаться до Страсбурга, що рішення вітчизняних судів роками не виконуються. Також - на самі суди, які затягують розгляд їхніх справ. Пан Буткевич - український суддя, але часто голосував на засіданнях, де відповідач - Україна, - не на користь держави".

Володимир Буткевич, суддя Європейського суду з прав людини від України:

"Звичайно я розумію, що моїм співвітчизникам - посадовцям це незрозуміло. Я це вже на собі відчув - коли газети публікували і мене звинувачували, що я не є патріот. Да, я не є патріот. Якщо розуміти в цьому, що я повинен захищати державу. У відповідь я говорю. Ви замініть конвенцію. Конвенція називається - про захист прав людини. Якщо ви приймете конвенцію про захист прав держави - тоді вже інше буде питання. І тоді хтось інший буде, а не я".

Із нового року у Стразбурзі почне працювати новий український суддя. Володимир Буткевич, що виграв кілька виборів поспіль, вирішив більше не балотуватися. Каже, своє завдання тут виконав, і хоче повернутися на батьківщину: працювати і викладати. Пораду своєму наступникові дає тільки одну - не піддаватися на тиск, який і у Страсбурзі є.

Володимир Буткевич, суддя Європейського суду з прав людини від України:

Будуть тут проблеми - і у моїх наступників, але все буде залежати від того, як вони себе поставлять із самого початку. Наша система - вона досить консервативна. У нас дома переконані, що суддю можна купити. Сюди теж приходили. Але тікали звідси - коли я викликав секюріті, і більше вони тут не з'являлися. Випробовування йшло десь перших три роки. І як тільки побачили, що нічого не вийде - припинилося".

Мого листа український суддя отримав. У ньому - не скарга, а - прохання про інтерв`ю. Тому конверт залишиться на суддівському робочому столі - для наступника.