Замкнене коло обіцянок Тимошенко [ Редагувати ]

Обіцяти - не значить виконувати. На жаль, цим принципом вирішили керуватися в уряді - з одного боку, "солодкі обіцянки" дають прем'єр-міністру Юлії Тимошенко надію на підтримку суспільства. З іншого - це ілюзія, бо нескінченні розмови про кризу, що минає, і покращення життя (в той час, коли воно погіршується) - викликають у людей лише розчарування. Насамперед у тих, хто дає оманливу надію.

Цього тижня Міжнародний валютний фонд" погодився надати Україні черговий грошовий транш - 3 мільярди 300 мільйонів доларів. Більше третини цих коштів піде на покриття дефіциту українського бюджету, решта - на повернення боргів Кабміну.

Це безпрецедентна позика з боку МВФ - бо там ніколи раніше не виділяли грошей "на проїдання" (зазвичай - на підтримку курсу національної валюти). І така позика свідчить тільки про одне - ситуація з наповненням дохідної частини бюджету - катастрофічна, вітчизняна економіка вмирає і це все - наслідок украй некомпетентних дій уряду (як відомо, ще взимку фахівці МВФ наполегливо просили скоротити видаткову частину бюджету. Прем'єр була категорично проти, - от і виходить, що зараз за її категоричність будуть розплачуватись люди. Про це свідчать надзвичайно жорсткі умови, за яких погодився виділити наступний транш МВФ - зокрема, Кабмін має збільшити ціни на газ для населення (і вже з вересня вони будуть більше на 20 відсотків), а ще - ніяких підвищень мінімальних пенсій та зарплат).

Виходить, що прем'єр-міністр Юлія Тимошенко зараз опинилася в замкненому колі своїх же обіцянок. Людям свого часу вона гарантувала, що вартість газу цього року точно не буде зростати - тепер місії МВФ пообіцяла, що ціни на газ для населення виростуть, і станеться це вже 1 вересня.

Крім того, звичайно, хочеться вірити у те, що економіка країни пройшла "кризовий стан" (у чому щотижня намагається переконати прем'єр), але заявляти про це зараз, як мінімум надто передчасно - а якщо говорити відверто - абсурдно. Країні загрожує дефіцит бюджету на кінець року у 60 мільярдів гривень, а бюджетна політика уряду нині зводиться до нечуваної у світі практики "стягування податків наперед" у підприємств і неповернення їм податку на додану вартість - тобто, до банального висмоктування всіх обігових коштів. Відповідно - підприємства не мають чим розраховуватися за сировину і зупиняються, людям не виплачують зарплату. Матеріал - Юрія Сидоренка:

Гірничозбагачувальна фабрика "Яновська" вугілля відвантажує чи не щодня, а от грошей за перероблену сировину від "Луганськвугілля" - тут не бачили з початку року. Другого липня - місцеві робітники влаштували страйк.

Як накопичувався борг - це дуже просто. "Яновська" - збагачує вугілля і постачає вже енергетичне паливо державному холдинговому підприємству "Луганськвугілля". Воно, своєю чергою, - продає його теплоенергоцентралям, але від січня - постачальникові сировини не заплатили ані копійки. Відповідно, дирекції "Яновської" - нічим розраховуватися з робітниками. От і мають - зарплатний борг - це майже два мільйони.

Надія Єзик, працівник фабрики "Яновська":

Люди, например, они не против работать, тем более, что у нас местность такая, что работы мало вокруг. Шахты закрыты все. Пока не сокращают. В декабре по две недели в бесплатном, за свой счет были, и в январе.

Вона на "Яновській" - уже майже тридцять років, але таких скрутних часів, як зараз - не пригадує. Навіть у безнадійні дев'яності - за роботу однаково платили, нехай і продуктами. А зараз - взагалі нічого. Навіть харчі в магазині змушена брати у борг - під розписку. Жаліється, якби не город і не власні кури - не відомо, як би виживали.

Надія Єзик, працівник фабрики "Яновська":

Муж здесь работает, на фабрике. Он работает грузчиком. Держим подсобное хозяйство дома.

На Херсонському суднобудівному заводі - ситуація хоч і краща, але дуже схожа. Тут місцеві робітники живих грошей не бачили вже три місяці - п"ятнадцять відсотків від зарплати, це останнє, що отримали ще у травні. Решта - сім мільйонів зарплатних гривень - під питанням.

Сергій Пахомов, бригадир бригади №409 Херсонського суднобудівного заводу:

Живем не очень хорошо, потому что зарплата, как таковая, отсутствует, дают частями, и нет возможности нормально скупиться даже поесть или заплатить за квартиру.

Але на цьому підприємстві - стуктура боргу зовсім інша: держава не повернула заводу 16 мільйонів гривень ПДВ. Хоча платежі з самого заводу - стягує справно.

Вячеслав Алєксєєв, голова профкому ВАТ "Херсонський суднобудівний завод":

Мне непонятно отношение государства к выплате зарплаты и налогам. На сегодняшний день на ту зарплату, которая имеется в долгах у нас - все налоги государству выплачены. То есть - подоходный налог, пенсионный фонд, все заплачено. А люди остались без денег.

Таких дуже схожих історій по всій Україні - тисячі. І, як стверджують у правоохоронних оранах - ситуація із невиплатою зарплат має тенденцію до погіршення. Наприклад: якщо за весь минулий рік проти керівників підприємств, які затримують зарплату, порушили тисячу сімсот карних справ, то за шість місяців цього року - вже тисячу чотириста. І борг по зарплатах росте - тільки за перше півріччя він збільшився майже у тричі, і скаладає зараз - мільярд чотириста мільйонів гривень.

У Генпрокуратурі, яка зараз просто завалена такими справами, стверджують: за останнє півріччя - склали дев'ятнадцять тисяч протоколів щодо невиплати зарплати.

Олексій Денисенко, начальник управління ГПУ:

Основними причинами невиплати заробітної плати є - перше: умисна невиплата керівниками заробітної плати. При наявності коштів на своїх рахунках, вони використовують їх не за призначенням в одних випадках - це купівля дорогих автомобілів, в інших - це оплата орендної плати, в третіх випадках - це оплата за послуги звязку, комунальні послуги.

У профспілках погоджуються з тим, що у кризі, як на війні - під неї працедавці списують і небажання підвищувати зарплату, і скасування соціальних виплат, наприклад, на відпустку чи лікарняний. Але вони - лише беруть приклад із держави: мовляв, і сам уряд часто-густо використовує будь-яку можливість не віддавати чесно зароблену підприємствами копійчину.

Сергій Кондрюк, заступник голови Федерації профспілок України:

Доволі часто держава не хоче виконувати свої забовязання перед господарюючими субєктами. Що я маю на увазі? Виконання робіт та послуг на замовлення держави. Роботи виконані, але держава зволікає з оплатою цих замовлень. Другий варіант - наші експортери поставляють свою продукцію за кордон, але держава не поспішає, мяко кажучи, повертати податок на додану вартість.

Опозиціонери переконують - гроші на погашення майже півторамільярдного боргу за зарплатою в державних засіках нашкребти можна. Знаходять же урядовці десятки мільярдів гривень на рекапіталізацію певних банків та проведення євро-2012. Тож відсутність зарплати, переконують опозиціонери, це ще не доказ того, що у держави немає грошей.

Михайло Папієв, народний депутат  (ПР), екс-міністр праці та соцзахисту:

Ще не вигадав ніхто, як можна з зарплат та пенсій отримувати відкат. По інших позиціях, "Нафтогаз України", Євро-2012, рекапіталізація банків - там, як пишуть у нас публічні видання, там все нормально, там уряд відчуває у своїй тарілці.

Ще в середині дев'яностих Кабмін із Міжнародною організацією праці підписав конвенцію, в якій забов'язався нести відповідальність за невиплату зарплат у всіх секторах економіки. Нинішні ж урядовці від цього відхрещуються. Кажуть, що вплив мають лише на державні підприємства, і там від початку року скоротили зарплатну заборгованість з двохсот двадцяти мільйонів гривень до дев'яноста. А от примушувати власників і директорів приватних підприємств розраховуватися з людьми вчасно - уряд не стане, адже ці борги чиновники своєю проблемою не вважають.  

Павло Розенко, перший заступник міністра праці та соцзахисту:

Вплив уряду на приватний сектор є нульовим або обмеженим. І тут можна говорити про те, що працівники на цих підприємствах, на яких не платять заробітну плату, мають за допомогою держави в першу чергу відстоювати свої права перед власниками своїх підприємств. Це і шляхом подачі в суд.

Михайло Папієв, народний депутат  (ПР), екс-міністр праці та соцзахисту:

Зростання заборгованості по заробітній платі усюди у світі за класифікацією Міжнародної організації праці, це називається примусова праця. Фактично, у нас сьогодні премєр-міністром Тимошенко підтримується примусова праця.

Але для тих самих міжнародних експертів такий підхід уряду до заборгованості - видається дивним. І не лише з огляду на те, що урядовці відмовляються виконувати міжнародну конвенцію із захисту праці. Якщо уряд не примусить працедавців виплатити зарплату - з економічіної кризи Україна виходитиме дуже довго.

Василь Костриця, національний кореспондент Міжнародної організації праці в Україні:

Невиплата заробітної плати спустошує кишені, і ми не підемо з вами в магазин, а якщо і підемо, то щоб заплатити за саме найнеобхідніше - хліб. молоко, можливо, ліки. отже, не виплачуючи заробітну плату, ми зменшуємо купівельну спроможність громадян, тим самим знижуємо можливості найшвидшого виходу з економічної скрути.

Юрій Сидоренко, Сергій Єрьоменко та Генадій Анікеєнко, "Подробиці тижня", телеканал "Інтер".