Фатальна помилка [ Редагувати ]
Дитинство. До кінця свого життя ми його згадуємо з неймовірним теплом і ніжністю. Невинні дитячі жарти, дзвінкий сміх, лагідні усмішки дорослих. Бабусині пиріжки. Щирість почуттів. Це час, коли дитячі сльози ллються лише через те, що сусідський бешкетник відібрав улюбленого ведмедика, а мама знову змушує їсти манну кашу. Маленькі створіння вірять у те, що дорослі завжди були дорослими, тому їм ніколи не зрозуміти чуйну дитячу душу, втілення якої лежить на підлозі універмагу, дригає крихітними ніжками і канючить нову машинку. Згодом ми з нетерпінням чекаємо, коли вперше підемо до школи, бо одразу станемо поважнішими. У нас є друзі, які кличуть гратися у м'яч або у схованки. Діти не бояться бути смішними, бо це природньо.
Коли нам погано, ми завжди повертаємо колесо спогадів у свої дитячі роки. Але серед нас є ті, в кого не було повноцінного дитинства, в них його просто вкрали безвідповідальні дорослі.
Зараз Назару 15. Лише два роки тому він був таким як усі. Простому сільському хлопцеві із Житомирської області за рік довелося попрощатися з дитинством назавжди.
Це був серпень 2002, коли вже втретє сталася цілковито безглузда, але трагічно доленосна подія в житті Назара. Був теплий ранок. Хлопці вирішили поїхати порибалити на річку. Риба там водиться хороша, та й саме місце надзвичайно мальовниче. Друзі спеціально заплили досить далеко, аби вловити великих ліщів. А коли вже ввечері поверталися додому, то були дуже задоволені - рибалка вдалася. Проте Назар відчув якийсь дискомфорт у лівій нозі.
За три дні, 28 серпня, нога страшенно розболілася. Назар згадав, що під час рибалки він вдарився п'ятою об човен, але болю він зовсім не відчув. Тітка хлопця, Ольга Сергіївна, повезла племінника у районну лікарню, що у Володарськ-Волинському.
Ольга Сергіївна, тітка Назара: "Коли зробили знімок, лікар поставив діагноз "перелом кістки п'ятки", наклав гіпс на 1,5 місяця, з'явитися нам на прийом через 1,5 місяця. Але коли привезла хлопця я додому, йому не переставали болі, температура піднялася. Лікар 31 серпня зняв гіпс, оглянув ногу, сказав, що це перелом, а в нього 30-го числа піднялася висока температура 39,7. Я лікарю говорю, можливо, це в нього гематома тому, що в нозі сіпає, а раз сіпає це ж нариває. В нього набряк, покрасніла нога, лікар зняв гіпс, подивився, оглянув знову і надів назад гіпс і сказав, що це перелом. Але в нього вже температура дала на кашель, він почав прокашлювати, лікар сказав, що раз кашляє - ведіть його до дитячого лікаря, це щось із легенями. Хлопця довелося брати на руки, бо вже тоді він не міг самостійно пересуватися. Дитячий лікар нічого підозрілого не виявила і виписала ліки від ОРЗ, хоча РОЕ становила 20 із нормальних 10.
Ольга Сергіївна, тітка Назара: "У неділю вранці я прийшла зробила йому укол, а коли в обід прийшла, щоб вколоти, в нього почало знесилення відбуватися, він не зміг іти і говорить: "Тітко, мені дуже погано", зблід. Я швиденько дзвоню до сестри в Житомир, вона там живе, працює. Говорю: "Що ж, напевно, це якась біда, буду везти його до тебе в Житомир". Беремо машину і вранці раненько веземо його в Богунську міську лікарню.
Лікар-травматолог одразу визначився з діагнозом - остеомієліт, тобто руйнування кісткової тканини. Коли зробили аналіз крові, то виявилося, що РОЕ вже 40! Лікар пише записку колегам в Житомирську обласну дитячу лікарню, щоб терміново прийняли цього пацієнта.
Петро Русак, кандидат медичних наук, завідуючий хірургічним відділенням Житомирської ОДЛ: "Це було в 2002 році, 2 вересня, по захворюванню ми його побачили у важкому стані. Чому? Тому що остео є непросте і доволі складне захворювання і лікувати його теж справа непроста. З часом діагноз був встановлений. Розумієте, нам вже було легше -ми вже знали, що дитина хворіє 5 днів, ми вже знали, що травма була, яка в подальшому могла вплинути на розвиток остео і мали ми клініку. Це вже температура і пульсуючі болі, в кінці кінців ми мали вже направлення лікаря-травматолога Богунської районної лікарні. Сумуючи те все, ми зупинилися на діагнозі "гострий гематогенний остеомієліт".
Коли був зроблений контрольний знімок лівої п'яточної кості, то виявилося, що відбулася краєва диструкція до 1,5 сантиметра. Що це значить.
Коли загроза життю Назара минула, Ольга Сергіївна добилася проведення службового розслідування. Заключення - лікар помилився через те, що в нього малий досвід роботи. Тепер тітка хлопця хоче знати, чи мав право лікар в такому разі займатися лікувальною діяльністю.
У пошуках правди Ольга Сергіївна дійшла до районної, обласної, а згодом і до генеральної прокуратури. Зверталася до радіостанцій та редакцій газет, правозахисних організацій, про її проблеми знають і в Міністерстві охорони здоров'я. Саме ця тендітна жіночка самотужки добилася проведення судмедекспертизи. Проте висновки були несподіваними: деструкції не виявлено.
Ольга Сергіївна, тітка Назара: "Я розвела руки, не знала, що мені далі робити. Ми веземо хлопця в Одесу, в санаторій "Затока". Коли ми прийшли на прийом до лікаря в Одесі, в санаторії, я розповіла йому, як, що трапилося з дитиною і от лікар, коли вже виписувася Назар у вересні місяці, 2 місяці він був у санаторії. То лікар зробив висновки, заключення - поттравматичний остео. Коли я прочитала ці висновки, я задумалася, як же ж нам ставлять гематогенний остео, а в Одесі поставили діагноз посттравм. Я шукаю літературу, починаю читати про цю хворобу, ознайомлююсь, що є два фактори захворюваності остео. Фактор - інфекція через кров і внаслідок травми. Внаслідок цих факторів, остео називається посттравм і гематогенний".
Петро Русак, кандидат медичних наук, завідуючий хірургічним відділенням Житомирської ОДЛ: "Гострий гематогенний остео, чому так, тому що кваліфікація остео визначає різні варіанти його протікання, але в даному випадку травма була як провокуючим моментом, яка дала початок розвитку гематогенного остео".
А от лікарі Київського інституту ортопедії та травматології ставлять інший діагноз.
Олена Шадрина, лікар-ортопед Інституту ортопедії та травматолог: "В данном случае тут уже последствия перенесенного остео посттравматического, а последствия оказались в атрофии мышц конечностей. Значит, какое-то время он не мог хорошо опираться на эту конечность, боли были. Да, были. Назар, он щадил эту ногу, в результате получил атрофию мышц.Посттравматический - это должно быть обязательно повреждение костных тканей, повреждается малейшее при переломе, повреждаются мягкие ткани, малейшая травма кожи может явиться воротами инфекции".
В кінець заплутавшись у діагнозі, Ольга Сергіївна просить провести ще одну, другу, судмедекспертизу.
Ольга Сергіївна, тітка Назара: "Я прийшла на прийом до головного лікаря і знову ж таки сказала, що мені потрібна індивідуальна карточка для проведення судмедекспертизи. Але лікар замість того, щоб поспілкуватися в нормальній формі почав до мене з підвищеним тоном говорити: "Що ви добиваєтесь, що ви хочете?!!" І таке інше. Я тоді відповіла йому: "Я хочу справедливості". Я надіялася, що коли я прийду до головного лікаря і ось в цей час ми таки порозуміємося, він мене прийме в нормальній формі - дійсно-таки визнають, що вина є лікаря, ми домовимося, що подальше лікування буде у хлопчика, мені не потрібно було лікаря звинувачувати чи знімати його з роботи, мені не потрібно лікаря засадити. Просто-напросто мені хочеться, що дійсно таки лікарня повинна визнати, лікар повинен визнати, що таки да, дійсно, за вини його дитина сьогодні стала інвалідом".
А чим сьогодні живе сам Назарі Чи змирився він з тим, що до колишнього життя йому вже не повернутися?
Назар:"Мені тоді було 13 років, коли це трапилося. Я більше місяця проходив на костилях, мені вже не можна ні бігати, ні грати в футбол. Взагалі я вже звільнений від спорту, я вже не можу нічим займатися тому що, як всі кажуть, врач був просто "неопитним". Це ж можна сказати, що багато часу пройшло, сидіти сумувати - не для мене".
У дитинстві Назар, як і всі хлопці, захоплювався футболом. Малеча зранку до ночі ганяла м'яча, доставляючи безліч клопоту сусідам. Малі ж постійно витоптували грядки! Насправді, вже тоді у малого хлопчака була справжня мрія - стати футболістом. Він хотів пов'язати своє життя зі спортом. Усі його друзі говорять, що він мав виключне футбольне чуття і мав усі шанси стати професійним гравцем. А мріяв він про улюблене київське "Динамо".
Його мрії не судилося здійснитися. Ніколи. Зараз Назар інвалід. У нього хронічна форма хвороби.
Женя, друг Назара: "Нам його зараз дуже не хватає. Те, що він раньше прекрасно грав в футбол, а зараз не може грати".
Влад, друг Назара: "Я переживав, що він хворіє, часом приходив до нього. Ну, Назар він хороший друг, він ніколи тебе не предасть".
Олена Шадрина, лікар-ортопед Інституту ортопедії та травматолог: "Остеом - это такое заболевание, которое не имеет конца, то есть вылечиться от него невозможно. В один из моментов может это все обостриться и снова этот процесс возобновиться, перейдет в острую форму".
Петро Русак, кандидат медичних наук, завідуючий хірургічним відділенням Житомирської ОДЛ: "Ну, ви знаєте, що остео у важкій форма дають летальні випадки поодинокі і вони є кожний рік і не тільки в Україні, але й в інших країнах. Це важка хвороба. Є проблема, ми цього не скриваємо. Чому? Тому що є блискавична форма остео, коли ми не встигаємо догнати ні антибактеріальною терапією, ні інфузіями, ні оперативним втручанням ми не можемо догнати стан хворої дитини і в таких випадках розвивається сепсис, блискавична форма і дитина може померти.
Важка хвороба остеомієліт - не єдиний наслідок халатності лікарів. У червні того ж 2002 року Назар хотів допомогти своїй 78-річній бабусі і вирішив полагодити січкарню. Проте старенька застерігала онука, що це небезпечно.
Ольга Сергіївна, тітка Назара: "Там він крутнув колещатко і не загледівся, як йому по пальцях вдарило. І от він біжить до мене, плаче, кровлять пальчики, на одному так м'якоть зірвана була, а другий-то так дійсно розбитий був. Біжу до сусіда, прошу машину, ми відправляємося, їдемо в лікарню десь в пів п'ятої вечора. Коли привезли дитину, кровить йому, болі великі, я прошу медсестру, зробіть йому обезболюючий укол, дитина плаче, йому боляче, на що медсестра сказала, що перш заплатити треба гроші, я кажу, я заплачу, бо ми так схопилися і не взяли грошей, я заплачу, скільки буде коштувати, якби ви зробили, щоб йому легше було. Але нам не зробили укол до тих пір, поки ми не заплатили гроші.
Лікарі відрізали культи двох пальців. Ольга Сергіївна досі не може зрозуміти, чому її не попередили, що проводиться така операція. Адже ці пальчики ще можна було пришити, в іншій лікарні.
Ольга Сергіївна: "Лікар сидів, молоденький хірург, мені відповідає: "Якщо у вас є кошти, то треба було його везти в Москву чи в Київ". Я відповіла, що це були б наші проблеми, але ви повинні були сказати, що ви відрізаєте йому пальчики, чи що можливо було його повезти чи до обласної лікарні чи у Київ, це були б наші проблеми, чи є в нас гроші, чи немає".
Здається, що над родиною Назара весь час висить Домоклів меч. У 2001 році сталося невиправне лихо - пішла з життя найрідніша людина - мама. Її онкохвороба почалася також з безглуздої травми.
Ольга Сергіївна: "Вона прикусила була язик і звернулася все-таки своєчасно. 1,5 роки ми воювали із хворобою, їй не признавали, що в неї страшна хвороба, а вже через 1,5 роки, коли ми їздили в Київ на прийом до професора, то лікар сказав, що треба було вирізати ту язвочку і це було б 15-18 років життя. В лікарні їй зробили дренаж, ну я не знаю як, можливо, це також операція, підвели до язика понад спинним мозком, так як пояснювали і вливали ліки, але одного разу вона приїхала, прийшла до матері і каже: "Мамо, мені здається, що наді мною практикуються". Я не можу судити, що це лікарі винуваті, тому що це така страшна хвороба, що дійсно забирає людей, але мені здається, що все-таки можливо можна було продовжити життя людей. Вона звернулася до лікаря, ще нічого такого страшного не було. Але судити за це лікаря я не можу, бо в мене на руках немає ніяких документів, а от зараз із Назариком, да, в мене є на руках документи, лікар поставив неправильний діагноз.
А що з цього приводу думає сам лікар, якого звинувачують у халатності. За відповіддю на це питання наша знімальна група відправилася у Володарськ-Волинськ. Завідуючий хірургічним відділенням Анатолій Кливанський запевняв нас, що лікар зараз дуже хворий. Настільки, що вранці приходив у лікарню за капельницею. А головний лікар не дочекався нас буквально 10 хвилин і поїхав о шостій вечора вирішувати невідкладні справи. Проте сам Анатолій Васильович від коментарів не відмовився.
Анатолій Кливанський, завідуючий хірургічним відділенням Володарськ-Волинської ЦРЛ: "Как я понимаю, Ольга Васильевна предъявляет жалобы к доктору, после того, как получил травму, якобы ударился ногой, стопой об лодку, после чего развился остео. Будучи на прийоме у доктора через 3 дня после получения травмы диагноз остео поставить практически невозможно. Доктор оказал помощь, наложил гипсовую ленту, все как положено. При остео положено накладывать. Но он не поставил остео, он поставил трещину пяточной кости, ну, перелом, трещина без смещения это будет тоже. Поставить остео в течении трех дней, я думаю, что даже в Нью-Йорке тоже не поставят.
Діалог між Ольгою Сергіївною та Кливанським.
Анатолій Кливанський, завідуючий хірургічним відділенням Володарськ-Волинської ЦРЛ: - Ну цей знімок неінформативний абсолютно.
- Це у вашій лікарні було зроблено.
- А де не у нашій!: Ну и где здесь перелом? Это зона роста. Покажите мне, где здесь перелом?
- Я не знаю, я ж не лікар.
- Ви ж уже об'їздили Крим і Рим! То є там перелом? Нет, это зона роста!
Зовсім заплутавшись у власних думках, пан Клеванський на останок сказав таке: "Доктор поставил перелом. Молодой специалист поставил перелом, наложил гипсовую повязку. Он что-то плохо сделал? Нет".
Олена Леонідівна: "Под ней же развивается инфекция, потому что создаются условия такие. Там же мягко-тканный компонент небольшой в области пятки и гематома могла быть невидна вначале, то есть ткань не увеличилась в объеме и может быть доктор не заметил, что там гематома. Но через 2 дня, когда поднялась температура, тогда сразу нужно было действовать, то есть назначить антибиотики, может быть тот гной, который там образовался, отсосать".
Назар: "Для кожної людини - своя мрія. Я хотів бути в спорті. А зараз у мене вже немає цієї мрії, у мене її відібрали.
А на останок Назар погодився розкрити нам свій секрет. Для нас ця новина стала дійсно шокуючою.
Назар: "Хотів врачом, і зараз хочу, я вважаю, що це дуже цікава професія. Я вважаю, що лікар - це людина, яка має відповідати за свої вчинки, це по-перше, а по-друге вона повинна допомагати людям, тому що навіщо тоді є лікар.
- А ти не боїшся поставити неправильний діагноз?
- Діагноз неправильний поставити! Я краще піду проконсультуюсь у когось, якщо я не буду дуже впевнений".
Зараз Назар закінчує 9-й клас, він відмінник. У нього з'явилася нова мета в житті, і він нас запевнив, що доб'ється свого. А ми, в свою чергу, пообіцяли хлопцеві, що триматимемо за нього кулаки.
