Блеф на замовлення [ Редагувати ]

У житті кожного з нас трапляються темні смуги. Причини можуть бути рiзнi - нестача грошей, негаразди в сiм'ї, складнощi зi здоров'ям або невдалi пошуки роботи. У такi часи ми почуваємося беззахисними, i ще сильнiше сподiваємося на подарунки долi. І от коли вже готовi опустити руки, на нашому шляху з'являються вони, тi люди, котрi розв'язують будь-який клопiт: якiсно, швидко, та ще й майже задарма.

Псевдопродавцi дивотоварiв, зцiлювачi, роботодавцi, кредитори, одно слово, аферисти - оточують людину зусiбiч. Ми знаходимо їхнi листiвки у поштових скриньках, бачимо оголошення у пресi та на вуличних стовпах, чи потрапляємо в тенета, знайомлячись iз ними в натовпi.

Ігор Дегтярьов, старший слідчий з особо важливих справ ГУ МВС міста Києва: "Так вот, видя горе людей, часто бывает, что их жалко и приходят люди с разной степенью образования и удивляешься, как образованные, умудренные опытом люди становятся жертвами мошенников".

Ошукати довiрливу людину легко. А чи легко виправити наслiдки цiєї омани? Моральнi збитки iнодi бувають болючiшими за матерiальнi.

Шахраї пообiцяли життя смертельно хворiй дружинi iгоря. "Ваша дружина житиме. Ми маємо вакцину." Ослiплений надiєю на те, що жiнка одужає, Ігор повiрив. Ірина також почала чекати на диво. Вона заходилася будувати плани, частiше говорила про майбутнє. Донька повеселiшала i стала менше плакати. Тим часом Ігор, щоби здобути грошi - активно шукав покупцiв на квартиру та автомобiль.

Ігор, бізнесмен: "Золотые горы строили, но это непосильно любому украинцу, любому человеку, даже мне, занимающемуся бізнесом, имеющему достаток - это непосильно. Миллион долларов! Это нереальные вещи. Реакция нормального человека: ребята, вылечите и я заплачу. Излечите!"

Ігор та Іра вiрили у шанс. Радiли кожному новому дню. Для жiнки це була можливiсть зайву мить побути з донечкою, зайвий раз бачити сонце, яке вона так любила. Жахливо, коли кожен удар серця сприймаєш, як секундомiр, що вiдраховує останнi митi.

Щоправда, чоловiк мав сумнiви стосовно до вакцини, яку пропонували лiкарi. Якщо iснує засiб лiкування раку, то чому люди помирають вiд недуги, чому новатори не оприлюднили досягнень. Тож Iгор запропонував ось що.

Ігор, бізнесмен: "У меня было предложение - вы делаете, вы гарантируете, я готов платить, но я заплачу и положу в банковскую ячейку и мы застрахуем нашу сделку. Они говорят о том, что 980 тысяч долларов у них стоит вакцина - и все. Я готов заплатить эти деньги. Я готов найти инвесторов я готов найти всех . Я думаю что правительство, все, есть пути ,есть деньги, есть бюджет, все. Покажите результат! Ира верила во все. В любую соломинку на спасенне".

Через два днi горе-лiкарi безслiдно зникли. А як же вiра, яку вони вселили у людину на гранi смерті? Як же маленька донька, котру запевнили, що мама житиме?

Найжахливiше те, що аферисти начебто не коять злочину. Люди дають їм грошi добровiльно, нiкого не примушують. Просто, переконують довiрливих людей.

Хто з нас не хоче бути здоровішим? На цьому й зiграли шахраї.

Маленьке оголошення про диво-зцiлення Микола Миколайович знайшов у пресi. Обiцяли миттєво оновити органiзм. Чому б i ні? - подумав чоловiк i вирушив за вказаною адресою. Коли б же тiльки знав вiн про вирок, який йому незабаром винесе шарлатан.

Микола Миколайович: "Он так на меня смотрит - эта бритая голова, морщины на голове. Смотрит - Вам сказать правду? Я говорю, а че ж, я к вам пришел, конечно скажите! У вас в марте, в середине марта будет обширный инсульт. В тяжелой форме. Я, конечно, опешил.

А щоб вiдвести вiд Миколи Миколайовича небезпеку, цiлитель запропонував таке.

Микола Миколайович: "Я говорю - это все? Он говорит - все. Для того, чтобы я этот инсульт от вас отвел - принесите мне щепотку соли, все равно какой она будет мелкой или крупной, в целлофановом кульке, и - пишет своей рукой - и 3200 гривен".

У страху, як вiдомо, очi - по яблуку. Тож i закралася в душу Миколi Миколайовичу тривога. А що, як i справдi? - думав вiн. Здоров'я вже не те, вiк небезпечний... Тож i почав чоловiк збирати грошi. До лiкування дiло, на щастя, не дiйшло. Адже стався у родинi Миколи Миколайовича трагiкомiчний випадок, який, власне, й розвiяв побоювання чоловiка щодо майбутнього.

Микола Миколайович: "Сваха, ничего не зная, шо я там был аж с Троещины едет туда. Услышала ж, вычитала и едет туда. Она зашла к этому целителю. А вам говорить правду? - точно, как мне. А она говорит - ну, конечно! У вас будет инсульт в обширной форме, но ей он сказал - чуть меньше 2300 гривен - и она бедная едет в троллейбусе и думает- ну черт с ним, пусть я умру, но хоть деньги для сына надо где то взять... ужас. Ну, короче, когда мы уже созвонились я ей рассказал свою историю и она успокоїлась".

День, на який зцiлювач передбачив інсульт, Микола Миколайович спокiйно пережив. А щоб полiпшити здоров'я тепер вiн призвичаївся до фiзичних навантажень, i нема тепер у нього того дня, щоб не виконував чоловiк рiзноманiтних вправ. У такий спосiб позбавляється вiн наслiдкiв стресу, що заскочив його через вiдвiдини попсуй-лiкаря.

Валентина Сергіївна, дружина: "Скажи человеку со слабыми нервами, действительно со слабыми нервами, шо тебя хватит через месяц інсульт - и все! Он может в кресле, может там опрокинуться и все на этом закончится! Я боюсь, шо он пойдет к следующему целителю". (смеется)

Навряд чи хтось iз дурисвiтiв колись згадує людей, чиї надiї вони знищили. А от їхнi жертви добре пам'ятають про кривдника. i це природньо, адже у них одбирають найдорожчно - нi, не грошi - вiру в доброзичливiсть i чеснiсть. Примiром, ось цiй жiнцi пощастило. Останньої митi Галина уникла катастрофи. А була на крок вiд того, аби вiддати пройдам усi заощадження.

Галина: "Я не знаю вот. Как будто затмевается разум, и ты вот весь в этом. Ты ниче не видишь, не слышишь, ты вот, видно, или эти деньги... Не знаю, что срабатывает в этот момент. Но со мной такое впервые. Видно, деньги, жадность, может, - ой, выиграл!"

Із донькою вони зустрiли авантюрника на вокзалi. Тодi Галина не пiдозрювала, що гарний юнак - спробує виманити в неї грошi. Вiн пiдiйшов до жiнки iз запитанням - чи, бува, не потрiбна їй електротехнiка зi знижкою 25 вiдсоткiв i запропонував дисконтну карту. Ця тема для Галини була актуальною - вона шукала технiку для офiсу. Отож, узяла в молодика ту карту, утiм, на цьому їхня розмова не закiнчилася.

Галина: "Ну и он видел, шо я заинтересовалась и тут все внимание на меня обратилось. Он меня плавно подвел к какой то женщине, эта женщина открывает такую планшетку, и мне говорит девушка - посмотрите, посчитайте сколько у вас цифр совпало. Ой, девушка, вы выиграли! Достает откуда-то 100 долларов и отак мне перед глазами - вот! вот! вы выиграли 100 доларов!"

Жiнка нiколи не вважала себе за простодушну, але тiєї митi подумала - чому б i ні? Побачивши, що жертва зацiкавилася, спiльники подвоїли свої зусилля. Їхню виставу розписано було до дрiбничок. Тож незабаром з'явилася ще одна дiйова особа. Молода дiвчина, що, буцiмто, теж виграла грошi. Якимось дивовижним чином виграшнi номери у двох жiнок збiглися. Тож, згiдно з лотереєю, у виграшi був той, хто опинився платiжоспроможнiшим.

Галина: "Де вушка, вы понимаете, это реклама. Если мы узнаем что вы платежеспособный человек, вы будете рекламировать наш товар. И как бы такой следующий шаг - они говорять: мы сейчас вам даем машину, вы едете домой, с нами, мол, типа, берете деньги, и привозите, показываете, что вы платежеспособный человек, и потом типа вы эти 100 доларов выигрываете".

Як у якомусь маревi жiнка погодилася їхати додому по грошi. Щоправда, була ще одна умова. Перед поїздкою Галина мала залишити якусь суму. Це - про всяк випадок, як завдаток, - так жiнцi пояснили пройдисвiти. У гаманцi Галини було порожньо, тож знадобилося звертатися до доньки.

Галина: "Я еще на эту Надечку свою, говорю - Надя у тебя деньги есть? Она говорит, так смотрит на меня. Говорит- есть... Я говорю - давай! Понимаете, вот просто действительно не я. Вот вселяется какая-то сила, не знаю. Давай, говорю".

Упродовж поїздки вiд вокзалу до квартири Галина все ще була впевнена у своєму виграшi. Нарештi, думала вона, доля й менi усмiхнулася! Нарештi закiнчилася лиха година! На сьомий поверх бiгла пiшки - лiфт стояв зламаний, а не хотiлося втрачати анi митi! А раптом суперниця вже стала володаркою жаданої зеленої купюри!

Галина: "Вам не передать это состояние, вот просто человек не руководит собой, он как бешеный, бегаю по всей квартире, и отак кричу - Надя, что мне делать? Я не знаю что мне делать! Сколько мне денег брать? В общем, человек какой то как не руководишь собой".

Ігор Дегтярьов, старший слідчий з особо важливих справ ГУ МВС міста Києва: "Но человек опытный, он может увидеть уловку, он может увидеть смысл этой аферы, но для этого, конечно же, нужно быть очень внимательным и иметь какой-то опыт в этих делах. К сожалению, большинство нашего населения этим не обладают и, к сожалению, попадаются на удочку".

На щастя, на самому краєчку прiрви жiнка схаменулася. Допомогла дочка, котра тихенечко порадила Галинi помолитися.

Галина: "Я так стала успокаиваться и какой-то голос мне говорит - сиди дома! Я просто открыла глаза и ко мне как вернулся разум. Рассказываю одному своему знакомому а он мне говорит - слушай, говорит, вчера моя знакомая вынесла с дома 20 тысяч долларов. Точно таким же образом. Двадцать тысяч!"

Жiнка й досi ще не може збагнути, що сталося з нею на вокзалi, чому вона так запалилася тим розиграшом.

Галина: "От, говорять, гипноз. Я не думаю, шо это гипноз. Это не гипноз, это какая-то идет такая нагрузка, видно, клюешь ты на эту жадность, на эти деньги, шо выигрыш..."

Ігор Дегтярьов, старший слідчий з особо важливих справ ГУ МВС міста Києва: "Один умный человек сказал так. Он задал вопрос - кто вызывает больше всего доверия? И вот на этот вопрос есть ответ, что, к сожалению, максимальное доверие из всех вызывают мошенники, посему, потому что это их работа. И на этом, к сожалению, они этим они и живут".

Життя не вимірюється грішми. Почуття не розкладеш на купюри. Навiть маленька брехня, не пов'язана з життям або здоров'ям, може залишити глибокий шрам у душi. А фантазiї сучасним шахраям вистачає. Ви навiть можете вiддати їм свою електротехнiку. При чому - з доброї волi. Просто так. У цьому переконався Борис. Крутiї позбавили його телевiзора, який юнак придбав на подарунок матерi. Через поламку, що її вiн знайшов у технiцi, Борис звернувся до представникiв компанiї, де обiцяли якiсний недорогий ремонт.

Борис: "Прочитал объявление, ну, как его там, ремонт техники. Ну, квитанцию дали. Теперь - ни денег ни техники".

Як з'ясувалося, компанiя з ремонту технiки проiснувала в столицi приблизно тиждень. Отримавши вiд замовникiв певну кiлькiсть телевiзорiв i магнiтол, облуднi майстри зникли з орендованої квартири. Координатiв, звiсно, не залишили.

А от Тетяна Сергiївна знає координати тих, хто пропонує їй виграти тридцять тисяч гривень. Вона вже другий рiк накопичує грошi на операцiю, тому тепер усi надiї покладає на поштовий розиграш.

Ігор Дегтярьов, старший слідчий з особо важливих справ ГУ МВС міста Києва: "То есть приходят какие-то письма людям написано, что вы 35 тысяч виграли. Крупными буквами написано, а мелкими написано - в том случае, если вы будете участвовать во втором этапе нашей лотереи. Значит, вы должны заказать каное-то кол -во товаров, на какую-то сумму".

Жiнка замовила цей хрестик талану. В каталозi, який надiйшов до неї поштою, написано, що вiн допомагає в життi, має магiчну ауру та принаджує грошi.

Тетяна Сергіївна, пенсіонерка: "Ну, кто не хочет счастья? Кто? Я, вот, дочке заказала. И вторичный заказала такой же саме хрестичок для старшої дочки. Думаю, може щастя. Мені нема щастя то хоть може дітям буде щастя. Даже діти не знали про це, що я... Они вообще б сказали - мама, ти шо, здуріла, чи шо?

Поки що жiнка не отримала обiцяного виграша. Адже, як з'ясувалося, вона пройшла у другий тур, який передбачає додатковi замовлення.

Тетяна Сергіївна, пенсіонерка: "Опять я як той удав, знаєте, как кролик на удава іде так і я на це. Опять я выслала 180 рублів, там заказала. Все-таки вони утверждают, что я выиграю 5 тысяч и 30 тысяч и все все все. И я не знаю, чи я выграю чи вообще".

Ігор Дегтярьов, старший слідчий з особо важливих справ ГУ МВС міста Києва: "Фактически эти добровольные взнося объяснялись таким образом, что это те взносы которые позволят человеку в дальнейшем участвовать в каких то супердоходных проектах, получить суперприбыли и т. д. Поэтому формы, как видите, очень разные и рассчитаны на различный тип психологии, на различную степень материальной обеспеченности, на различный, ну, менталитет, одним словом.

Із вiку в вiк, iз року в рiк нас застерiгають бути обачними та уважними. Утiм, чомусь шахрайство не зникає, а навпаки - набирає нових форм, удосконалюється. Статистика - наявне тому пiдтвердження. Жертвами обдурювачiв стає кожен десятий українець. Тридцять вiдсоткiв тих, кого пошили в дурнi, зазнають тяжких матерiальних збиткiв. І це лише тих, хто оприлюднив факт ошуканства.

Тетяна тривалий час нiкому не казала, куди зникли всi грошi, що вона їх збирала понад рiк. Ця дiвчина хотiла працевлаштуватися i регулярно сплачувала внески в кадрову агенцiю, яка раптово зникла разом iз грiшми.

Тетяна, студентка: "Вот там вот среди многих объявлений было объявление про кадровое агентство, то, что они предлагают работу. Ну, обратилась я по этому объявлению, позвонила, как и полагается. Оказалось, это было полное мошенничество потому что заплатив денежки, никакой работы я не получила".

Ігор Дегтярьов, старший слідчий з особо важливих справ ГУ МВС міста Києва: "К сожалению, это бывает часто и продолжается и сейчас. несмотря на то, что уже люди обожглись и как будто бы должны чему то научиться. Но мошенники, они не сидят сложа руки и придумывают все новые и новые методы обмана".

Жертвами махлярів стають однаково студенти й пенсіонери, пiдлiтки i досвiченi дорослi люди. Чому - питання досі риторичне, вiдповiдь на яке кожен шукатиме сам.

Ігор Дегтярьов, старший слідчий з особо важливих справ ГУ МВС міста Києва: "К сожалению, питательной почвой мошенничества является, в первую очередь, наверно, экономическая необразованность людей и то, что, к сожалению, в нашей стране очень много экономических проблем у наших людей и часто люди хотят одним махом решить все свои проблемы".

Чому одних скривджують усiлякi спритники, а тим часом інших це лихо оминає? Британський класик Томас Браун казав: наша безпека - у вiдчуттi реального. Тільки реальність кожен убачає на свій лад. Зазирнувши в довгий тунель пiд назвою життя, хтось iз нас угледить світло, хтось - кінець цього тунелю, а хтось - потяг, що мчить йому назустріч.