Три мільйони за мистецтво [ Редагувати ]
Інвестування грошей у твори мистецтва зав жди було одним із найвигідніших капіталовкладень. Згодом ціна на деякі з них значно зростає. Але багато музейних експонатів безцінні і є надбанням людства. Їх продаж і вивіз за кордон заборонені. Шедеври світового мистецтва вже давно цікавлять злочинців. Адже за кордоном приватні колекціонери готові викласти за них не одну сотню тисяч доларів.
На Чернігівський художній музей неодноразово скоювали напади бандити. У 1996-му році тут, прямо з виставкової зали, була викрадена полотнина, приблизна вартість якої - 150 тисяч доларів. Рік по тому відбувся ще один напад. Двоє невідомих у масках, озброєні обрізом мисливської рушниці, ввірвалися в музей, зв'язали охоронця і винесли зі сховища десять найцінніших картин. Серед них - полотнини, датовані 17-м століттям - "Виховання Амура Венерою і Меркурієм" італійського художника Рооса і "Чоловічий портрет" невідомого автора. Захисні пристрої в музеї не спрацювали - незадовго до пограбування злочинці блокували сигналізацію. Було ясно, що діяли професіонали, які точно знали, що їм потрібно. Злодії викрали найкоштовніші полотнини в музеї. Фахівці стверджували, що загальна вартість викрадених картин - три з половиною мільйона доларів США.
У 1998 році співробітники Чернігівського художнього музею пережили ще одне потрясіння - цього разу були викрадені 7 полотнин російських і західноєвропейських майстрів. Слідів злому міліція не знайшла, сигналізація знову не спрацювала.
За словами експертів, тільки робота французького художника Жана Батиста Мрія "Портрет дівчини в білому чепчику", датована 1770-м роком, на аукціоні в Сотбі цілком могла бути оцінена в півмільйона доларів. Вартість же всіх украдених картин перевищувала суму в три мільйони. Співробітники управління по боротьбі з організованою злочинністю збилися з ніг, намагаючись вийти на слід злочинців. Викрадені полотнини ніде не були помічені, оперативної інформації про їхнє можливе місцезнаходження також не надходило. Картини шукали біля трьох років. Можна було припустити, що полотнини вже поповнили чиїсь приватні колекції за кордоном, і в Україні їх більше ніколи не побачать.
Але щастя в цій справі посміхнулося працівникам міліції. Торік по оперативних каналах надійшло повідомлення, що такий собі Олександр Іваненко, сорокадвохлітній житель Чернігова, продає картину. Ціна - кілька десятків тисяч доларів. Оперативників ця інформація, звичайно, зацікавила.
Михайло Манiн, начальник УМВД України в Чернiгiвськiй області в 2001-2003 роках: "По городу Чернигову была совершена кража в 98 году. Кража эта подконтрольная министерству и она постоянно периодически материалы эти заслушивались. Ну и конечно мы считаем, что она одна из крупнейших на Украине. Потому что взяты были картины XIV-XV века, оценены в сотни тысяч долларов. И когда мы получили информацию. что есть люди. которые желают продать картины ворованные с музея, поначалу мы не поверили".
Серед цінителів мистецтва про Іваненка нічого не чули. Про нього не знали і місцеві антиквари. Можливо в Чернігові з'явився новий колекціонер, що малоймовірно, або ж Іваненко десь дістав полотнину і хотів її продати. Причому, це зовсім не означало, що він особисто брав участь у пограбуванні музею. Не виключено, що Іваненко - просто посередник між викрадачами і покупцем. Це і треба було з'ясувати співробітникам управління по боротьбі з організованою злочинністю. Один з мистецтвознавців розповів, що Іваненко пропонував йому придбати полотнину.
Михайло Манiн, начальник УМВД України в Чернiгiвськiй області в 2001-2003 роках: "Преступники думали, что мы забыли об этом. Но мы поинтересовались этой информацией, и когда выяснили, кто предлагает, то у нас появилась уверенность на 90%, что эти люди могли совершить кражу этих картин. Предлагали жители города Чернигова. Мы просмотрели, кто это такие, оказывается, они в это время арендовали помещение в историческом музее и делали там ремонт".
За словами експерта, саму роботу він не бачив. Продавець указав на неї в каталозі. Припущення оперативників підтвердилися. Картина - "Концерт" Хендрика Тербрюггена, датована XVII-м століттям, була в розшуку з 1997-го року. Це означало, що Іваненко дійсно був причетний до пограбування. Оперативники почали наводити довідки. і з'ясувалося, що чотири роки тому Олександр Іваненко учився в архітектурному інституті, але не закінчив його. Був виключений за дрібні крадіжки раритетного інвентарю. Незабаром - створив власну фірму, що займалася реставраційними роботами.
Михаил Манин, начальник УМВД Украины в Черниговской области: "То есть люди которые знали, разбирались в живописи. И как раз они занимались реставрацией старинных зданий. То есть, люди, которые знали, что такое картины, какая их цена этих картин. Три человека закончило и один имел высшее специальное военное образование, продолжительное время работал в спецподразделениях и почему мы очень и очень осторожно, почему каждый буквально каждый шаг наш был просчитан".
Усе сходилося. Іваненко причетний до крадіжки - вирішили оперативники. Залишилося тільки встановити імена його спільників. Адже якщо це він украв картини, то, напевно, діяв не один. Співробітники УБОЗ паралельно допитували і працівників музею, з'ясовуючи чи не зв'язаний хтось із них з Іваненком. Адже цілком можливо, що серед них були ті, хто допомагав злодіям.
Оперативники контролювали кожен крок Іваненко, кожну зустріч. За тим, що відбувається в його квартирі, стежили з вікон кімнати в будинку навпроти. Встановили приховану камеру спостереження. Уже через кілька днів співробітники УБОЗ знали імена всіх членів групи.
Оперативний спiвробiтник УБОЗ: "Наблюдение продолжалась около двух недель. В результате этих оперативных мероприятий, нам стало известно, что все происходит в одной квартире. Там все члены группы собираются. И через дней пять, после начала наблюдения, провели оперативную комбинацию - нам удалось записать разговор, который состоялся между Иваненко и объявившемся покупателем, неким Валерием Пириным. Они его называли Пирей".
Рас шифровка разговора.
- Это Пиря. Ну что, все остается по старому?
- Да. Место встречи нет смысла менять. Так, значит, мы сошлись в цене?
- Посмотрим, Саша! Да ты не паникуй, я приеду со своим спецом. Так что нас будет двое. Он определит, что за товар. Ты ж пойми, деньги в фальшивку вкладывать я не хочу.
- Лады! Но я тебе говорю: это подлинники.
Колеги Іваненко були людьми, що називається, серйозними. Кожен член банди займався своєю справою. Крім Іваненко в злочинну групу входили його старий знайомий, колишній спецназівець Ігор Коротко, раніше засуджений житель Чернігова Назар Бенчак і комерсант із Росії, Андрій Столбов. Усі ці люди дуже добре зналися на малярстві. Деякі мали художню або архітектурну освіту, займалися антикварним бізнесом .
Михайло Манiн, начальник УМВД України в Чернiгiвськiй області в 2001-2003 роках: "По этому делу работала группа около 50 человек. Все-таки преступная группа большая. И один из них знал оперативную работу. Это бывший сотрудник спецподразделения. Он знал оперативную работу".
На одній з нарад було вирішено - брати злочинців зараз не можна, тільки підчас продажу картин. Адже слідчі ще не знали, де знаходяться полотнини. А після затримання бандити могли нічого не розповісти про схованку і не зізнатися в крадіжці. Тоді, крім результатів спостережень і зв'язаних з ними припущень, у співробітників УБОЗу проти злочинців не було б ніякої доказової бази.
Михайло Манiн, начальник УМВД України в Чернiгiвськiй області в 2001-2003 роках: "Вы видели это здание, это красивое большое, но старинное здание. Тайников там можно сделать десятки, сотни и их практически невозможно найти. И учитывая, что эти лица арендовали там, занимались ремонтом этого здания, то мы просчитали. что картины где-то лежат в тайнике и ждали своего часа. В течение двух недель мы установили всех участников группы. Значит, контролировался каждый шаг".
Зустріч відбулася в призначений день в одному з парків Чернігова. Покупець приїхав, як і обіцяв, зі своїм експертом. Після нетривалої розмови, Іваненко дістав картини, що були скручені в рурку. Фахівець обурився. Пізніше, на допиті, він скаже, що такого варварства ще ніколи не бачив. Уважно оглянувши картини, мистецтвознавець визнав - це оригінали, але занизив початкову ціну в 10 разів, мотивуючи це тим, що полотна були грубо вирізані з рам. Це був неприємний сюрприз для злочинців. Покупцю сказали, що вони подумають над його пропозицією. Вирішили, що зустрінуться через чотири дні, оскільки Пиріну потрібно було виїхати до родичів у Білорусію.
Оперативный сотрудник УБОЗа: "Расставшись с покупателем, Иваненко сразу же позвонил Игорю по мобильному и дал сигнал к слежке. Преступники хотели убедиться на сто процентов, что покупатель настоящий и не сливает нам информацию. Вышло так, что этот бывший спецназовец следил за Пириным, а мы "вели" его. Все остальные члены группы ждали от Игоря вестей на явочной квартире".
Колишній спецназівець Ігор являв собою найбільшу небезпеку. Адже раніше він служив у правоохоронних органах і знав усі тонкощі міліцейської роботи. Він міг помітити "хвіст", відчути засідку. Якби таке трапилося, усі зусилля оперативників звелися б нанівець - злочинці могли просто позбутися від картин.
Як з'ясувалося пізніше, Ігор усе-таки щось запідозрив. Інакше не став би консультувати своїх колег - як поводитися в екстремальних ситуаціях. А саме, що говорити при затриманні і на допитах.
Тим часом оперативники шукали схованку з картинами, стежили за кожним кроком членів угруповання і перевіряли діяльність фірми Іваненко. і тут з'ясувалися деякі подробиці. Виявилося, що вже четвертий рік фірма проводить у Чернігівському художньому музеї ремонтно-реставраційні роботи. Оперативникам стало зрозуміло, що сам директор фірми - пан Іваненко - добре знав план-схему музею. Знав він і про систему сигналізації. Це також могло означати, що Іваненко причетний до інших музейних крадіжок, що відбулися раніше - у 1996-му і 1997-му роках, не були розкриті. Але тільки проаналізувавши всі записані за допомогою спеціальної апаратури розмови злочинців, сищики змогли відновити всю картину пограбування.
Оперативний спiвробiтник УБОЗ: "Готовясь проникнуть в музейное хранилище, преступники понимали, насколько тщательно должна быть продумана и проработана эта операция. Да, именно проработана. В течение месяца воры четырежды проникали в здание музея - разрабатывали возможные маршруты проникновения и отступления, на случай опасности. По пожарной лестнице новоиспеченные "антиквары" забирались на второй этаж, затем, подобрав ключи к двери запасного выхода, беспрепятственно проникали внутрь. Действовали осторожно, ведь в музее был охранник. По коридорам ходили босиком, дабы не шуметь. Побродив в помещении и на чердаке, злоумышленники тем же путем возвращались назад. После каждой репетиции они несколько дней наблюдали за сотрудниками музея, выясняя - не заподозрили ли они, что ночью у них побывали непрошеные гости".
Упевнившись, що ніхто нічого не запідозрив, і усе йде гладко, злочинці призначили день викрадення. Готуватися почали з вечора. із собою взяли мотузкову драбину, рукавички, продукти, термос з кавою і сигарети.
Дочекавшись ночі, Олександр Іваненко й Ігор забралися на горище. Назар контролював ситуацію на вулиці. Ще один член групи чекав злочинців у будинку.
Потрапивши через горище в приміщення музею, зловмисники успішно обминали не тільки сигналізацію, але і спеціальний захисний пристрій, що утворює так звану "світлову мережу" - не потрапити під промені якої дуже складно.
Прекрасно орієнтуючись у будинку, Олександр знайшов кімнату, розташовану над сховищем. Діставшись неї, вони взялися за роботу. Зняли з підлоги дерев'яний настил і ножівкою випиляли отвір таких розмірів, щоб можна було пролізти. Потім Іваненко опустив у сховище мотузкову драбину і спустився в кімнату. Протягом трьох годин він вибирав потрібні йому полотнини. Потім вирізав їх з рам, кинув у сумку і тим же шляхом піднявся наверх. У цю ж ніч, разом з Ігорем вони закрили отвір у стелі сховища. Та так майстерно, що ні співробітники музею, ні міліція не знайшли сліди проникнення.
Коли усе закінчили, був уже ранок. Вирішили дочекатися ночі, щоб залишити будинок. Цілий день Іваненко з Ігорем провели на горищі музею. Співробітники, що прийшли з ранку на роботу, до музею, не помітили нічого незвичайного, не знали вони, і про те, що на горищі знаходяться злочинці з украденими безцінними полотнинами. Уночі злодії безперешкодно залишили музей. інструменти по дорозі викинули в Десну, а картини сховали в квартирі.
Михайло Манiн, начальник УМВД України в Чернiгiвськiй області в 2001-2003 роках: "Когда мы осматривали потом все эти помещения, эти отверстия, то на полу практически ничего не было, все это убиралось, закрывалось. Так закрывалось, что глянешь на стену, как будто бы стена оставалась не трону той".
Незабаром у квартирі пролунав телефонний дзвінок. Телефонував Ігор, що стежив за Пиріним навіть у Білорусії.
-Усе нормально. Пиря чистий. Їду додому.
Ці три фрази означали, що угода відбудеться. Залишилося дочекатися дзвінка самого Пиріна.
І 3 вересня він зателефонував. Зустріч призначили наступного дня в одному з парків.
4 вересня ранком, оперативники, що стежили за будинком Іваненко, передали по рації: "Об'єкт вийшов з будинку, сів у машину. В автомобілі двоє. Направляються у бік парку". 20 хвилин по тому злочинці прибули до призначеного місця. Там на них уже чекали Пирін і експерт-мистецтвознавець, який повинен був визначити, чи не підмінили картини. Іваненко знову дав на огляд полотнини. Експерт знову підтвердив - оригінал. Ціна залишилася колишньою. Злочинці хотіли продати їх за мільйон доларів, але після торгу ціна упала до ста тисяч. Іваненко нічого не залишалося, як погодитися.
Оперативники, що спостерігали за зустріччю, вирішили що затримувати грабіжників ще рано. Адже угода повинна була завершитися на явочній квартирі злочинців. Вони завбачливо не взяли із собою всі картини. Пирін був змушений поїхати з Іваненко за іншими полотнинами.
Оперативний спiвробiтник УБОЗ: "То, что Иваненко согласился с ценой сразу, дало нам понять, что он торопится - он чувствовал, что попал в поле зрения милиции. Поэтому и хотел побыстрей избавиться от картин. Чувство кого-то третьего, скорее всего, милиции, не покидало и этого Игоря, спецназовец который бывший. Он несколько раз следил за покупателем, проверяя, не подставной ли он, и не делится ли информацией с милицией. На встрече Игорь сразу же проверил клиента на наличие жучков. Убедившись, что покупатель чист, Игорь отступил, однако не успокоился - он постоянно осматривался на месте сделки и вглядывался в каждое движение клиента и эксперта".
Приїхавши на місце, Пирін відразу ж почав вимагати картини. Іваненко їх дістав, Пирін - показав гроші.
Як тільки угода відбулася полотнини були передані покупцю, а пачки банкнот - Іваненку, спецгрупа почала операцію по затриманню зловмисників.
Михайло Манiн, начальник УМВД України в Чернiгiвськiй області в 2001-2003 роках: "Колоссальные были затрачены и людские и финансовые ресурсы, чтоб изобличить. Потому что очень серьезные были преступники. Как бы там ни было, картины похищены на сумму около трех миллионов долларов".
Під час затримання у викрадачів виявили тільки п'ять украдених полотнин, дві інших були в схованці, обладнаній прямо в музеї. Пояснюючи слідчому свої дії, злодії сказали, що у випадку небезпеки вони б позбулися полотнин, що були в них на руках. А через кілька місяців прийшли б до музею знову і забрали картини, що залишилися в схованці.
Підчас слідства було встановлено, що картини - дійсно з музейного сховища. Директор їх упізнала.
Михайло Манiн, начальник УМВД України в Чернiгiвськiй області в 2001-2003 роках: "Преступники взяли новые картины, с запасника, с комнаты реставрации. Благодаря действиям моих подчиненных, эти ценности остались на Украине и в Черниговской области".
Під час обшуку у злочинців, на жаль, не знайшли тих картин, що були викрадені раніше. Правоохоронці сподівалися, що полотнини, украдені в 96-му і 97-му роках, можуть ще знаходиться в злодіїв. Але як з'ясувалося, зловмисники навіть не знали, що до них музей обкрадав хтось ще. Швидше за все, безцінні експонати вже поповнили чиїсь приватні колекції: і не в Україні, а за кордоном.
Завдяки діям працівників міліції, викрадені безцінні твори мистецтва вдалося повернути в музей. Вони знову займуть місця у виставочних залах. Але незважаючи на позитивний результат в цій справі, проблема недостатньої захищеності музеїв усе-таки залишається. Технологічний прогрес не зупинити. Сигналізація, що встановлювалася в музеях 15 - 20 років тому, уже не створює серйозних перешкод злочинцям, озброєних суперсучасним електронним обладнанням. Держава не виділяє достатньо коштів для охорони історичних і художніх цінностей, яких в Україні поки ще дуже багато. і якщо терміново не вжити відповідних заходів, то незабаром в українських музеях не залишиться безцінних художніх шедеврів, і відвідувачам прийдеться милуватися голими стінами.
