Спокуса злочином [ Редагувати ]
Палке, нестримане бажання володіти жінкою. Воно схоже на блискавку, що може просто осліпити, а інколи - привести до смертельного удару... Воно підкорює собі людину. Усі ми гучно звемося суспільством. Чому ж тоді попри прогрес та еволюцію, ми як і тисячі років тому - раби своїх нестриманих інстинктів? А особливо - самого неоднозначного із них - інстинкту ваблення між чоловіком й жінкою. Саме ця тяга - нам дарує пристрать, саме вона - дає найважливіше у житті - дітей...
...а ще - стає причиною скоїння злочинів. Жертвою сексуального насильства стає кожна п'ята жінка в Україні. Внаслідок задовільнення чиєїсь похоті - діти лишаються без матерів, сльози батьків течуть на фото донечок у чорних рамках, сотні чоловіків живуть надією на помсту за кохану... Чотири з десяти випадків гвалтування - закінчуються смертю жертви нападу.
Тiло ученицi 11-го класу оперативники знайшли у озерi. Як з'ясувало слiдство, винуватцем трагедiї став хлопець з яким дiвчина познайомилася напередоднi. Увечерi вiн проводжав її додому, повiв чере спустiлий парк, там згвалтував i вбив. З мiста злочину вбивця втiк. Особу пiдозрюваного втсановили протягом доби. За зiзнанням самого злочинця - пiсля гвалтування вiн злякався, шо потерпiла звернеться до мiлiцiї. Тому вбив її.
Подібні випадки - не рідкість. Утім жінки , про яких ми розповімо, - на щастя залишилися живими. Одна зробила все , аби злочинець був покараний. Друга - роки мовчала про трагедію. Перша - упевнена , що жертва проти нелюда безсила. Втім друга стверджує, що жінка взмозі попередити біду. Хто винен? Жертви чи ґвалтівники? Чи справді поведінку жінки чоловіки часто вважають провокацією?
Психіатр: "Если человек осужден, но не считает себя виновным, потому что действия были спровоцированы женской стороной - мужчины выходят из этих состояний тяжелее, сложнее, чем из єтих состояний выходят женщины".
Юрист: "Поведение жертвы по такому составу как изнасилование иногда бывает и провоцирующим".
Жертва Анастасія: "Вызывающего ничего на мне не было. У нас же не комендантский час в стране.А вдруг мне вобще захотелось выйти, что я не имею права по улице походитьі Не спится мне. Вот и пошла".
В цей парк Настя була закохана з дитинства. Як би ж то тільки вона знала, що за трагедія спіткне її у темряві улюблених алей. Дівчина поверталася додому. Засиділась у подружки допізна - адже хвалилася обручкою, яку отримала того дня від коханого. Нарешті був призначений день весілля! Навіть у темряві вона продовжувала роздивлятись подарунок. Анастасія прямувала повз алею, втім намагалася триматись ліхтарів. Біля одного з них призупинилася зелена іномарка. Водій та другий пасажир уважно роздивлялись дівчину, після чого запропонували підвезти. Настя відмовилась, утім прискорила свій крок, і ще - чомусь зняла обручку. Прикраса вислизнула з рук - знайти її майбутня наречена вже не встигла...
Анастасія: "Водитель открыл дверь в машине и меня затолкнули туда внутрь в машину. Потом дверь заблокировали и я не могла выйти. Потом завезли - тут недалеко лес есть, завезли в лес, вот там все и произошло".
Настя ніколи не забуде, як в темряві хапалась за кілке гілля ялинки, коли гвалтівники знущалися із неї. Тепер це дерево чомусь тут не росте. Воно загинуло, як і частинка Настіного серця , що ледь не зупинилося, коли чоловіки стали погрожувати...
Настя: "В лесу угрожали, сказали что убьют, засыплют хлоркой и найдут меня археологи через 100 лет. Я считаю, что лучше уже поступать так, как говорят, потому что будет только хуже. Действительно, если будешь кричать, что в тюрьму посадишь, в милицию напишешь, обратишься, могут и убить там где-нибудь. То есть надо делать то, что требуют от тебя, если уже выхода никакого нет".
Впродовж шости годин , що Настя провела у лісі - дівчина задавалася питанням - а чи могла вона повестися інакше? Як би зреагувала інша? Відразу б почала тікати, або погодилась би сісти до машини?
Вечер. Машина приближается к девушке. Мужчина предлагает сесть в машину. Девушка соглашается.
Психіатр: "Агрессия заложена в мужской сущности. Агрессия в человеке поддерживается мужскими гормонами тестостерон. Поэтому агрессия это нормальноесостояние".
На світанку Настя прийшла до тями посеред кущів. Бандити були поруч. Пили пиво. "Мене не вбили" думала вона. "Тож є надія ,що мене відпустять". Якби ж то тільки вистачило сил дістатися до відділу міліції! В думках Анастасія вже вела розмову зі слідчим. Якби ж то вона знала, що вже протягом дев'яти місяців - оперативно - слідча група Оболонської районної прокуратури розшукує володаря зеленого авто....Адже приблизно рік тому іншій молодій дівчині непощастило сісти у авто злочинців.
Слідчий: "Обратилась гражданка с заявлением о совершении тяжкого преступления то есть изнасилования. Она, находясь в районе площади Шевченко в Киеве, останавливала авто с целью добраться до Гидропарка. Остановилось авто марки "Тойота" и водитель согласился за деньги доставить ее на Левый берег. Но обманным путем автомобиль заехал под Московский Мост и с применением физического насилия, точнее нанесениия побоев, водитель данного автомобиля совершил тяжкое преступление - то есть изнасилование".
Поки Анастасія будувала плани щодо помсти - дівчину знову заштовхнули до машини. Ніхто й не думав відпускати Настю. Тепер гвалтівники вирушили на узберіжжя озера. А поки їхали, розповідали Насті про її райдужне, на думку нелюдів, майбутнє.
Жертва: "..Вот, мол, в дальнейшем ты будешь ездить там с нашим начальником, он будет тебе платить нормальные деньги, там - по саунам, куда то еще"...
Психолог: "Я вважаю що це є таким непрямим наслідком ставлення до жінки взагалі у нашому суспільстві. Нерівного ставлення. Ставлення багатьох чоловіків - що це щось таке, щоб задовольнити його потреби".
Коли автомобіль наблизився до озера - Анастасія почала кричати. На щастя дівчини, неподалік з'явилося таксі. Таксист, щоправда, не звернув уваги на компанію, утім його поява врятувала дівчину. Поки злочинці трохи розгубилися - Анастасія вистрибнула із машини, та бігла лісом доки вистачало сил.
Анастасія: "Это психически здоровые люди но люди которые не боятся наказаний. Они знают, что все это для них будет безнаказанно".
Анастасія мужньо витримала експертизи, числені допити , розпізнання. За час, поки тривало слідство - перед її очіма пройшло більше ста підозрюваних . Хай мине навіть двадцять років - присягнулась Настя -- втім гвалтівник поплатиться за скоєне. Слідству допомогла ціпка дівоча пам'ять: Настя запам'ятала цифри номерного знаку, за яким, власне і був виявлен один з злочинців.
Слідчий: "Сложность в следствии была в основном в том, что человек категорически отрицал причастность к преступлению, как таковых вещественных доказательств не было, с учетом того что первый эпизод преступления был совершен фактически за год до момента начала следствия".
Вирок, що пролунав на фінальному засіданні в суді - для Насті був знамінням перемоги. За вироком гвалтівнику належало провести у в'язниці вісім років. Втім, його спільник й досі десь на волі.
Слідчий: "Человек, бывший подельником во втором преступлении, входе следствия был установлен, его также опознала вторая потерпевшая. На данный момент этот гражданин находится в розыске".
Про це Анастасія намагається не думати. Дівчина хоче подолати біль, що не обмежився стражданням від приниження.
Невдовзі після того, як вона розповіла все нареченому - хлопець потрапив до лікарні. Настя упевнена : саме той шок, який Максим відчув, дізнавшись про трагедію, і став причиною хвороби . День, коли Настя вирушила до кардіології, аби порадувати хлопця новиною - весільна сукня вже була готова! - врізався у пам'ять дівчини чорним тавром. Чомусь так довго не пускали до Максима, та ще й цей дощ, який так сумно стукав у вікно, - все викликало відчуття тривоги. Та навіть лікар, який вийшов із палати - у якусь мить нагадав Насті злого чаклуна. "Серце" - сухо й напружено промовив він. Настя не зрозуміла, що так він повідомив про смерть хлопця. Не повірила. Вона просиділа в лікарні аж до сутенків. Сльози текли на глянцевий журнал для наречених. Втім Настя подолала. Витиримала й це. Найголовніше, каже дівчина, після всього, що трапилось, навчитись не боятися життя.
Психолог: "Деякі не можуть подолати. І з цим страхом вони живуть все життя. І звертаються до мене, буває, через 10 років, і кажуть: в мене безпричинний страх, я не знаю, що робиться, я все розумію але не можу жодного кроку зробити - в мене страх".
Чи винна жінка в тому, що її принизили? Про це роками дискутують лікарі, над цим замислюються співробітники міліції, тільки потенціальні жертви гвалтування - не дуже-то вдаються до аналізу.
Юрист: "Ну, когда вместе распивается спиртное, вседозволенность допускают, упрощенное такое отношение парня к девушке. - естественно это ведет к тому, что парень принимает это как за согласие, что ли. Как за дозволенность повести себя как ему хотелось бы".
Тож як поводитися? Бути обережнішими? Старанно уникати незнайомців, наближающихся іномарок, а вечори проводити з родиною? Ольга не довіряє цим рекомендаціям. Адже її біда спіткала саме вдома. Там, де здавалося б, родинне вогнище має давати спокій та безпеку.
Оля: "Порой оправдать можно вот такое насилие: там, поздно идти где-то в парадном... Я убийство оправдаю, но то, что произошло со мной - это самое это самое страшное, что вообще может бать, я так думаю".
З того моменту, коли батько згвалтував маленьку Олю ,минуло вже чимало років. Втім рана не загоюється, навпаки. Тепер жінка боїться за свою маленьку доньку, яку також ледь не спіткала доля матері.
Такі родини, у якої народилась Ольга - прийнято називати не інакше, як зразковими. По меншій мірі, в цьому були впевнені усі знайомі. Чому б і ні? Красива пара, чоловік та жінка, двоє слухняних донечок, достаток у сім'ї. Ніхто не знав, що коїлося у великій спальні, коли батько із Ольгою лишалися самі.
Жертва Оля: "Я не знала, что это ненормально в 13 лет. Я уже поняла, что это ненормально гораздо более в старшем возрасте. Женщина взрослая защитить себя может. Пусть там, не будем вдаваться в подробности, в целом она защитить себя может. Потому что она взрослая, она уже через это прошла. Она там понимает - это плохо, это хорошо".
Оля нікому не розповідала про знущання. Вона мовчала і утримувала все в собі. Тільки одного разу, залишившись на одинці з матір'ю - зважилась, та відкрила таємницю.
Оля: "Я об этом сказала маме. Мама посмотрела на меня такими глазами: что ты несешь что за ерунду?!! Все. Меня переклинило, не то что на годы - на десятилетия".
Статевий інтерес до доньки батько утратив, коли Оля подорослішала. Батько поводив себе так , начебто Оля вигадала все, що сталося. Тим часом, у душі дівчинки-підлітка , з'являлось почуття провини, та дикої ненависті до власних дій.
Оля: "А тут вправе сказать, меня упрекнуть. Элементарно. Написать заявление в милицию. Это... оправдания нет. Я в шоке и опять говорю - это моя вина абсолютно".
Ольга щодня просила долю, аби кошмар насильства не повторився з її Оленкою. Вразлива дівчинка ніколи не пережила б таких знущань.
Психолог: "Вона може виховувати в дитині недовіру, страхи, вона може боятися за безпеку дитини, водити її за ручку, всюди слідкувати куди вона пішла. Запобігати кожному кроку. Особистість руйнується! І тому потрібна реабілітація і саме такій жінці, і розкриття цих небезпек.
Утім, тривога Ольги опинилася небезпідставною. Одного дня, коли вона прийшла додому - побачила, що зникли усі речі батька. Зникла навіть його улюблена картина. Що змусило його піти? Дивлячись на цю пустоту , Ольга відчула таку ж пустоту у серці. Щось сталося- миттєво зрозуміла жінка.
Оля: "Когда дочке было семь лет, я была на работе, и мама...отец пришел выпивши и потом дочка маме рассказывает, говорит: мама, а дедушка снимал трусики с меня там То то и то то".
Втім Ольга впевнена: батько пішов не через каяння. Адже коли жінка знайшла його, аби поговорити - то він всіляко заперечував, що в чомусь винен, або ж щось робив не так. Невже маленька дівчинка може спровокувати чоловіка? Чи гвалтівник взагалі усвідомлює, що скоїв злочин, що розбив чиєсь життя?
Психолог: "Хтось покаявся, хтось біля цього стану, хтось намагається забути, а хтось вважає - Боже, ну використав дівку! Но я думаю, що їх психика, їх душа, їх почуття - безперечно руйнуються. Вони цього можуть навіть не розуміти. Але я вважаю, що серед них є люди которих совість мучить".
А що робити, якщо домагання відбуваються на стадії морального насильства? Сергій з дружиною, яка працює у престижній фірмі, страждають від цього насильства понад рік .Адже бажання шефа володіти жінкою - руйнує всю родину на корню. Аби добитися інтиму від Галини , начальник навіть защемляв її фінансово. Утім ,почувши однозначне Ні - став тільки більше наполегливим.
Сергій: "Здесь есть двоякость. То есть тут найти грань где находится это насилие очень сложно. Потому что он вроде как предлагал просто съездить в ресторан, просто выпить бокал вина, ну, а потом - то что называется, как получится. То есть это ряд таких моментов, которые... которые приводят человека, вообще, держат в таком состоянии что называется, жить не хочется".
З претензіями до таких ось дій - звісно не звернешся ні до міліції, ні до юриста. Втім, не в останню чергу через домагання на роботі, на біржах праці переважають жінки. Тож, що робити - працювати далі під подібним тиском, звільнитися або протистояти?
Сергій: "То есть пойти, что называется, разобраться сразу - лицо ему побить- это как бы уже уголовно наказуемо. Это напрямую. Разговоры не всегда имеют место быть. И что делать в данном случае - ни законодательство, ни какие то другие системы не говорят".
Авжеж, куди звертатися - неясно. Доречі, Джеймсон Рилбет - клерк, мешканець штата Оклахома - знав , що законодавство захистить права його дружини. Доки жінка страждала від домагань свого начальника, Джеймсон разом із адвокатом активно захищали її честь в суді. Вирок судді порадував подружжя. Палкий начальник залишився без роботи , крім того виплатив чималу суму за моральні збитки. Тож і Сергій порадився з юристом.
Юрист: "Дать какой-то совет однозначный в этой ситуации очень сложно. Уйти, значит, она останется без этой службы, Заявит - это очень тяжелое такое дело, доказывать очень сложно такой состав преступления".
Утім, як стверджують деякі фахівці із психології - не треба в ситуації з насильством повністю звинувачувати чоловіка. Втім, слід згадати, що моральний вплив жінки на свою пасію - часто буває більш болючишим за акт фізичного насильства.
Психіатр: "Мы можем говорить о скрытом, завуалированном насилии , когда человека помимо его воли заставляют что то делать, какие-то принимать решения, и делать вид что это решил он сам. Хотя он и принял его под психологическим давлением, он будет считать скрытой опасностью женщину. Я думаю, если завести уголовное дело и ответчиком будет женщина, думаю, женщина проиграет".
І все ж таки - хто винен в гвалтуванні? Жінка , яка не досить обережна, часом свідомо спокушаючи чоловіка? Чи чоловік, який не впорується із бажанням? Відносини нагадують рулетку - ніхто не знає, коли ним заволодіє голос плоті. До того ж і об'єктом пристрасті - може стати як випадкова перехожа, так і людина, яку знаєш все життя. Жінка не може передбачити - чи не закінчиться сьогоднішнє побачення трагедією, втім як і чоловік не може знати, чи не обвинуватять його завтра в гвалтуванні, після ночі кохання з запальною незнайомкою.
