Конi - задоволення для заможних [ Редагувати ]

Для України жираф - тварина екзотична. Не те що кiнь. Проте вiтчизняне конярство у 90-х "кульгало на всi чотири ноги". Кращi спортсмени виїхали за кордон. Там же опинилися i їхнi конi. Котрi, як вiдомо, нi в чому не виннi.

На Харкiвському iподромi щонедiлi чекають гарної погоди. Мiсяць тому пiсля трирiчного забуття тут вiдродилися кiннi перегони. Свого часу Харкiвський iподром вважався другим в Росiйськiй iмперiї - пiсля Московського. У XIX столiттi сюди з'їжджалися з усiєї Росiї, у двадцятому - знiмали "Анну Каренiну", а у XXI його ледь не зруйнували, намагаючись заволодiти землею пiд котеджi. Минулого року ще можна було спостерiгати вкрай занедбанi стайнi. Звiсно ж, Україна - не Великобританiя, де в день змагань "Дербi" припиняє роботу навiть парламент. Втiм, останнiм часом життя на Харкiвському iподромi помiтно пожвавiшало. Перегони починають приносити коням славу, а людям - грошi. Проте, поки що їх замало на класичний iподромний атрибут - тоталiзатор. Тридцяти тисяч євро, щоб купити лiцензiю на його органiзацiю, у мегаполiсу не знайшлося. А шкода. Адже тоталiзатор завжди був додатковим стимулом для розвитку конярства.

Дмитро Шенцев, засновник Харкiвського кiнного заводу: "Последние наши победы остались еще в Советском Союзе до начала перестройки. Потом мы выпали из рынка, выпали из высшего эшелона. Сейчас ведутся попытки, чтобы вернуться туда".

Конi - задоволення для заможних. Ранiше для престижу вистачало шестисотого "Мерседеса" та садиби в заповiднiй зонi, тепер у модi - власна стайня. Мiнiмальна цiна за коня - близько восьми тисяч гривень. Максимальна вимiрюється сотнями тисяч доларiв. Всi "рекорди" у цьому бiзнесi нещодавно було побито в Росiї - там мiльйон "зелених" зажадали за так званого "iзабелового ахалтекiнця" - рожевої мастi з блакитними очима. Але тi, хто розумiється на цьому, кажуть: конi того вартi. Бодай раз поспiлкуєшся з цими статечними тваринами - i прихиляєшся до них душею на все життя. Дмитро став заручником буйногривих пiсля свого чергового дня народження. Очiкував звичайного подарунку, а отримав елiтного коня. Зараз його стайня налiчує кiлькадесят красенiв.

Дмитро Шенцев, засновник Харкiвського кiнного заводу: "Начав общаться с лошадьми, я влюбился в это животное, и через несколько лет душевная любовь к лошадям превратилась в профессиональное занятие".

Конезаводи завжди вважалися нацiональним надбанням. Зараз вони стоять у перелiку об'єктів, заборонених до приватизацiї - поряд з атомними станцiями та стратегiчними промисловими гiгантами. Це - державна власнiсть. Але держава поки що - поганий господар. Конезаводи ледь-ледь зводять кiнцi з кiнцями. Реконструкцiя манежiв та стаєнь не проводиться, а зарплатня iнколи виплачується "бартером" - себто, тваринами. Утiм, зараз, коли знову з'явилася мода на коней, зажеврiла надiя на вiдродження галузi.

Вiктор Звєрєв, заступник голови Харкiвської облдержадмiнiстрацiї: "Согласно нашего анализа, мы все-таки видим, что коневодство в Харьковской области начало возрождаться с такой мощностью, что есть увеличение поголовья, улучшение пород".

Лозiвський завод - своєрiдний елiтний пологовий будинок для коней. У цих красенiв родовiд розписаний до 5 колiна. Пари їм добирають не з "простих".

У Лозiвському господарствi - 370 коней. Це найбiльший табун в Українi. У ньому однi з кращих порiд - орловська та українська верхова.

Виростити чемпiона - складна справа. На це потрiбно багато рокiв. До того ж, у коня має бути хист - спортивний та мистецький. Вважається, що цi тварини - дуже пластичнi та музикальнi.

Володимир Пересада, директор Лозiвського кiнного заводу: "Воспитывается до полутора лет как жеребенок, потом зарягают под седло, потом тренируют, потом реализуют в конно-спортивные школы, там 3-4 года, и расцвет только в 7-8 лет, когда лошадь выступает на разных соревнованиях".

На тих, у кого хисту не знайшлося, чекає робота по господарству. Або ж мiлiцейська служба, як для ось цього красеня.

Павло Яненко, заступник начальника УМВС України у Харкiвськiй областi: "На сегодняшний день мы приобрели 20 лошадей. Сделали отдельный взвод. И каждый день выходят 15 экипажей".

На чергуваннях у харкiвських парках - справжнi кавалеристи. Iрина Аввакумова колись працювала на цирковiй аренi. Зараз - у мiлiцiї. Зi своїм Маєм затримала чимало правопорушникiв.

Iрина Аввакумова, командир кавалерiйської чоти: "Они умеют то, чего не умеют чемпионы. Вот эта лошадь ходит на задержания. Она выполняет элемент - задержание нарушителя. Она видит бегущего человека, и срабатывает инстинкт, что его надо догнать и подрезать".

Не кожна країна може пишатися тим, що має власну кiнну породу. У нашої держави нацiональна гордiсть є. Конi "української верхової" - досить молодої породи - вважаються одними з найгарнiших у свiтi. Тепер залишИлось довести, що й за спортивними показниками вони цiлком конкурентноздатні.