Чернігівська Русь та козацька столиця [ Редагувати ]

Ми знов збираємося у дорогу. Їхати не дуже далеко, але це тiльки здається. Нас вiд наших героїв вiддiляє лише 140 кiлометрiв i кiлькасотень рокiв.

Чернiгiв, мiсто, яке одного разу було готове стати "стольним градом". І якби войовничий чернiгiвський князь Мстислав був би мудрiшим за свого брата Ярослава, хто зна, чи не називалася б Київська Русь Чернiгiвською!

Про цю перемогу нагадує Спасо-Преображенський собор, найстарiший з дiючих в Українi храмiв. Незабаром йому виповниться тисяча рокiв. За легендою храм закладено в тому ж 1024 роцi, як подяку Боговi за спасiння в битвi з могутнiм братом. Але напевно вiдомо, що, коли Мстислав помер пiсля невдалого полювання, його поховали саме тут. Як свiдчить лiтописець: "Ізидi Мстислав на ловi, разболєлся i умре, i положиша в церквi Святого Спаса, якоби сам заложил". Отець iона часто служить у соборi. Вiн каже, що завжди вiдчуває святiсть цього мiсця.

Храм знаходиться на територiї сучасного заповiдника "Чернiгiв Стародавнiй", установи цiлком свiтської. Чи не виникає протирiччя мiж служителями церкви та науковцями. Ми з'єдналися з гендиректором заповiдника, i вiн не вiдмовив у зустрiчi. Працює гаряча лiнiя "N-кiлометру" - варто лише пiдвести слухавку i набрати 80975180518.

Заповiдник розташований там, де тисячу рокiв тому був дитинець, князiвська територiя для помешкання головної особи тогочасної Чернiгiвщини та його - скажiмо так - номенклатури.

Монахи себе до наближених не вiдносили. i на початку другого тисячолiття обрали для життя бiльш спокiйне мiсце. Вiд князiвського дитинця до нього - коротка дистанцiя, яку не кожен князь насмiлився був подолати. Святий Антонiй прийшов сюди, ховаючись вiд гнiву київського князя у 1069 роцi. Вiн викопав першу печеру, яка, зрештою, пiдземний монастир, вiдомий, як Антонiєви печери.

У монастирi зберiгається найбiльша, як вважають археологи, з пiдземних дiючих церков. Але вiдвiдувачам i чернiгiвчанам це мiсце видається чи не казковим. Легенда про здiйснення бажань є непохитною. А ось тут часом можна побачити тiнь монаха, кажуть шукачi сенсацiй. Щоправда, Наталка Семенюк, що працює тут десять рокiв, вважає це перебiльшенням - скорiше за все це конденсат, каже вона.

Отже Чернiгiв так i не став столицею України-Русi. Але на територiї областi є мiсто, яке загалом пiвстолiття було гетьманською резиденцiєю - отже, головним мiстом країни. Батурин. У 1669 роцi гетьман Дем'ян Многогрiшний перевiз сюди всю козацьку старшину. Iван Самойлович, що змiнив його у 1672-му, продовжував керувати Україною звiдси. А його тезка Мазепа саме тут розповiдав дiвчинцi Мотрi рiзнi козацькi байки i, зрештою, зробив пропозицiю руки i серця. Це сталося тут, у будинку Кочубея, батька Мотрононьки. Цей будинок намагаються вiдремонтувати, але на це бракує грошей. Вiд того, що було побудоване наприкiнцi сiмнадцятого столiття, залишилася пивниця, де часом карали тортурами козакiв за рiзнi провини. За легендою, саме тут Мазепа допитував Кочубея перед стратою.

Гетьманська резиденцiя недарма заснована на горбi над Сеймом - це найвище тут мiсце, дуже зручне для оборони. Археологи визначили межi охоронних зон, вiдтворили план старого Батурина i розкопали залишки гетьманського палацу в центрi мiста, укрiплень батуринської фортецi та будинкiв козацької старшини кiнця ХVII - початку ХVШ століття. Дослiдженi рештки замiського палацу Івана Мазепи. Дослiдники сивої давнини кажуть, що iсторичнi пласти тут чiткi, законсервувались, як у Помпеї, з кiнцевою датою - 2 листопада 1708 року. Саме у цей день вiйська Олександра Меньшикова взяли Батурин, знищив майже жодну згадку про столицю гетьманiв.

Олександр Меньшиков зi своїми солдатами стояв бiля Сейму, тут, на горi, була фортеця. Меньшиков, напевно б, нiколи її не взяв, якби не зрадник у козацькому таборi. Вiн прийшов до нього i розказав про пiдземнi таємнi комунiкацiї. Отже, другого листопада 1708 року петрiвськi солдати пiднялись цими пiдземними ходами з долу на гору, взяли фортецю i - до речi, цей факт був викреслений з офiцiйної iсторiї, - знищили двадцять тисяч батурян".

Ця трагедiя довгий час залишалася без уваги. Фортеця була тут, на цьому мiсцi, де встановлений мармуровий хрест. Її спалено. Тут, за одну добу знищено усiх, хто пiдтримував Iвана Мазепу - разом iз сiм'ями. Солдати експедицiйного корпусу Петра Першого розстрiлювали навiть матерiв iз дiтьми. Ця маленька iконка була знайдена археологами у великому похованнi. Жiнку, яка носила цю iконку, було вбито разом iз дитиною. Їх поклали разом. Череп трирiчної дитини має кульовий отвiр у потилицi... Пiзнiше iконка з'явилася на кам'яному хрестi у збiльшеному виглядi.

Батурин зник. Але ненадовго. У 1750 роцi мiсто подарували графовi Кириловi Розумовському. i вiн, оскiльки мав почесний, але безпорадний, титул гетьмана України, вирiшив вiдбудувати резиденцiю. Йому це вдалося. Для того, щоб побудувати цей палац, був запрошений англiєць Чарльз Камерон, той самий, що збудував Камеронову галерею в Царському селi пiд Санкт-Петербургом. Палац будувався з 1799 до 1803 року у класичному стилi. Триповерховий палац мав восьмиколонний портик грецького iонiчного ордера. До ансамблю входили два двоповерховi флiгелi. Усереденi палац було оздоблено штучним мармуром, прикрашено грандiозним декором. Коли Кирило Розумовський помер, будiвництво палацу було припинено. Кiлька разiв у робилися спроби реставрацiї палацу, але, здається, вони так i залишилися спробами.

Син Кирила, Андрiй Розумовський, обрав собi за мiсце жительства Вiдень. Вiн нiколи не цiкавився мiсцевими краєвидами. Замiсть нього тут залишався його управитель, який бiльш цiкавився теж не краєвидами, а матерiальними цiнностями, якi належали його господарю. За однiєю з версiй, саме вiн пiдпалив цей палац, щоб укрити слiди своїх крадiжок. Але, якщо пiднятися на колонаду, то можна зауважити, що краєвид анiтрохи не змiнився i залишився таким же чудовим, як i сотнi рокiв тому".

Кирила Розумовського поховали в Батуринi, незважаючи на те, що сам вiн бiльшiсть свого часу проводив у Петербурзi. Його поховано у Воскроесенськiй церквi, що була зведена 1803 році як усипальниця Розумовського. По свiдотствам, лiкар, що робив розтин гетьмана був здивований великим розмiром серця, тому i забальзамував його окремо. У 1927 роцi склеп Розумовського було розкрито. Було пограбовано нагороди i дорогоцiнностi. Зрештою мiсцева влада зачинила склеп. Зараз нащадки Розумовського заборониил вiдчиняти усипальницю i проводити будь-якi науковi дослiди. Але церква дiє, i нiхто не забороняє прийти та помолится за живих батуринцiв.

І здається, це не є зайвим. Пiд час свого прем'єрства Вiктор Ющенко затвердив тридцятивосьмимiльйонну програму вiдродження Батурина. А пiд час президентства привiз сюди урядовцiв та бiзнесменiв - напевно для того, щоб переконати вкласти грошi у вiдновлення, якщо не усього мiста, та хоча б окремо взятого гетьманського палацу. Але, незважаючи на урядову постанову за номером 123, де й прописана сума в 38 мiльйонiв гривень, вiдродження Батурина залишається лише красивою iдеєю. До речi, жоден з бiзнесменiв-учасникiв iсторичного вiзиту до Батурина, бiльше сюди не приїхав.

Отже, залишається лише сподiватися на краще. i молитися - у Воскресенськiй церкві?