"Нас знищували разом з військовими, з цивільними, з дітьми": історія парамедика [ Редагувати ]
Нашій армії потрібні медики. Відтепер, отримати офіцерське звання і стати військовим лікарем можна за спрощеною процедурою. У війську розпочали інформаційну кампанію зі збільшення кількості військових лікарів у шпиталях. Медиків запрошують отримати офіцерське звання і працювати за фахом у медичних силах ЗСУ. Наш воєнкор Ігор Левенок поспілкувався з Єлизаром Гранковим. Він десять років був анестезіологом у Маріупольській лікарні. У перші, найтяжчі дні вторгнення рятував поранених майже в цілодобовому режимі. Драматичне відео роботи маріупольських медиків бачив увесь світ в оскароносній картині "20 днів у Маріуполі". Тепер Єлизар військовий лікар. Його історія далі в сюжеті.
У армії, не маючи кафедри, не маєш права працювати лікарем. Без кафедри єдиний момент, якщо ти пішов добровільно чи мобілізувався, ти маєш право працювати лише як медсестра.
Єлизар Гранков - лікар-анестезіолог, розповідає, чому так важлива нова програма для мобілізованих медичних працівників, які не закінчували військову кафедру. Бо в армії медик з вищою освітою може працювати за фахом тільки з офіцерськими погонами. І навчальні заходи - підлаштувалися.
Єлизар Гранков, військовий лікар:
Українська військово-медична академія зробила поліпшення, скоротила максимально, на скільки це можливо, період навчання. І коли я мобілізувався, я став на певну чергу для того, щоб потрапити на цю кафедру. Працював, чекав, а потім просто поїхав, і за два місяці отримав своє офіцерське звання. З цим званням я вже повністю обіймаю посаду лікаря-ординатора.
Відтепер стати військовим лікарем значно простіше. Курс навчання скоротили до 40 днів. Теорію можна прослухати в онлайн режимі. Єлизар Десять років працював цивільним лікарем. Родом з Горлівки. Після початку російської агресії у 2014-му переїхав до Маріуполя.
Єлизар Гранков, військовий лікар:
Мотивація в тому, що це мій рідний дім. У мій рідний дім прийшли люди й сказали, що тепер я, народившись в Україні українцем, що ні, мовляв, тепер ти росіянин і маєш жити за нашими законами, та хто ви такі!
Про свою особисту мотивацію вдягнути однострій і стати військовим Єлизар розповідає, не стримуючи емоцій. Бо те, що довелося пережити в Маріуполі в перші дні вторгнення, лікарю важко описати.
Вибачте, коли я власними руками, разом зі своїми колегами все, що могли робили, щоб врятувати першу, другу, третю, п'яту дитину, коли на наших руках залишилася їх кров, коли ми мусили їх відправляти в останній шлях, закриваючи очі, то яка пропаганда може там щось розповісти. Нас знищували разом з військовими, з цивільними, з дітьми, зі стариками. Це просто прийшла орда покидьків, в яких немає цінностей ніяких.
Маріупольську трагедію, і зокрема масове вбивство цивільних людей, російська пропаганда називає фейком. Єлизар показує відео зі свого телефону, як працювали лікарі цілодобово, рятуючи мирних людей.
Олегович, сними, чтобы потом не сказали, что это фейк. Вот они ударили просто по центру Мариуполя. А теперь думайте, люди, фейки это или не фейки.
Роботу лікарів зафільмували журналісти "Ассошіейтед прес". Пізніше ці унікальні кадри увійдуть до фільму "20 днів в Маріуполі". Одним із героїв цієї вже оскароносної стрічки став і Єлизар Гранков.
Єлизар Гранков військовий лікар:
І от коли ти робиш усе можливе і неможливе, щоб врятувати цю дитину, а вона в тебе на руках помирає, це ніколи не пройде, це назавжди лишилося вже в кожному з нас тієї чи іншою мірою. Є різні психологічні самозахисти, але від такого не можливо захиститися.
Єлизару з родиною вдалося виїхати з окупованого Маріуполя. Каже, опісля вибір перед ним вже не стояв. Медик твердо вирішив піти до війська, де зараз його знання і практика вкрай потрібні. Кілька його колег із маріупольської лікарні вчинили так само. Втім, не всі.
Єлизар Гранков, військовий лікар:
Ні, не всі. Наразі можна дізнатися, що деякі з лікарів зрадили свою країну і зараз співпрацюють з окупантами. Деякі вимушено, деякі за своїми обставинами залишаються там. Але й серед лікарів Маріуполя, на превеликий жаль, були не те що колаборанти, а зрадники, які здавали й наших військових, і здавали координати, багато чого там було.
Але все ж таки, каже Єлизар, основним кістяком лікарняного корпусу були ті, хто не зрадив країну, хто робив іноді навіть неможливе, аби врятувати людей.
