Українське чистилище [ Редагувати ]
Навряд чи сiмнадцять рокiв тому хтось мiг уявити, що тут пройде кордон. I що за якiсь сто кiлометрiв на пiвнiчний захiд вiд Києва з'явиться особлива зона - зона вiдчуження, зона обов'язкового (примусового) вiдселення людей. По чорнобильськiй аварiї - катастрофi, подiбних до якої нема й не було, життя тут почали дiлити на "до" i "пiсля". У квiтнi вiсiмдесят шостого про Чорнобиль заговорив увесь свiт.
Iсторiя мiста налiчує майже дев'ять столiть. Першi згадки про нього знайдено у славнозвiсному Iпатiївському лiтопису. Датою народження Чорнобиля вважається тисяча сто дев'яносто третiй рiк, хоча освоєння цих земель почалось набагато ранiше. Стародавнє мiсто, розташоване у мальовничiй мiсцинi, свого часу корилося то литовським, а то київським князям, пережило монголо-татарську навалу. Побували чорнобильцi i пiд поляками, брали активну участь у нацiонально-визвольнiй вiйнi сiмнадцятого столiття. Пiсля Переяслава присягали на вiрнiсть Росiйськiй iмперiї. Тут, на берегах Прип'ятi, знайшли пристановище втiкачi-розкольники. Чорнобильськi землi були завжди принадними i для євреїв.
Римма Киселиця, гiд-перекладач агентства "Чорнобильiнтерiнформ": "Чернобыль находился в черте оседлости евреев. Старожилы говорят, до великой отечественной войны их было практически половина населения. Фашисты тех, кто не успел уехать до оккупации, просто закопали живьем. Но после войны все-таки люди вернулись сюда, те, кто спаслись, и жили здесь до самой аварии. Евреи, украинцы, русские жили дружно, мирно".
Римма працює у Чорнобилi дев'ятий рiк. Як гiд-перекладач супроводжує тургрупи по зонi. Каже, що саме тут уперше побачила євреїв-хасидiв. Зазвичай хасидiв цiкавить у Чорнобилi тiльки одне мiсце. Зараз пiд снiгом просто не видно заасфальтованого майданчика мiж двох невеликих кам'яниць з червоної цегли. Колись тут був старий єврейський цвинтар, а неподалiк стояла синагога.
У вісімдесят восьмому році Чорнобиль став свідком надзвичайної події. Тут, біля колишньої школи, було знайдено дві давні могили єврейських пророків, що їх розшукували кілька століть. Саме Чорнобиль завжди вважався резиденцією знаменитої родини цадиків.
Нинi на мiсцi поховань стоять два мавзолеї. Один склеп - це усипальниця вiдомого подвижника хасидизму вiсiмнадцятого столiття Менахема-Нахума Чорнобильського, а в другому спочивають останки його сина та онука.
Попри мiцний мороз, замок на мавзолеї все ж пiддався. По периметру могили завжди стоять свiчки. А посерединi - просто на долiвцi -безлiч записаних аркушiв паперу. Хасидське вчення каже, що цадик - єдина ланка, котра пов'язує одвiчного Бога з цим свiтом. Тим то й їдуть сюди вiрнi з усiх усюд - вклонитися та передати свої прохання. Це єдине в зонi мiсце паломництва євреїв. Ще на початку минулого столiття вони становили чи не половину усiх чорнобильцiв. Тут було аж п'ять синагог. Нинi збереглась лише одна будiвля - саме будiвля, а не храм, бо свого часу у нiй розташували вiйськовий комiсарiат. Тут i донинi висить перед центральным входом червона зiрка, i лише нарiжне вiкно другого поверху нагадує, що колись ця споруда була культовою.
Тi, кому довелося побувати у Чорнобилi до квiтня вiсiмдесят шостого, тiльки тяжко зiтхають, згадуючи минулi часи. Затишне мiстечко на березi рiчки, вкрите густою зеленню i забудоване переважно одноповерхiвками. В його околицях майже не було промислових пiдприємств - тут би санаторiї будувати, а не атомну станцiю.
Юрiй Попов, мешканець Чорнобиля: "Оформлял документы, чтобы на пострадавшего - мне отказали в иске. Говорят, это уже прошло. А как же нацистов отыскивают и сегодня, и судят. А то, что произошла авария века, так это как, отказывать людям, которые пострадали, понесли убыток. Меня обобрали как белку. Дома забрали, машину украли, лодку украли, оставили меня голым. Я плюнул на все это, приехал и снова обосновался. Это все, что есть, создано вновь мною".
Юрiю Попову - 65. Майже все своє життя вiн прожив у Чорнобилi. Навiть перiод роботи у столицi колишнiй фiзик-ядерник не враховує. Адже на вихiднi вiн завжди їхав сюди. Тут його корiння. Тут жили й працювали його пращури - вони забудовували це мiсто, вирощували тутешнi сади. Сюди повернувся i вiн.
Юрiй Попов, мешканець Чорнобиля: "Тяга - днем и ночью - Чернобыль, Чернобыль, Чернобыль. Не могу, до слез, только домой и все. Я могу понять тех людей, которые уехали. Они считали, что вышли на обетованную землю, им дали крылья - они полетели и прилетели, да, но куда они прилетели? На чужое. Где чужой язык, чужие нравы, чужое все. А здесь я дома, я живу, я процветаю".
До вибуху на атомнiй у мiстi було майже двадцятитисячне населення. Були перспективи розвитку, створювались новi робочi мiсця. У Чорнобилi народжувались дiти. Наприкiнцi квiтня вiсiмдесят шостого надiйшов наказ евакуювати звiдси людей на невизначений термiн. Мiсто оголосили приреченим. Лiквiдатори аварiї, будiвники захисного саркофагу жили тут за законами воєнного часу. Рештi проїзд у тридцятикiлометрову зону був заборонений. Втiм, охочих дiстати небезпечну для здоров'я дозу радiацiї було небагато.
Вiдтодi минуло 17 рокiв. I сьогоднi дедалi частiше можна почути: мовляв,Чорнобиль вiдроджується. Звiсно, перепустка для в'їзду в зону ще обов'язкова. Тут, як i ранiше, несе охорону мiлiцiя, працює спецiальна адмiнiстрацiя, а радiацiйний фон усе ще перевищує норму. Попри це, в Чорнобиль їдуть люди - сюди повертаються його мешканцi.
Хтозна, скільки часу мине, поки у Чорнобиль повернеться повноцінне життя. Або ми взагалі не дочекаємось. В будь-якому випадку, сьогодні, офіційно, місто називають мертвим. Але - як одразу після аварії, так само й зараз - мешканців у Чорнобилі вистачає.
Вахтовики - спiвробiтники зони вiдчуження, станцiйники - тiльки офiцiйно в зонi перебувають кiлька тисяч осiб. П'ятиповерховi будинки в мiстi заселенi практично повнiстю. Працюють котельнi, кiлька їдалень, бари. Є полiклiнiка, своя пекарня. Люди у Чорнобиль їдуть з усiєї України, як їхали колись на пiвнiч. Радiацiя нiкого не лякає - адже тут можна заробити. Непогана зарплатня плюс доплата "за шкiдливiсть", безкоштовне харчування та медобслуговування. Що ж до стажу, то тут рiк iде за пiвтора. Тим паче, що на чотири робочих днi припадає три вихiдних - отже,є можливiсть частiше бувати вдома. У нашого гiда вахта триває 15 днiв, у її агентствi - свiй розпорядок. Втiм, Римма вже звикла.
Римма Киселиця, гiд-перекладач агентства "Чорнобильiнтерiнформ": "Если не работать, то жить здесь не рекомендуется. Даже те самоселы, которые здесь живут - это нарушение закона Украины. Потому что зона не зря называется "зоной отчуждения" и безусловного обязательного отселения. Но уже те пожилые люди, которые отказываются выехать, для их здоровья те уровни радиации и, на счастье, те люди живут почти на границе 30-километровой зоны, в принципе, им нужно помогать. Не выгонять, а помогать. С подвозом продуктов, с получением пенсии, с тем, чтобы в их домах был свет".
За офiцiйними даними, нинi у тридцятикiлометровiй зонi вiдчуження постiйно проживає десь iз пiвтисячi людей. Переважно самотнi пенсiонери. Найближче село - Залiсся - практично потонуло в густих деревах. Якщо не придивлятися, то з вiкна авто все це може видатися просто заснiженим лiсом. 17 рокiв тому люди поспiхом залишали свої домiвки. Страшнi слова - радiацiя, евакуацiя - у квiтнi 86-го примушували знiматися з насиджених мiсць i їхати свiт за очi - аби подалi звiдси. Нiхто не знав, коли сюди можна буде повернутися. Не знають цього i досi.
Юрiй Попов, мешканець Чорнобиля: "Я уже в таком возрасте, что мне кажется, радиация, на молодое поколение будет сказываться и причем довольно сильно, а зрелое поколение меньше подвержено этой опасности. Да и нам уже бояться некогда. Мне уже 66 год, но я-то хожу и перебираю ногами, поспейте за мной".
У його майстернi - все, чого душа рибалки запрагне. Хiба ж можна жити бiля рiчки i не ловити рибу? Рiка в усi часи була годувальницею. Є у Юрiя в цiй царинi i власнi ноу-хау - саме на такi мармишки та блесни i йде справжня риба.
Юрiй Попов, мешканець Чорнобиля: "2 года назад поднял самую крупную в своей жизни рыбу - сома в 40 килограмм. На такую вот рыбку, удочкой. Отдал на проверку - при норме в 150 беккерелей на нем оказалось всего 50 беккерель".
Досi так нiхто i не назвав справжньої причини вибуху на чорнобильському реакторi. Адже масштабiв такої катастрофи навiть не можна вимiряти, нiхто точно не знає її наслiдкiв, а кiлькiсть усiх постраждалих визначено вельми приблизно. Утiм, як i самi межi зони вiдчуження. I сподiватися, що час усе розставить по мiсцях i всiх розсудить, - годi. Бо до цього можна просто не дожити. Та якщо ми, грiшнi, не вiчнi, i лише Бог вiдкриває iстину, то бути чорнобильськiй землi, допоки iснує вiра.
Щаслива доля у православної святинi Чорнобиля - Ільїнської церкви. Цей єдиний у зонi чинний храм зовсiм недавно вiдреставровано. I що найдивнiше - за весь час свого iснування вiн анi на день не закривав дверей. Службу тут правили i за радянської влади, i пiд час нiмецької окупацiї. Те, що церква збереглася пiсля аварiї на Чорнобильськiй станцiї, вважають добрим знаком. А минулого лiта сам Митрополит Володимир освятив хрест над оновленим храмом.
Юрiй Попов, мешканець Чорнобиля: "Это наивно считать, что здесь чисто. Чисто не может быть - все зависит от того, откуда дует ветер. Если южный, восточный - да, чисто, но если дует с севера, северо-запада - ведь реактор не закрыт капитально. Нам говорят, что он закрыт, да, но там балка обрушится, то еще что-то свалится, ведь правды никто не хочет говорить".
Та вони й не питають - тi, хто повернувся. Допомагають одне одному i вiрять: рано чи пiзно все буде, як i було. Радiацiя "попустить", люди повернуться у свої законнi домiвки, а чужаки назавжди пiдуть з чорнобильської землi. I знову тут буде рай. Ну, а поки що - тiльки чистилище.
