Зміїний [ Редагувати ]

Україна поспiхом облаштовує та обживає острiв Змiїний у Чорному морi, щоб румуни врештi перестали називати його скелею. Цi, по сутi, напiвзвинувачення навряд чи сприяють позитивному iмiджевi держави. Тим паче що достеменної iнформацiї про острiв як такий завжди було обмаль. Знали про Змiїний лише те, що донедавна вiн був закритий для будь-яких вiдвiдин - тiльки два роки тому звiдти вивели вiйськових, i територiальна приналежнiсть острова нинi визначається Одеською областю.

Вiталiй Примак, заступник голови Одеської держадміністрації: "Он испокон веков был русским, теперь он - украинский, и остров является действительно островом. Он отвечает всем требованиям, которые к нему предъявляются, и я могу сказать, что с 1998, с 2000, с 2002 года - где-то такое этапирование было - на острове проведено настолько много работы по его благоустройству, что сейчас, приехав на остров, вы скажете, что это действительно серьезное поселение".

Звiсно, для нас не стало новиною, що на морi бог один - капiтан. I хоч би ким були його пасажири - на борту накази вiддає лише вiн.

Тривалий час ми простояли не рейдi Усть-Дунайська. Сигнал про вiдплиття на Змiїний довго не надходив, i нетерпiння зростало. Перешкод до подорожi начебто жодних - i небо погiдне, i вiтру майже не було - якiсь чотири години - i ми на островi.

А проте i далi покiрно "загоряли" на якорi. Просто запам'яталося, як летiв зi столу не прибраний по вечерi посуд, як дошкуляла нудота i зринали тривожнi думки про рятувальне коло. Пiсля нiчного переходу на гiдрографiчному суднi з Одеси до гирла Дунаю добре затямили: погодi довiряти не можна, та й з морем нема жартiв.

Ми черговий раз переконалися, що прогнози синоптиків не завжди відповідають дійсності. Через шторм було загублено багато часу, бо хвилі вночі сягали десь двох з половиною метрів. Але - дякуючи Богові, майстерності команди судна та ще бозна кому, ми, нарешті, побачили Зміїний".

Змiїний вирiс на виднокраї вже надвечiр. Здаля можна було подумати, що це якийсь велет пiдвiвся назустрiч прибуульцям. Ми розглядали його - а вiн роздивлявся нас. Здавалося, усi на щось чекали.

Великий причал, про який нам говорили ще в Одесi, i справдi вражає розмiрами. Мабуть, мiг би й авiаносцi приймати - хоча кому вони тут, у Чорному морi, потрiбнi? Проектували дебаркадер вiйськовi - а завершили споруду вже цивiльнi. Мiнiстр транспорту Георгiй Кирпа особисто приїжджав вручати символiчного ключа вiд неї. Тодi у цiй пiвнiчнiй бухтi зiйшлися мало не всi мiсцевi мешканцi. Хоча рiч зовсiм не у погонах i не в рангах: прибуття будь-якого корабля - завжди радiсть. Це i харчi, i листи, i новини з материка.

У лагiдному призахiдному сонцi навiть прибережнi скелi видаються гостинними. I важко уявити, що пiд час шторму - особливо взимку - хвилi тут здiймаються метрiв на 15-20. Цього року вони вже встигли випробувати на мiцнiсть нову пристань.

Минула доба - i ось ми знову ступили на тверду землю. Українську - про це сповiщає величезний щит на березi. Поряд з гiдрографiчним швартується й iнше судно. "Касатка" - ще один дарунок Мiнтрансу - доправила на острiв експедицiю з Одеського унiверситету. Висадивши людей, кораблi трохи вiдпливуть, щоб кинути якiр. Мабуть, задля безпеки.

Навiть у темрявi Змiїний виглядає привiтно. Може, тому, що зараз лiто. Пахощi квiтiв та степових трав, а до них - свiжий подих вечiрнього бризу, i все це дає вiдчуття цiлковитого щастя. Щастя й свободи. Кругом тiльки безмежне море й навдивовижу синє небо. А цивiлiзацiя лишилася десь дуже далеко звiдси.

У вiдкритому морi на маленькому острiвцi вони мрiють про домiвку. Певно, усi солдати у цьому схожi.

Прикордонникам на Змiїному, здається, пощастило трохи менше, нiж їхнiм однолiткам з материка. Адже тут i в "самоволку" не гайнеш - бо нiкуди. Проте мало кому у такому вiцi випаде траф стати хазяїном - хазяїном справжнього українського острова, хазяїном малої землi.

Знайомство з фауною Змiїного стало прикрою несподiванкою. Виявляється, таких почвар тут аж задосить. Це - сколопендри - далекi родичi фаланги. Їхня отрута страшнiша, нiж у кобри. Вони полюбляють тепло й вологу, то ж i сидять переважно пiд камiнням. Хоча можуть залiзти i до людського житла. Вважається, що на людей сколопендра сама не нападає, проте такi випадки все ж трапляються.

Характерний металевий скрегiт означає, що iстота намертво вчепилася в ложку. М'якi ж тканини вона просто розриває й випускає в рану отруту.

Скiльки столiть населяють сколопендри цей острiв - невiдомо, та, мабуть, прийшли сюди задовго до людей.

Iсторiю острова не оминули прекраснi легенди. У сиву давнину вiн був святинею для мешканцiв обох берегiв Понту Евксинського - нинiшнього Чорного моря. Цей скелястий шмат суходолу уславився як мiсце поховання давньогрецького героя Ахiлла. Поет - сучасник Гомера - у восьмому столiттi до Рiздва Христового писав, що богиня Фетида, Ахiллова мати, вихопила з поховального вогнища тiло сина й перенесла його на острiв Левка (що у перекладi означає бiлий). саме так називався у стародавнi часи Змiїний. Спецiально для сина Фетида пiдняла його просто з морського дна. I єдиною спорудою на ньому ще довго був храм Ахiлла. Усi кораблi, що пропливали повз острiв, залишали свої дари напiвлюдинi-напiвбоговi. Цiй легендi - двi з половиною тисячi рокiв, i вона надто красива, щоб бути правдою.

Одначе i до наших днiв зберiгся постамент для статуї Ахiлла, знайдений на Змiїному в 19-му столiттi. Його можна побачити в Одеському археологiчному музеї, як i iншi цiннi знахiдки з острова. А уламки давньогрецьких амфор лежать тут i понинi - просто на землi. Ось вона - багатовiкова iсторiя Змiїного - прямо пiд ногами. Те саме можна сказати й про пiдводну частину острова. Через тривале перебування тут вiйськових цю дiлянку чорноморської акваторiї було закрито для аквалангiстiв. Тому все, що було на днi, збереглося в iдеальному станi.

Вiктор Острогляд, директор КП "Острiвне": "Если брать наше время - гражданская. отечественная война оставили свои следы. Есть погибшая подводная лодка. Есть идея привезти сюда ветеранов, показать им эту лодку, отдать дань памяти погибшим. Есть эсминец времен гражданской войны. Нужно привести все к единому знаменателю - историческому, чтобы об этом знали, говорили не только мы".

Вiктор Острогляд - новий господар Змiїного. Комунальне пiдприємство "Острiвне", яке вiн очолює, створили в Одесi два роки тому. Будiвлi, що залишилися по вiйськових, крiм маяка та прикордонної застави, прийняла в комунальну власнiсть обласна адмiнiстрацiя. Земля острова перебуває нинi в орендi. I порядкують тут уже новi хазяї.

Вiктор Острогляд, директор КП "Острiвне": "Чтобы называться хозяином, как в любом нормальном доме, нужно нормальное обеспечение, нужна вода, обеспечение энергоресурсами, очистными сооружениями. В этом году, я надеюсь, уже будет. Сегодня по энергетике подписан договор с немецкой стороной - будем ставить ветроэнергетику".

Другий сезон на Змiїному тривають активнi роботи. Труднощi скрiзь - починаючи вiд погоди i закiнчуючи фiнансуванням. Не щодня до берега може пристати корабель, i не щодня вдається його розвантажити. Зараз тут працює бригада будiвельникiв. Нетерпляче чекають на Змiїному i фахiвцiв з мобiльного зв'язку. Пiсля затяжної негоди усе тут потребує ремонту. Примiром, узимку потужний вiтер позривав з будинкiв дахIвку, хоч вона й металева.

Від поривчастого вітру, здається, ніде не сховатися. Таку погоду на Зміїном називають свіжою. А свіжою вона буває мало не весь рік і тому до цього звикли. На повсякденному житті острова вона майже не відбивається. Тривають роботи по благоустрою Зміїного. Кажуть, що, по великому рахунку, це - тільки початок шляху.

Змiїний випробовує на мiцнiсть i людей, i технiку. Такий собi природнiй добiр, зумовлений тутешнiм середовищем. Залишаються, певна рiч, найвитривалiшi. I це вже не романтика.

Острiв'яни встигли утворити щось на зразок братства. На невеличкому клаптику землi посеред неосяжного моря панує свiй негласний життєвий кодекс. Дiлити на своє i чуже нiкому й на думку не спаде. Якщо у когось проблема - розв'язують її усiм миром.

Вiктор Острогляд, директор КП "Острiвне": "Обычный человек, который кроме асфальта ничего в жизни не видел, не пойдет сюда работать. Да я и не стремлюсь таких брать, потому что это временщики. Здесь люди не такие как на большой земле. Они все немного угрюмые, наверное, это влияние острова. Тем не менее, только такие люди могут здесь выживать. Малословные, они просто делают свою работу и любят природу - здесь без этого нельзя".

Торiк на Змiїному пробурили першу свердловину для питної води. А до того острiв'яни з нетерпiнням чекали, аж воду пiдвезуть з материка. I траплялося, що запасiв у цистернах ледь-ледь вистачало до прибуття наступного танкера.

Визначна пам'ятка минувшини - давньогрецький колодязь. Вирубаний у скелi, вiн i досi вражає польотом iнженерної думки. Вода в ньому немовби проходить подвiйну очистку i завжди придатна до пиття. Свого часу румуни, котрi володiли островом до 1947 року, "прилаштували" до колодязя свою табличку - мовляв, наша криниця, що хочемо, те й робимо. Сьогоднi - так само анiтрохи не бентежачись - румунська сторона твердить, що Змiїний - не острiв, а звичайна собi скеля у морi.

Павло Гарбець, начальник маяка острова Зміїного: "Есть международные какие-то нормы определения. если есть вода - это остров, если живут люди - это остров. Показатели, по которым можно определить - остров это или скала. На скале, наверное, людей в таком количестве не поместилось бы".

Зимувати на Змiїному залишається мiнiмальна кiлькiсть людей: гарнiзон з 20 прикордонникiв, восьмеро фахiвцiв для обслуговування маяка  - там нещодавно встановили сучасну супутникову систему навiгацiї та новiтнi дизельнi машини. Також на островi є справжня пошта, а невдовзi буде i фiлiя банку. Медпункт, невеличка теплиця, лазня з пральнею - усе це вимагає робочих рук. До речi, є вакансiї. Улiтку ж населення острова подвоюється. Тут i туристи, i високi гостi, i, звичайно, всiлякi науковi експедицiї.

Вiктор Острогляд, директор КП "Острiвне": "Будет достаточно сложно принять единовременно больше 150 человек. По факту будет тяжело, поэтому он никогда не будет Канарскими островами, он должен оставаться Змеиным - со своими проблемами, скалами, цветочками, людьми".

Призвичаїтися до постiйного вiтру на островi непросто, принаймні, доби на це аж нiяк не вистачить. А мешканцi Змiїного вже готуються до негоди. Скiльки вона триватиме цим разом невiдомо. Втiм, тут кожен - сам собi синоптик. А прогнози метеорологiв лише порiвнює з власними.

Анатолiй Владинов, прикордонник: "Знаете, бывает такое. Вот у нас утро хорошее, как сегодня было. А к обеду уже сразу начинается сильный ветер, может, и дождь. Видите, сразу и море - волна пошла большая. Бывает такое, что может ветер за день в разных направлениях обойти вокруг острова".

Технiку вже згорнули - цей робочий день був недовгим. А небом нараз поповзли важкi хмари, наче виганяючи непроханих гостей з острова й нагадуючи, що усяка гостиннiсть має свою межу.

Терміново відходимо від Зміїного через таки погоду - знов починається шторм. Але увозимо безліч вражень та кілька черепків від стародавніх грецьких амфор. Це - частка історії Зміїного, і, здається, вона починається знов.