Київський шлюз [ Редагувати ]
Це - кiнцева зупинка автобуса, який ходить вiд райцентру Iванкiв. Далi - в'їзд лише за перепустками. У самому серцi Полiсся, на межi чорнобильської зони, за 30 кiлометрiв вiд АЕС, на березi Київського моря, стоїть українське село Страхолiсся. Колись кияни охоче їздили сюди по ягоди та гриби. Та й риби в цих мiсцях було вдосталь.
Дачi у Страхолiссi мали вiдомi режисери кiностудiї Довженка та українськi актори. Своя хата була тут i в Леонiда Бикова. Саме сюди вiн повертався того фатального дня, коли сталася аварiя.
Баба Надя однiєю з останнiх бачила Бикова. Вони з чоловiком тодi наловили риби i сусiду пригостили. Давно вже нема серед живих Леонiда Бикова, помер 12 рокiв тому i її чоловiк. Дуже хворiють у селi люди, бiдкається жiнка, , - хворiють i багато вмирають.
Надiя, мешканка Страхолiсся: "Ранiше я робила в сiльрадi - було 800 дворiв, всi заселенi, а зараз я не знаю, скiльки хат заселено, но наїжджають люди, купляють. Зараз вроде радiацiя, кажуть, сама менша тут, а там - хто його знає".
Велике й багате було село Страхолiсся. Мало навiть свiй невеличкий порт. Кораблi стояли - i до Києва дiстатися можна було i Прип'яттю вгору - до Бiлорусi. И робота була.
Аварiя на ЧАЕС поклала край тому - минулому - життю Страхолiсся. I дала вiдлiк новому - постчорнобильському.
Олена Агузарова, директор Страхолiсської загальноосвiтньої школи: "Та нiчого начебто, але iнодi буває таке вiдчуття, що ми залишенi самi собi просто. Як чому? Можливо, час такий, що допомоги немає чекати звiдки. Вот школа маленька 37 учнiв, маленький педколектив, проблем багато, а допомоги нема. Самi, як можемо, так i вирiшуємо. I питання педагогiчних кадрiв - лякаються їхати до нас".
Четвертий клас закiнчує цьогорiч син молодої директорки Страхолiської школи. Вона приїхала сюди з Чорнобиля, i син народився вже в цьому селi. Тут - чоловiк, тут - сiм'я, тут - батькiвщина. Але Якось тоскно - i не тому, що у школi нема бодай найпростiшого дозиметра. Хочеться, щоб усе було по справедливостi.
Олена Агузарова, директор Страхолiсської загальноосвiтньої школи: "До кого б я звернулась? Мабуть, до благодiйних фондiв, фонду "Чорнобиль". Нехай не забувають, що поряд є, не шукають десь там в Київської областi далi, ось, буквально, бiля колючого дроту є дiти, якi потребують дiйсно допомоги".
Задовго до аварiї, коли Полiщуки i гадки не мали, що мирний атом назавжди зруйнує їхнє тихе й розмiрене життя, - пiд Києвом розгорнули грандiозне будiвництво. На початку шiстдесятих могутнiй Днiпро перегородила гребля. Це Микита Хрущов замислив створити тут море. Двох думок тодi й бути не могло. До каскаду електростанцiй увiйшла Київська ГЕС - вона стала на Славутичi четвертою за лiком пiсля ДнiпроГЕСу, Каховки та Кременчука.
Надiя, мешканка Страхолiсся: "Луги були, корiв люди держали i колгосп, ферми колгоспнi були, було всього - i молока, i масла. Тепер затопили водою i нiчого немає - А риба? - Люди все попродали, а риби той немає нi малой, нi великой - все повиловили уже".
Майже 140 кiлометрiв вiддiляє Страхолiсся вiд Києва, село - на протилежному боцi штучного моря. В 62-му заходилися рубати кущi - пригадує баба Надя. Прибула столична комiсiя - оцiнювала господарчi будiвлi, що йшли пiд затоплення. Людям давали компенсацiї - i колишнi вже односельцi збирали крам i їхали з нагрiтих мiсць. Хто - куди. Баби-Надина хата якимсь дивом вцiлiла - i понинi стоїть край берега моря.
Їх не побачити нi з сушi, нi з води - пастки, що збирали радiонуклiди. Одразу пiсля аварiї в Чорнобилi водники зробили декiлька таких пасток на Прип'ятi i на Київському морi. Зокрема, одна пiдводна пастка й досi стоїть бiля села Страхолiсся - саме де рiка впадає у водосховище. Кажуть, що вона зробила свою справу на "вiдмiнно".
Дно у цьому мiсцi поглибили на 20 метрiв i вимостили камiнням. Тут у травнi 86-го силами водникiв було перероблено майже пiвмiльйона кубометрiв грунту. Будiвництвом донної запруди бiля Страхолiсся керував тодi Аркадiй Кузьмiн. Як, втiм, i спорудженням решти - в районi Чорнобиля на Прип'ятi та у заворi Київської ГЕС. Пiдводнi пастки перехоплювали радiацiйнi наноси. Саме вони стали серйозною перешкодою на шляху зараженого грунту, що його напровеснi виносило паводками з прип'ятських плавнiв.
Аркадiй Кузьмiн, начальник ДП "Укрводшлях": "Я согласен, что действительно часть тех донных отложений - оно легло в Припять и в водохранилище, но мы знаем - вода - экран. Она, в принципе, экранирует и не дает излучению этих элементов. Прошло время, они сами, под своим весом эти частицы оседают, т.е. сама река, я считаю, очищается".
Перше - i найсильнiше пiсля Чорнобильської аварiї водопiлля в 1991-му спонукало уряд до рiшення будувати одинадцятикілометрову лiвобережну дамбу. Зводили її два роки. Вченi пiдрахувАли, що вона захистИть вiд пiдтоплення 20 квадратних кiлометрiв заражених територiй з величезними запасами цезiю та стронцiю. Та цього виявилось замало - уже в 99-му вода у Прип'ятi буквально збожеволiла - щодоби пiдiймалася бiльш як на пiвметра. А в день пiку перетнула звичайну позначку на два з половиною метри.
Микола Щепец, директор ДКП "Плесо": "Повiнь, як завжди, буде. На мою думку, якщо є повiнь, то нашi рiчки живуть краще, нiж коли її немає. Але, щоб очiкувати катастрофiчну повiнь, яка вплине дуже суттєво на життєдiяльнiсть киян i не тiльки киян - то очiкувати не приходиться, бо за прогнозами гiдрометеоцентру, все-таки розбiгаються в часi пiковi днi на Прип'ятi, Днiпрi та Деснi. Я саме в такому порядку сказав, тому що прогноз говорить, що пiк повенi на Прип'ятi припадає десь на другу декаду квiтня, Днiпро - на третю, а Десна - на першу декаду травня".
Велика вода - великi проблеми. От i Прип'ять, яка протiкає через зону вiдчуження, виходить з берегiв i заливає на декiлька днiв занечищену чорнобильську землю. В цей перiод концентрацiя стронцiю у прип'ятськiй водi, за даними МНС, збiльшується у 10-15 разiв.
Деякi мiжнароднi експерти вважають Київське водосховище найнебезпечнiшим об'єктом не тiльки в Українi, а й в цiлому свiтi. Мовляв, через київське море столицю може очiкувати доля сумнозвiсної Помпеї, а саму Україну - загубленої Атлантиди. Вже 40 рокiв як гребля Київської ГЕС утримує води моря. I якщо її, не дай Бог, прорве пiд час великої повенi - понад мiльйон киян змиє за лiченi хвилини.
Споруди Київської ГЕС, яким уже сорок рокiв, перебувають в аварiйному станi, а саме - мають безлiч фронтальних трiщин. До того ж, навеснi, пiд час паводку, коли всi турбiни ГЕС працюють цiлодобово, спостерiгається сильна вiбрацiя, що загрожує спорудi повною руйнацiєю". Такi заяви вряди-годи з'являються у пресi, про це ведуть мову i експерти-екологи.
Опоненти вiдповiдають, що для таких руйнiвних наслiдкiв потрiбен як мiнiмум семибальний землетрус з епiцентром у самому рiчищi водосховища, або падiння на греблю астероїда перерiзом до ста метрiв, або ж вибух атомної бомби. У рештi випадкiв i гребля, i Київська ГЕС можуть протистояти i стихiям, i наслiдкам людської дiяльностi ще десятки рокiв.
В акцiонернiй компанiї "Укргiдроенерго", яка є власником усього каскаду ГЕС на Днiпрi, у коментарях нам вiдмовили, у допуску на територiю - теж. Послались на серйозну ситуацiю з паводком. Тож особисто побачити трiщини над турбiнами - або переконатися в їх вiдсутностi - ми не змогли.
Микола Щепец, директор ДКП "Плесо": "Я точно знаю, наскiльки ведеться контроль за технiчним станом, це перше. Я точно знаю, який запас мiцностi вкладено при будiвництвi даної споруди. Такi споруди, будуючись, в принципi, розрахованi не менш нiж на 100 рокiв безпечної експлуатацiї i знаючи вiдношення будiвельникiв до таких споруд, можна стверджувати, що свої 100 рокiв ця споруда простоїть".
Директор державного комунального пiдприємства "Плесо", схоже, не сумнiвається у безпечностi київської греблi. Тим бiльше - тяжкi часи вже позаду. Наприкiнцi дев'яностих роботу київського шлюзу припинили за рiшенням спецiальної комiсiї. Причина - аварiйний стан нижнiх головних ворiт. Грошей з бюджету тодi було явно замало, i до фiнансування долучилася столична влада. А нинi тут знову ремонт. Вперше за весь час роботи Днiпровського каскаду вiдбувається замiна ворiт. Пiд кiнець квiтня, як обiцяють, на Київському шлюзi вiдкриють навiгацiю. Звiсно, якщо випробування нової конструкцiї будуть успiшними.
Iгор Будник, головний iнженер Київського шлюзу: "40 лет - это все-таки срок, это металл, это агрессивная среда. Возможно, они могли бы работать и больше, но с целью безопасности находящихся внизу сооружений, того же самого Киева, было принято решение заменить ворота двустворчатые именно на Киевском шлюзе. После выполнения этого ремонта можно с уверенностью сказать, что безопасность будет гарантирована лет на 20-25".
Пiд час Чорнобильської катастрофи Київське водосховище вiдiграло роль буферу, захистивши столицю вiд радiоактивних вод Прип'ятi. Заражений мул осiв на дно i небезпеки для людей не становить. Якщо ж дно "оголити" - радiацiя почне "мiгрувати", кажуть фахiвцi. Хоча їхнi висновки стосуються лише товщi води - дно штучного моря по-справжньому нiхто нiколи не дослiджував.
Величезну водяну масу площею мало не в тисячу квадратних кiлометрiв стримує сьогоднi п'ятдесяти-кiлометрова гребля. Кажуть, це найпотужнiшпа дамба в Європi.
Песимiсти ж вкотре пропонують спустити воду в Київському морi бодай на 7 метрiв, а тодi поступово засипати його дно породою з териконiв Донбасу та Кривого Рогу.
Микола Щепец, директор ДКП "Плесо": "Я абсолютно не згоден з подiбною оцiнкою, не тому що правильно побудовано Київське водосховище, правильно побудована ГЕС. Але розумiєте, коли допущена помилка близько 50 рокiв тому i стiльки експлуатується водосховище, потрiбно повторювати помилку наших попередникiв. По-перше, за цей час сформувалася своя екосистема, це сьогоднi може пiдтвердити будь-якi вченi... i будь-яка змiна, а спуск водосховища - це змiна, призведе до руйнування екосистеми, яка склалася. Друга ситуацiя пов'язана з катастрофою на ЧАЕС. Насправдi, Київське водосховище виконало найголовнiшу роль в життi нашої країни i народу - не заради якої воно створювалося, але воно пiймало i тримає катастрофiчну за кiлькiстю, величезну кiлькiсть радiацiйних штучних речовин, продукованих на ЧАЕС".
Урядовцi ж наполягають, що страшнi прогнози - можливий прорив греблi, а за ним - техногенна катастрофа, страшнiша вiд Чорнобильської - це суцiльна маячня i типове панiкерство. От тiльки кияни не забули, що подiбними словами їх заспокоювали вiдразу пiсля вибуху на атомному реакторi. Хай там як, а вибору у нас, здається, немає. Доленоснi рiшення прийматимуть нашi нащадки.
А в Страхолiссi, на самiсiнськiй межi з Чорнобильською зоною, вже з'являються новi дачники. Великi будинки на березi моря ростуть наче гриби пiсля дощу. Мабуть, тут нема вже нiякої радiацiї - вирiшує баба Надя, поглядаючи на багатi котеджi. Щоправда, анi вона, анi будь-хто з її односельцiв радiацiйного фону не вимiрювали.
