Переселенці [ Редагувати ]

Незважаючи на усi демократичнi реформи, новий склад парламенту обиратимуть лише три мiльйони лiванцiв. Їхнiх спiввiтчизникiв, що не зможуть взяти участь у голосуваннi, бо через полiтичнi та економiчнi причини живуть поза межами рiдної країни, у кiлька разiв бiльше. Їх нараховується близько 17 мiльйонiв. Наразi вони намагаються здобути виборчi бюлетенi, апелюючи до комiтетiв ООН, що опiкуються правами людини.

Втiм, лiванцi - не єдина нацiя, представники якої мешкають по всьому свiту. В одному з сiл у Томський областi живуть нащадки українцiв, що переселилися до сибiрських лiсiв ще у 1896 роцi. I протягом десятирiч намагаються зберегти рiдну культуру та мову.

Понад сто рокiв тому рiднi Нiни Петрiвни вiдгукнулися на заклик реформатора Петра Столипiна освоювати Сибiр. Згодом таких переселенцiв (майже всi з Полтавської губернiї) стало приблизно сiмсот. Так з'явилося серед сибiрських лiсiв та болiт українське село. Спочатку iнакше як Голодрябiвка, його й не називали. Це вже потiм, коли розбудувалися та обзавелися господарством, перейменували в Рождественку.

Мешканка села: "Рассказывали родители, что когда их привезли, маме было 4 года, папе 3, и их всех сослали оттуда, с Полтавы. Они приехали, а здесь непроходимый лес, а им сказали: все, либо здесь оставайтесь, либо еще дальше завезем".

Нiна Петрiвна в селi найстарша, проте мови, якою розмовляли батьки, не пам'ятає навiть вона. Все, що вдалося зберегти - це тексти пiсень i технiку вишивки. Розповiдає, що все життя мрiяла побувати в Українi, проте куди там! Ранiше вiд хати до мiста було дев'ять годин кiньми, а тодi ще й потягом п'ять дiб. Тепер начебто все простiше. Проте пенсiї не вистачить на квиток в один кiнець.

Від Рождественки до найближчого населеного пункту майже сто кiлометрів. Тож місцеві мешканці звикли розраховувати лише на себе. Що вродить на город за два теплих місяці, тим харчуватимуться весь рік.

Диваки цi голодрябiвцi, кажуть мiсцевi. Замiсть збирати журавлину на болотi, постiйно щось мудрують на своїх дiлянках.

Бабуся, мешканка села: "У нас есть и смородинка, и арбузы, и дыни даже выращиваем - все у нас есть".

Проте рiк на рiк не припадає. Снiг iз градом посеред липня тут не дивина.

Дід, який живе у селі: "Сибиряки тоже ж едят, а раз едят - приспосабливаться надо. Вот посадили ранние, но мороз если ударит, значит, все, ничего не дождем".

Двадцять рокiв тому в селi самотужки збудували великий клуб. "Ви навiть у мiстi такого не знайдете", - кажуть селяни. При клубi - українська "бiблiотека", щоправда, книжок у нiй лише десять.

Тетяна Ошихiна, завiдувачка Будинку культури: "С Украины к нам книжек не поступает. Приобрести сами что-то мы тоже не можем, бывает, вот, соберемся в Томск съездим, а что-то купить - даже газету на украинском языке - весьма непросто".

Молодь iз Рождественки тiкає. Роботи нема, тож доводиться облаштовуватися в мiстi. Колись у селi мешкало майже три тисячi, тепер не буде й пiвтори.

Лiдiя Коваленко, голова Селищної ради: "То были великие труженики, те люди, которые сюда приехали, - украинцы. Здесь всегда было чистое село, хорошая церковь. Вот вы знаете, у нас ведь никогда человек не выйдет на улицу в чем-то грязном или плохо одетым. Никогда".

Чи є поблизу бодай ще одне українське село, в Рождественцi не знають. У межах найближчих п'ятисот кiлометрiв нема точно. Ну а туди далi - мабуть, що так. Та що там село, кажуть мiсцевi. Ви вiзьмiть карту Сибiру, подивiться на назви мiст: Одеське, Павлоградка, Полтавка, Iзюмовка. А звiдки вони взялися... Мабуть, що зрозумiло.