Параллельный мир. Шок. Часть вторая [ Редагувати ]
Що трапляється там, де рятують людські долi? Сьогоднi нашi журналiсти привiдкрили завiсу, за яку ви б не наважилися заглянути. Знiмальна група провела кiлька день із бригадою швидкої допомоги та побачила закритий для бiльшостi з вас бік лікарської практики. Ви станете свiдками, напевне, неприглядного, але важливого зрізу нашого життя.
Журналiстам не випадково спало на думку провести кiлька день разом iз працiвниками "швидкої". 
Адже напередоднi кореспонденти Студiї документальних фiльмiв протягом тижня працювали в лiкарнi швидкої допомоги, уклавши угоду з адмiністрацiєю. Троє кореспондентiв непомiтно для персоналу знімали життя в лікарні.
Тож, домовившись iз керiвництвом, і прослухавши скорочений курс лекцiй з медицини, журналiсти влаштувалися стажерами в протишокову палату. Працiвники лiкарнi не мали навiть запiдозрити, що на одязi одного з новачкiв вмонтовано маленьку камеру. Не виказати, ким стажери є насправдi, було складно. Проте, журналiстам усе ж удалося показати глядачевi, чим усе ж живуть цi люди, лiкарi, і наскiльки часто ми стаємо жертвами нещасних випадкiв із власної провини.
Кореспонденти стали свiдками того, як люди через свою необачність прощаються з життям. Свiдками того, як медики, i це не перебiльшення, повертають пацiєнтiв майже "з того свiту".
Утiм, залишався ще один бiк лікарської практики, який кореспондентам усе ще не вдалося висвiтлити: бригади швидкої допомоги, iнакше кажучи - тi, хто несе вiдповiдальнiсть за надання першої, найнеобхiднiшої допомоги, поки пацiєнт ще не перебуває в лiкарнi.
Тож, двоє журналiстiв Студiї за домовденiстю з адмiнiстрацiєю, влаштувалися на стажування в одну з бригад швидкої допомоги, яка має виїжджати на виклики з тяжкими травмами. А саме - шокову.
Заздалегiдь просимо вибачення у членiв бригади швидкої допомоги, адже вони навiть не здогадувалися, що їхнє життя фiксували на плiвку. Один iз журналiстiв працював із невеличкою камерою, яку вiн приховав у сумочцi з маленьким отвором. Звiсно, не відкидали можливості того, що кореспондентiв викриють, утiм - вони ризикнули.
Вiдверто кажучи, журналiсти не очiкували стати свiдками пригод, узяти участь у яких їм довелося. Здавалося б, що може бути незвичайного в буднях бригад швидкої допомоги? Проте, кореспонденти помилялися.
Чи можна за одну мить утратити все, і жити тiльки сподiванням на оперативнiсть лiкарiв?
Лікар: "Не дергаемся, мы в вене. Не дергаемся, не можна! Там иголочка в вене, не дергайся, ты чуеш нас? Тихо-тихо!!! Рукой не шевели!!!"
Чи можна залишитися живим пiсля того, як ваше серце зупинялося? А чи багато iнфiкованих людей живуть iнкогнiто в суспiльствi? Чи не вступали саме Ви з ними в контакт?
Зараз ви дiзнаєтеся про це та багате іншого, що вдалося з'ясувати нашим журналiстам пiд час роботи разом із бригадою "швидкої". Побачите ту дiйснiсть, на яку простiше закривати очi, проте, безпечніше про неї знати.
Скiльки доль залежить часом вiд того, наскiльки оперативно прибуде бригада швидкої? Часто трапляється чути обурення на адресу лiкарiв: мовляв, приїхали невчасно, не встигли врятувати. Сьогоднi ви на власнi очi побачите, як саме лiкарi швидкої виконують свою роботу. Що може стати на завадi рятiвникам, і чи самі вони не потребують захисту й допомоги?
Перше знайомство так званих практикантів з бригадою швидкої - розпочалося саме звiдси, з кiмнати вiдпочинку. Тут лiкарi перебувають під час перерв, якi трапляються мiж викликами. До лікарського кола новеньких прийняли охоче. Вiдразу почали навчати розуму.
Доктор: "Я вам скажу такое. Мы пришли на сутки - мы живем этой жизнью. Хотим, или не хотим, мы этим заняты, мы этой жизнью живем."
Розповiдали про свою роботу, та про пацiєнтiв. Звiсно, не знаючи, що в сумочцi одного з практикантiв - працює невеличка камера.
"Бывают агрессивные и неадекватные. Могут ударить кого-то. Были случаи, когда попался бандит - не понравился фельдшер ему. Так он ему поранил глаз, и он потерял глаз".
Зазвичай, про агресивних та неадекватних пацiентiв тут намагаються не говорити. Спрацьовує лікарська етика: якщо хворий ударив тебе по однiй щоцi, то пiдстав iншу. До речi, тiльки за останнiй мiсяць на столичних лiкарiв здiйснено вiсiм нападів із боку пацiєнтів, або ж їхнiх родичів.
Доктор: "Откровенно говоря, я здесь работаю сорок шестой год уже. Отношение к людям ухудшилось."
За певною бригадою - закрiпили автомобiль і лiкарське обладнання, мiсце в кiмнатi вiдпочинку та навiть неафішовано обрана курильня. Та й узагалi, кожна бригада - iснувала трохи вiдокремлено, нiби родина.
Новачки вiдразу зрозумiли: вислiв, що робота медика не передбачає сну та вiдпочинку - це не перебiльшення. Офiцiйно бригадi надавалася година, щоби поїсти протягом доби. Тож, першого дня чергування практикантам навiть поснiдати не пощастило.
Що ж, от i перший виклик. Хвилювалися. Що саме сталося, хто постраждалий - журналiсти поки що не знали. Лiкарi не марнували часу на пояснення. Утiм, кореспонденти зрозумiли: в небезпецi жiнка.
Зазвичай, якщо пригода з людиною трапляється посеред мiста - "швидку" викликають або перехожi, або мiлiцiонери. Цього разу виклик надiйшов вiд невiдомого, вiн зазначив вулицю, де жiнка знепритомніла. Постраждалу лікарі помiтили майже одразу.
Нас, як практикантiв, новi колеги попросили вiдiйти. "Туберкульоз" - коротко пояснили медики. Тяжка форма. Саме на цій стадiї, сухоти передаються повiтряно-крапельним шляхом. Жiнка могла закашлятися бiля когось iз перехожих, i таким чином - мимохіть - заразити. Могла сидiти в маршрутцi поруч дитини. Про наслiдки страшно навiть подумати.
Лікар:"Мы госпитализируем в трех случаях - когда имеется кровохаркание, то есть кровотечение, второй случай когда сдавлены легкие, или когда имеется воспаление легких. Вот мы сейчас, в принципе, померяли у нее температура нормальная. Так, мне жгутик, пожалуйста."
А як же небезпека самих лiкарiв? Кожен із них сьогоднi повертатиметься додому, до родини, до дiтей. Утiм, схоже, тут треба самостiйно пiклуватися про власну дезiнфекцiю... Зараз лiкар використовує спецiальний антисептик, якого придбав власним коштом.
Доктор: "Бомжи никому не нужны. Эти бомжи бывают тяжело больными, и вот приезжаем в больницу, а больница ж не является богодельней! И вот начинается перетягивание каната, мы придумываем те диагнозы, которых нет, что бы положить их в больницу."
Звичайно, що ви можете сказати: лiкарi свiдомо обирали свiй життєвий шлях і знали, на що йдуть, що ж тепер скаржитися? Наскiльки справедливо так вважати, журналiстам ще тiльки належало дiзнатися...
Цю жiнку направили до лiкарнi, надавши першу необхiдну допомогу. Втiм, невiдомо, скiльки людей контактували з нею, поки її ще не ушпиталили.
А ось вам приклад із практики лiкарiв, який, на жаль, непоодинокий. Бригада виїхала надавати допомогу за викликом мiлiцiї. Черговий повiдомив, що парубок знепритомнів посеред вулицi.
Щодо вдячностi й реакції таких пацiентiв, медики кажуть: звикли. Ранiше хворими, якi перебувають під впливом алкогольного спіянiння, опікувалися працiвники так званих витверезникiв, тепер це прерогатива лiкарів швидкої.
До речi, у США лiкарi не входять до складу бригад швидкої допомоги. На виклики, здебільшого, виїздять тiльки фельдшери. Люди, що мають мiнiмум медичних знань, аби надати першу найнеобхіднішу допомогу, у той час, як лiкар працює з пацiєнтами винятково у стінах лiкарнi.
Але, повернімося до реалiй життя лiкарiв. Тiльки-но "шокова" бригада повернулася на пiдстанцiю, iз гучномовця оголосили, щоб ми знову готувалися до виїзду.
Щодо вiдпочинку - кореспонденти навiть не наважувалися запитати медикiв. Лiкарi сприймали як належне, коли мiж викликами не випадає навiть піятихвилинної перерви.
Лікар: "Раньше бригад больше было. Количество бригад уменьшилось, а город-то растет!!!"
Кадри, якi ви зараз бачите - знiмали за умов екстремальної їзди. Ми їхали рятувати хлопця. Спiвробiтники ДАІ повiдомили диспетчерам швидкої: вмирає парубок.
Бригада нiби встигла вчасно, але фактично, цього разу, кожна мить була вирiшальною. Вiд утрачених секунд залежало життя. Дiвчина, що була за кермом Кабріолета, створила аварiйну ситуацiю для трьох машин. Пасажир, який був у її машинi, i став тим пацієнтом, життя якого нам належало врятовувати.
Здавалося, перед очима хлопця минає все його попереднє життя. Це помiтили як лiкарi, так i люди, що зiбралися навколо мiсця пригоди. До речi, дивно: перехожi реагували на жахливу ДТП, як на виставу. Бiльшiсть не виявляла спiвчуття. Їм було....просто цiкаво.
Журналiсти з'ясували, що постраждалий хлопець - вдалий бізнесмен, талановитий керiвник. Людина, якiй неабияк поталанило в життi. Ще мить тому вiн був щасливим, упевненим, що має все. Тепер у нього залишалася тiльки надiя вижити...
Нарештi постраждалого вдалося вмiстити на ноші. Утiм, тут лікарі зiткнулися з проблемою. Зрiст хворого - був десь зо два метри, а це не передбачено обладнанням усерединi машини. Цей факт чимало подивував кореспондентiв.
Лікар: "Он уже не помещается. Здесь голова не помещается, а там упираются ноги. И те носилки - ими снабжают всю Украину. А как же поступить с человеком, у которого сломаны ноги, и вот - голова здесь висит, а ноги не помещаются, и надо шины наложить. Если вы стоите, здесь лежит его голова, а рука вот здесь находится, а мне надо манипулировать. Значит, мне надо заходить туда, чтоб попасть с этой стороны!"
А ще, згiдно з останнiми правилами, лiкарi швидкої допомоги, в разi ДТП, мають заповнювати документи: картки, де вказують як номери машин, так i всi данi про постраждалих. При чому - ще до того, як хворого транспортують до лiкарнi. З одного боку - це логiчно. А з iншого....
Лікар: "Бригады не всегда бывают в полном составе - полагается два фельдшера. А часто мы выезжаем - один фельдшер. И всем хватает работы!!! А тут мы должны отвлечься и в карточке записать все это дело. Если мы этогого не делаем, то у нас идут штрафные санкции. Вот это щит. Они у нас имеются. А в больницах их нет!!! Мы привозим, значит, мы должны перекладывать больных, у нас есть воротники, а ни в одной больнице воротника нет! Я уже не говорю о глаукомотозных кабінетах, где линеек нет!"
На щастя, дорожнiй рух не був напруженим. Тож залишалася надiя врятувати парубка. Хоча, дуже слабка. Мить - його серце зупинилося. Кiлька секунд управної роботи лiкарiв - і хлопець знову почав дихати. Рятiвники й самі були шокованi витримкою органiзму бідолахи.
Чи вдалося хлопцеві вижити, ми дiзнаємося трiшки пiзнiше. Поки-що, лiкарi швидкої залишили його в руках хірургiв i травматологiв. А бригада "шоків", як вони називають себе у вузькому колі, вирушила на наступний виклик.
Цього разу швидко дiстатися мiсця пригоди не вдалося. Дорожнiй рух був настiльки iнтенсивним, що спроби водiя їхати якомога швидше - не дали результату. Мiсцем на дорозi "швидкій" нiхто з водїЇв не поступався.
Нарештi, "швидка" приїхала куди слід. Бригаду зустрiчали. Люди, якi були поруч хворої, нервувалися. Як їм пояснити, що так довго ми їхали через складний дорожнiй рух, тому що ніхто тепер швидкій дороги не дає?
Жiнка, що приїхала до Києва зустрiтися з сестрою, втратила тяму. Це сталося через травму, якої вона зазнала на Вінничинi: кiнь, на якому жiнка перевозила сiно, ледь не затоптав її. Розвинулася гематома. А через те, що в селi нема навiть фельдшера, тепер жiнка ризикувала залишитися калiкою. Їхати до лiкарнi вiдмовлялась.
Доволi часто лiкарям доводиться виконувати ще й функцiї психологiв. Спробуй умовити таких от пацiєнтiв лiкуватися! Медик розумiє, що без термiнового втручання хiрургiв утратить ногу, проте постраждала пiклується про сина та доньку, що залишилися в селi пiд доглядом сусідки. Тож як можна залишатися на лiкування? Витримцi лiкаря в таких обставинах можна позаздрити.
Минуло майже пiвгодини, поки жiнку вмовили поїхати в лiкарню. Так, часом, трапляється врятовувати постраждалих чи не силоміць!
Такий перебiг їхнього життя. Повертаючись додому, мало хто з медикiв залишає в лiкарнi переживання та емоцiї. Чи тяжко вiдчувати на собi вiдповiдальнiсть за людськi долi?
Лікар: "Здесь, несмотря на то, что мы получаем большую зарплат, чем участковый врач за интенсивность работы, имеем дело с пьяными и бомжами - все уходять, потому что работать в кабинете и престижне, и финансово выгодно."
Щораз бiльше випускникiв iнтернатури прагнуть працювати не в швидкій допомозi, а в невiдкладнiй! Не кожен знає - цi двi служби дуже вiдрiзняються! Бригади швидкої виїздять на всi виклики - чи то пригода сталася на вулицi, а чи в квартирi. А невiдкладна допомога - має обслуговувати тiльки вдома.
Саме на цьому електронному таблі - вiдбивається робота пiдстанцiї "швидкої". Цi стовпчики позначають кiлькiсть вiльних та задiяних бригад. Так, на пiдстанцiї усе фiксують - кiлькiсть викликiв, кiлькість врятованих та, нажаль, втрачених пацiентiв. Утiм, який бiль переживають люди, опинившись перед загрозою загинути - не здатна передати жодна статистика.
Доктор: "Умер - это уже другое дело. Если он умер при нас, значит, мы пишем карточку, завозим в морг. Это мы делаем. У нас такой порядок. Если он умер в пути, тоже мы пишем, если он умер в больнице, то больница пишет. Всякое бывает."
Справдi, буває різне. А ДТП - це чи не головна причина найтяжчих травм. Задумайтесь, тiльки цього року в дорожньо-транспортних пригодах в Українi травмовано приблизно триста осіб.
Цю жiнку збила машина. Принаймні, є свiдки. Хоча водій стверджував, що постраждала Сама накинулася на автомобiль, що проїздив.
На жаль, трапляються i казуси. Щоправда, зовсiм невеселi: марнi виклики. Явище, яке поширюється день у день. От, до прикладу, бригада виїхала врятувати постраждалого вiд ножового поранення. За тiєю же адресою вирушила i група оперативникiв. А що ж у пiдсумку? Залучено "швидку", мiлiцiю, а, інколи, й пожежників, утiм, виявляється, що хтось пожартував.
За час, витрачений на пошуки нiбито постраждалого, бригада, напевне, могла врятувати не одне життя....
Ми досягли мети - побачили життя працiвникiв "швидкої" iз середини. Звісно, в роботi лiкарiв, як i в кожній професiї - є негатив i позитив. Але, навіть, зважаючи на труднощi, мабуть, нiщо не порiвняється з вiдчуттям, коли твої зусилля сприяють порятункові життя людини.
Якщо, до прикладу, занедужав учитель, це вiдіб'ється на дiтях i на знаннях, якi вони здобудуть. Якщо захворiє журналiст - глядач ризикує залишитися без важливої iнформацiї....Коли ж не вийде на роботу лiкар - хтось може загинути. Задумайтесь. Адже вiд самопочуття i стану нашого здоров'я залежить i наш настрiй, i наш успiх, i, просто - наше життя.
