Кайдашева сім'я [ Редагувати ]

Протистояння у родинах Петречків і Теслюків триває вже добрих десять років. Дарма, що вони - найближчі родичі: Петро Олексійович - рідний батько Надії Петречко, дружини Володимира Йосиповича. Те, що коїться в цих сім'ях, у народі заведено називати явищем Кайдашевої сім'ї. Проте,  в сучасній українській дійсності воно невблаганно спотворюється і трансформується у справжній трилер: із фізичним насильством, свавіллям судової, виконавчої та першої ліпшої влади і, зрештою, з убивством на замовлення.

Безглуздість ситуації полягає в тому, що будинок площею понад 60 квадратних метрів, який ви зараз бачите на екрані справа, насправді не існує. Можливо, це просто відеомонтаж?...

Конфлікт вибухнув після того, як батько без відома решти родини, 1999 року приватизував усю землю й споруди, які на ній розташовувались, але належали не тільки йому. Адже в дворі мешкали не лише Петро Олексійович із дружиною, а й їхня молодша донька зі своєю сім'єю. На питання, чому так сталося, Петро Олексійович відповів:

Петро Теслюк, батько: "А хто вони такі?"

Ще у вісімдесятих з дозволу батьків молода сім'я побудувала на подвір'ї хату, господарську споруду та гараж. На свій страх будували на землях запасу, ризикуючи одного дня втратити все. Акцентуємо: територія, на якій стояли зазначені споруди, не належала ані панові Теслюкові, ані родині Петречків, вона була просто займанщиною, себто захопленою, що, зрештою, було поширеним явищем на той час.

Отже, до земельного наділу розміром 375 квадратних метрів, на якій містилася батьківська хата, не зовсім законним методом додалася територія на 425 квадратних метрів, де сім'я молодих і перспективних художників Петречків звела свої помешкання.
Пізніше родичі обмінялися хатами. Пояснили це так, що літнім людям більше піходить хата вглибині подвір'я, а молодим зручніше жити у фасадному  ближче до вулиці.

Володимир Петречко, зять: "10 квітня 1994 року ми перейшли жити в це приміщення. Це будинок, в якому народилася моя дружина, наша дочка. Переходячи в будинок, ми звернулися до батьків, щоб вони занотували розпискою обмін житлом".

Батьки таки погодилися на висунуті дітьми умови. Чітко зазначивши в розписці, що будинок родині Петречків вони віддають.

Володимир Петречко, зять: "Ця територія у 1999 році приймалась у приватну власність. Але в інших параметрах - 800 квадратних метрів удвоє збільшено. Теслюк мав право на 375 квадратних метрів. Але коли питання піднімається про землі запасу, тобто додаток 425 квадратних метрів, на якій будувалась наша сім'я, то питання нашої участі у даному акті абсолютно проігноровано"

Отримавши документ про право приватної власності на землю, Петро Олексійович узявся оформлювати всі будівлі, які розташовувалися на подвір'ї.

Внаслідок роботи Бюро технічної інвентаризації з'явився документ, який засвідчує існування двох будинків: один - площею 59,5 квадратних метрів, другий - 64,7. Це є принциповим моментом, оскільки, забігаючи наперед, зазначимо, що незабаром останній будинок - згідно з іншою документацією - спершу перетвориться на господарську споруду, де 6,5 квадратів - це літня кухня, а пізніше - взагалі щезне.
Спершу, шукаючи пояснень, ми звернулися до самого Петра Теслюка, 74-річного батька родини, котрий чомусь не заперечував проти таких викривлень фактів. Подалися в ту саму хату, що її не існує. Розмовляли в так само неіснуючій кімнаті, дещо більшій, як 20 квадратних метрів. Розмовляли довго. Проте відповідь на конкретне запитання: куди подівся цілий будинок, ми так і не отримали.

Дід: "Чого нема хати? Потому що це був суд. Коли був суд, розглядала Лисяк 13 травня, там чітко вказано, що на одного власника два будинки не реєструються. То, що є прибудови, це вважаться за підсобне господарство.
Автор: "Але ж там хата в 60 з чимось квадратів.
Дід: "Не 60 з чимось, це взяли я вам можу показати, взяли кладовочку, тут все записано. Тут, в принципі,  най буде 60.
Автор: "Але ж це не 6,5.
Дід: "Як не 6,5? А де є шоб 6,5, а ви зараз обійдіть тут кругом, він тоже построїв тут кругом, в нього 2 времянки. Ту в кажду хату ви зайдете, то кажна хата має времянку більшу за хату. Бо в те время так строїлося".

Певну розгубленість і плутанину в розповіді можна списати на похилий вік, слабкий слух літної людини. Але маємо незаперечні факти - на паперах другого будинку не існує. Чому? Красномовну відповідь на це запитання нам дав посадовець з управління міськархітектури - Григорій Михайлов, котрого ми намагалися знайти два дні, але про це - трохи згодом. Очевидним стає, що така фальсифікація була вигідною. Володимир Петречко каже, що, передусім - самому панові Теслюкові.

Володимир Петречко, зять: "Ситуація була розрахована наступним чином: в експлуатацію приймається один будинок, який з 1994 року займає сім'я Петречка Володимира Йосиповича, а ми, Теслюк Петро Олексійович, живемо в хліві. Виженіть їх з нашого будинку, тому що другого будинку немає. На цьому як раз і була побудована композиція оцього шахрайства".

Власне, саме тут можна було б торкнутися питання моралі. Чому батько виганяє рідну доньку, онуків та маленьку праонучку на вулицю? Знаючи при цьому, що йти їм нема куди. І виганяє не на словах, а за допомогою судової ухвали. Майже 2,5 роки родина Петречків офіційно є родиною безпритульних. Щодня вони з жахом у серці чекають на фатальний візит виконавчої служби, яка викине їх на сніг.

Натепер власницею всього хазяйства Петра Теслюка є його старша дочка Ніна, яка вже майже 30 років мешкає в Росії. Чому батько щедро нагородив одну дитину, а другу так жорстоко карає?

Петро Теслюк, батько: "А тепер давайте будемо говорити, чого я не подарив їм. Є в мене, я можу вам показати, план, де я був зробив це хазяйство, ту хату, я їм ту хату віддавав, отой гараж віддавав. Зробити буквою Г. Є план, зроблений земельними ресурсами. Я приніс, жінка взяла занесла їй, вона взяла, зложила учетверо. Вирвала, - " іди задницю собі підітри. І все. А тут є чітко написано, для вас понятно. Площа, земельна площа Теслюка Петра Олексійовича - 400. Площа Петречко-Теслюк Надії Петрівни - 424 кв м. от вам план (показує все по карті як розділили). Він хоче все. Він каже, шо я вам тут життя не дам. Я вас доведу до інсульту, до інфаркта".

План так і лишився в планах. Натомість договір дарування підписано однозначно на старшу дочку. Але слід згадати про те, що у вирішення подальшої долі майна намагалася втрутитися на сьогодні вже покійна мати Надія Кузьмівна Теслюк. Свого часу вона залишила 3 заповіти на молодшу Надійку.

Надія Петречко-Теслюк, дочка: "В цьому заповіті йдеться, що частка яка належить тільки їй вона віддає мені, так як батько також склав був заповіт ще до того як він подарував сестрі і мати йшла й робила заповіт на мене. Мати хотіла зробити дарственну. Вона відчувала, що тільки вона робить заповіт, її заставляють його анулювати і я ходила разом з матір'ю, де вона хотіла зробити дарственну на свою частину. Але вона цього не могла зробить, оскільки всі документи були повністю оформлені на батька".

У Володимира Йосиповича знайшлася своя версія, чому батьки не захотіли розділити майно на двох дочок.

Володимир Петречко, зять: "Восени 2001 року до нас завітала матір, оскільки з матір'ю ми ще нормально спілкувались і попередила нас, що батько знайшов міліціонера, який його запевнив, це записано, який йому порадив і склав з ним угоду, що Петро Олексійович повинен заручитися з того моменту, що таким зобов'язанням, що він віддає працівникові міліції всю садибу в обмін на двокімнатну квартиру, а в свою чергу працівник міліції повинен розібратися зі мною".

Жахливим свідченням того, що війна між рідними набирає дедалі страшніших обертів і втрачаються останні риси людяності, є лист, написаний рукою матері старшій доньці в Росію.

Володимир Петречко, зять: "Ніночка, Шустіна каже, що його треба знищити, бо весь час так буде......",  "тато каже, що я відсиджу 2-3 роки, але я його знищу, але це ще почекаю суд обласний і подам у верховний, а тоді з ним розправлюсь, або він мене, або я його, но він вже так зробив, що тільки-но буде йти проти нас, то буде по ньому, тільки тихо. Не кажіть дітям нічого, бо треба ці 2 суди пройти. Каже тато, я пройду всі інстанції, не вийде, тоді я зроблю свій суд. Може як ми його позбудемося, то тоді буде скоро і добре...... Але це треба почекати до осені.......... Так що ми рішили знищити його і гріха не буде, тато каже - відсиджу 2 роки, більше не дадуть, там буде видно....... Вберемо город, а тоді будемо рішати з зятем. Ти цей лист прочитай і знищ, щоб ніде не було, що я тобі таке написала, що ми збираємось зробити".

Цей своєрідний вирок зятеві потрапив до рук родини Петречків цілковито банальним способом. Але ця банальність врятувала життя людині. Батьки, відправляючи листа, приклеїли внутрішню марку, тому послання повернулося. Повернулося, аби попередити Володимира Петречка про те, що його вже засуджено на смерть.

Петро Теслюк: "Хорошо, лист, а лист? Підроблений лист, тримайте тепер, читайте.
Автор: "Питання було в тому, що дружина ваша написала листа старшій дочці в Росію". Петро Теслюк: "Так, вона написала, але ви можете собі представити, в якому вже вона була стані, коли вона вже писала той лист. Вона писала, можете уявити, вона навіть не підписала правильно ту адресу. То, що вона каже, вона може, що хотіти могла казати. Вона казала до мене, коли він мене побив, коли він її побив, вона каже до мене, що ти не можеш йому нічого зробити? А що ти хочеш, щоб я йому зробив? Забити його треба. Так, вона так казала. Но вона вже була зареєстваною, їй вже зробили два рази операцію в голові. Люди добрі...... а  я сказав, що ні, я такого не буду робити. Я старий чоловік, щоб мені брати на себе такий гріх. Вбити людину, як-то кажуть, ума не треба. Ви згодні зо мною, чи ні? Тим більше, що я проробив, я електриком проробив майже 15 років.

Автор: "Тобто людину вбити просто?"

Петро Теслюк: "Це нема зовсім ніяких проблєм. Но я не буду такий гріх брати на себе, мені вже скоро пора буде збиратись, а я буду брати такий гріх?

Природно, що тепер, коли дружини вже немає серед живих, вигідно прикриватися її ім'ям. Не знайшла душа Надії Кузьмівни спокою й на тому світі. Адже постійно, як чоловік, так і зять згадують її, щоб очорнити сторону кровного ворога. Мовляв, і все ж вона була на нашому боці.

Петро Теслюк, батько: "А він володіє чотирма стволами зброї, навіть карабіном з оптичним прицілом. І коли жінка лежала, він з карабіном увірвався сюди в хату і каже до неї: "Бабо, ти войну помниш?", "да, помню", бо вона ж 36 року. "То дивись, бо...", заганяє в карабін патрони, потом затвор відкриває, патрони вилітають, "то ті патрони будуть тобі в голові". І вона, правда, оце через два дні їй відказало усю ліву сторону. Так він казав, що "тобі вже, баба, скоро кінець". Бо в тебе рак головного мозку, тобі вже капец, ти скоро здохнеш!". От як можна жаліти дочку? Ви бачили, де вона живе? Рядом, 9 метрів хата від хати. Вона лежала три місяці, вона не прийшла до неї, ні разу. Вона казала, що скажеш їй, то хай вона не приходить, бо стану і вижену".

Надія Петречко-Теслюк, дочка: "Я за своє життя матері жодного слова поганого не сказала, а на сьогодні люди чужі розказують з розмов батька, що я знущалася, била її. Ну розумієте, це брехня. Як батько може таке говорити, але я думаю таке, що Бог все бачить і можливо колись сестра подумає разом з батьком, що вони натворили.

Проте, механізм "або він, або ми" вже давно запущено і, здається, бажання зупинити його жодна з ворожих сторін не має. За численними взаємними звинуваченнями годі шукати здорового глузду - сліпа ненависть рідних одне до одного засліплює й дає диявольські сили діяти далі.

Устим, онук: "Я пам'ятаю, що перед тим мене батько попереджував про те, що може хтось зайти і я був на сторожі і одного дня я побачив, що зайшли люди через центральний вхід і вони пішли до діда і до баби. Мені стало цікаво, хто такі були. І я виліз на кришу і послухав через димохід їхню розмову. Після того я побачив, що батько приїхав додому. І я йому одразу сказав, що приїхали люди, які ніби приїхали на "розборку" з батьком".

Володимира Петречко, зять: "На мене був скоєний напад. В першу чергу розкидав їх. Я не буду говорити, хто я був в минулому (служив у спецназі - прим.ред.), тобто вивільнившись від нападників я вскочив в хату і за мною тут же увірвався один з бандитів. Я взяв зброю мисливську, яка в мене є і офіційно зареєстрована, повернувся в дане приміщення і побачив картину, коли син з дружиною намагаються не допустити бандита, який рвався в хату. Я вибив його з приміщення на вулицю, де зробив попереджувальний постріл. Після цього два нападники зникли, а третій був мною затриманий".

За словами Володимира Йосиповича одним із нападників виявився колишній афганець Олег Цигульський. За іронією долі, наша знімальна група зняла його на плівку під час урочистого покладання квітів на могили воїнів Афгану. Хоча журналісти шукали зовсім іншу людину - вже згаданого урядника з міськархітектури.

Володимира Петречко, зять: "Цигульський Олег версію появи на даній садибі подає таким чином, що він є громадянин Кіровоградської області, селища міського типу Власівка. І він приїхав нібито у Хмельницький шукати долі. Він не має житла і він познайомився з Теслюком Петром Олексійовичем, який, буцімто, запропонував йому житло. Та чи насправді так було? Натомість я самотужки почав досліджувати ситуацію і щоби дати відповідь повністю я можу заявити, що на сьогоднішній день пан Ц не є ніяким громадянином Кіровоградської області, не проживає він в селищі міського типу Власівка, а з 84 року він проживає у своєї матері Ольги Євграфівни по вулиці Зарічанська, 36/3, квартира 32. Мало того, в документаціях паспортного столу говориться, що Цигульський прописаний 11.06.2002 року у Волочиському районі село Кривачинці, вулиця Незалежності, 6. Я побував і там, по вул. Незалежності, 6 проживає голова сільради, який ніколи в очі не бачив Цигульського і в документаціях цього села така людина не числиться. Цей трюк - свідчення того, що напевно пан Цигульський вже неодноразово виконував чиїсь закази і це все робиться для замітання слідів".

Незважаючи на безліч запитань, які виникають після оприлюднення такої інформації, до Олега Цигульського у правоохоронних органів не було жодних претензій. Можливо, тому, що, своєю чергою, Петро Теслюк бачить цю ситуацію з іншого боку.

Петро Теслюк, батько: "А шо він у вас робив? Ну хотів на квартирі бути. Ну і посидів тут, вийшов і пішов в туалет. Це вже було десь коло восьмої вечора. Виходе той з ножем, і до нього. А той - та ти такий не такий до нього. А той, а ти хто такий?  А він: я тут хазяїн. Чекай, як хазяїн, я тут з хазяїном тілько говорив. Я ж йому показав і документи і все, що я тут хазяїн. Ні, я тут хазяїн! Ні, ви собі рішайте, я не знаю. Він до нього з ножом, ногою вдаряє його. Він офіцер, тренований, вдаряє його, відлітає, летить туди в садок. Да, Цегульський. Той влітає до хати. Виносить рушницю, наставляє на нього. Той іде, а він наставляє. А той каже - "стріляй бандит, я смерть бачив!" Стоїть сусід, Скіц Юра, до нього, "Володя не стріляй ти що робиш!!! Стріляй вверх". От він піднімає і стріляє доверху".

Розповідаючи про те, що Цигульський Олег прийшов до садиби Теслюка винайняти якусь кімнатку, разом з тим Петро Олексійович дає журналістам його хатній телефон. Це свідчить про те, що чоловік десь таки живе й підтримує зв'язок зі старим.

Петро Теслюк, батько: "Ну яким миром! Я вам хочу показати, нате дивіться. Яким же можна миром. Перший побій(справки про побиття). Заганяє їй металевий стержень сюда. Тут є - побив зять".

Ступивши на стежку родинної війни, покинути поле бою самотужки вже нікому не під силу. Петро Теслюк, перериваючи стоси судових рішень та всіляких довідок, намагається довести, що саме він є постраждалою стороною, й не його вина в тому, що власницею всього батьківського майна стала старша дочка, а молодша може через кілька день стати безпритульною.

Наталя, онука: "Важко дивитися на то, як батьки за ці роки постаріли через ці суди, переживання, нерви. Тому що за останні 5 років мама дуже змінилася. На нервовій почві дуже постаріла".

Петро Теслюк, батько: "Да, мені жалко онуків, але онуків вже так натравив тоже, шо вони так само. Він робив своїй дочці іменини,  але ніхто не хотів, бо це внука. Він її підпоїв, вона вривається сюди в тих туфлях і тими каблуками металевими. Добре, що я був в отих валянках і без галош, вона мені по нозі, я її за руку "Наталя, ти що!". А вона кричить, що ви такий, такий. Вже баба, вона стати не може, кричить, "Наталя, що ти робиш?" Я беру її за руку, вона бере мене, покусала мені руки, потовкла мені ноги. Там є висновок судмедекспертиз. Но просто я не хотів, мені теж казали, передавайте в суд, не позволяє серце робити того".

Феномен серця Петра Теслюка, батька, діда, прадіда, полягає в тім, що в суд на онуку воно подати не дозволяє, а залишити її та маленьку донечку без даху над головою - без жодного клопоту.

Не будемо вдаватися в подробиці подальших провокацій і фальшувань документів, хоча їх було безліч. Лише зазначимо, що Володимир Йосипович таки отримав 125 статтю Кримінального кодексу за зумисні легкі тілесні ушкодження. Однак, згідно з Законом про амністію, Володимира Петречка мали виправдати, але суд не взяв таких, мабуть, зовсім не суттєвих для служителів Феміди, моментів до уваги. І, як наслідок, за неможливість співіснування Теслюка Петра Олексійовича та судимого Петречка Володимира Йосиповича під одним дахом, останнього, а разом з ним як додаток, особисті речі, виселяють його дружину, дітей та онучку.

Володимир Швець, голова постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури та землеустрою: "Всі спроби Володимира Йосиповича вирішити питання через суд стосовно реєстрації майна на сьогоднішній день можна сказати зайшли в глухий кут. Суд не приймає до уваги його аргументи і залишає рішення виконкому 2000 року в силі. Тим самим підтверджуючи, що за вказаною адресою знаходиться один житловий будинок і хлів, або літня кухня. Але тепер через законодавство земельне з'явилась нова можливість, щоб довести що все-таки закон був порушений і не тільки з точки зору майнових прав. А якщо вдасться відновити права на землю, то тоді, на мій погляд, дуже просто буде вирішувати питання майнові стосовно другого житлового будинку.

Володимир Йосипович каже, що вже втомився від безладу влади. Сотні відписок від виконавчого комітету, прокуратури, голови міста, і всі одного змісту - "за результатами документальної перевірки порушень не виявлено". А всього-на-всього декому з владної верхівки необхідно виправити сліпоту свого колеги, який "не помітив" другої хати й склав подання до міськвиконкому з зазначенням лише одного житлового будинку.

Нашій знімальній групі таки вдалося розшукати Григорія Михайлова й поставити йому запитання про долю неіснуючого будинку. Відповідь була дуже виразно-екпресивною. По роз'яснення неадекватної поведінки підлеглого ми звернулися до головного архітектора міста Анатолія Брильова.

Володимир Петречко, зять: "На сьогоднішній день не зрозуміло мені, чому до сьогоднішнього дня ніхто не приїхав з міськвиконкому, ніхто не приїхав з прокуратури, з управління внутрішніх справ, щоб з'ясувати, яким чином будинок на 67 квадратних метрів перетворюється в хлів. Чому це робиться в державі і моя сім'я повинна від цього страждати, коли в державі йде безлад, коли влада абсолютно ігнорує будь-яка звернення людей. Бо це питання, ця біда це не тільки моя біда. На сьогоднішній день влада, і я констатую: власне пан Приступа абсолютно ігнорує тим, що скоїла його група і він відстоює позицію не реагування, замовчування, висиджування, ховання і так дальше".

Можливо, відповідь прихована в тому, що насправді земельна ділянка у провулку Павлова, 7, розташована в центрі міста Хмельницького. І можливо, в когось уже жевріють конкретні плани щодо зведення там гарненького "котеджику"? Тим часом на 9 березня вже призначено виселення.