62 роки назад Червона армія залишила Киів німецьким окупантам [ Редагувати ]

В українськiй iсторiї чимало сторiнок, про якi свого часу намагалися не згадувати. Велика Вiтчизняна Вiйна для бiльшостi з нас асоцiюється насамперед з проривами та переможними операцiями Червоної армiї. Але ж були не лише перемоги... У такi ж теплi вересневi днi у 41-шому радянськi вiйська змушенi були залишити Київ i до української столицi увiйшли нiмцi. Для сотень тисяч мешканцiв мiста з цього часу почалося iнше життя. Життя на окупованiй територiї.

Що таке вiйна, кияни вiдчули ще на свiтанку 22 червня, коли на них посипалися бомби з нiмецьких лiтакiв. А вже за мiсяць бої точилися бiля стiн мiста.

На початку серпня стало очевидним - Києва не втримати, але вiйська Пiвденно-захiдного фронту на чолi з Михайлом Кирпоносом та десятки тисяч покликаних до зброї жителiв мiста вiдчайдушно стримували наступ гiтлерiвцiв. До того ж Сталiн пiд страхом смертної кари, категорично заборонив залишати столицю України i наказав припинити панiку. У мiстi, як i належить, дiяли органи влади, працювали театри й кiнотеатри, цирк, не було перебоїв з електроенергiєю та водою. Iз запiзненням на тиждень, 8 вересня, коли нiмцi вже були в Голосiєвому та Жулянах, дiти пiшли до школи.

Не припиняв своєї дiяльностi й НКВС, арешти та розстрiли тривали до останнього дня. А мiсто тим часом термiново готувалося до вуличних боїв. Окремi будинки та квартали перетворювали на укрiпленi фортецi. Повсюди з'явилися барикади та протитанковi загорожi. У серединi серпня для оборони української столицi поспiхом створили 37-у армiю на чолi з Андрiєм Власовим, майбутнiм командувачем РОА. Саме його бiйцi кiлька разiв здiйснювали вдалi контратаки. Та марно.

Долю Києва було вирiшено, коли Гiтлер частину вiйськ iз Московського напряму повернув на пiвдень. Водночас у районi Кременчука почала наступ танкова група генерала Клейста. Наказ вiдступати надiйшов тiльки вночi 17 вересня, вже пiсля того, як нiмцi замкнули кiльце оточення. Таким чином Сталiн прирiк приблизно 500 тисяч солдатiв та офiцерiв на смерть чи полон.

Удень 18 вересня бiйцi 37-ї армiї перейшли на Лiвий берег Днiпра. Разом iз солдатами, одним iз останнiх мiсто покинув генерал Андрiй Власов. Одразу ж пiсля цього всi чотири київськi мости висадили в повiтря. Десять тисяч червоноармiйцiв залишилося тут, на правому березi. Через кiльканадцять годин усi вони потрапили в полон.
 
А Кияни в цей час вже грабували магазини та склади. Додому тягнулося все їстiвне, а також речi якi могли знадобиться у господарствi. Це вiдбувалося так масово i швидко , що коли за добу у мiсто увiйшли нiмцi в Києвi не лишилося жодної цiлої крамницi. Окупанти одразу ж встановили жорсткий порядок i хоча масових обшукiв та арештiв в перший ж день не вiдбувалося де iнде по мiсту вже лунали пострiли.

Гiтлерiвцi розстрiлювали схоплених на вулицях євреїв та комунiстiв. На систематичнi каральнi акцiї, поки що не було часу. Розквартировувалися вiйськовi, в порожнi будинки в'їжджали новi хазяї. Так будинок на Банковiй 11 де до вiйни мiстився штаб Київського вiйськового округу, зайняв Генерал-комiссарiат, а в будинки НКВС на Короленко 33 та Iнститутський в'їхали гестапiвцi. Вони як раз часу не гаяли. Ще до 29 вересня , коли почалися масовi розстрiли у Бабиному Ярi, по Києву було проведено понад пiвтори тисячi арештiв. Треба зазначити, що нiмецькiй таємнiй полiцiї у перший же мiсяць вдалося майже повнiстю лiквiдувати радянську пiдпiльну мережу в столицi України. На її мiсцi швидко створять нову , але це буде потiм.

21 вересня видано перший наказ коменданта Києва - здати зброю, радiоприймачi, вiйськове спорядження та надлишки харчiв. Само собою зброї i продовольства нiхто не принiс, проте масово здавали протигази. У приймальних мiсцях утворилися цiлi гори цих засобiв захисту, причому без сумок, адже тi знов таки могли знадобитися в господарствi. Усе змiнилося за три днi, коли в центрi Києва один за одним злетiли в повiтря десятки будинкiв, що їх замiнували перед вiдступом спiвробiтники НКВС.

Почалася грандiозна пожежа, яка вирувала кiлька тижнiв. Усi намагання гiтлерiвцiв приборкати полум'я виявилися марними. До того ж шланги, протягнутi вiд Днiпра, постiйно перерiзали тi сАмi пiдпiльники. Вигорiли майже весь Хрещатик, Iнститутська та Прорiзна. Кiлька споруд, як-от унiверситет, музей Ленiна, оперний театр, нiмцям удалося розмiнувати буквально за день до трагiчного 24 вересня. До речi, вiд вибухiв та пожежi набагато бiльше, нiж окупанти, постраждали самi кияни.

Навiть у такiй серйознiй органiзацiї, як НКВС траплялися проколи. От наприклад на мiсцi, де зараз стоїть готель Україна, 1941 височiв будинок Гiнзбурга. Тут була облаштована конспіративна квартира Iвана Кудрi, i саме цей будинок одним з перших злетiв у повiтря. Просто пiдпiллям i мiнуванням займалися рiзнi вiддiли НКВС.

Вибухи тривали й надалi. У вiдповiдь на диверсiї гiтлерiвцi запровадили принцип колективної вiдповiдальностi. У серединi жовтня розстрiляли сто киян, а за тиждень пiсля знищення будiвлi мiської думи - вже триста. Страти вiдбувалися в Бабиному Ярi, де людей розстрiлювали ще з середини вересня, насамперед євреїв i вiйськовополонених. Але головною загрозою для киян iз перших мiсяцiв став голод. I то був тiльки початок. Це ж тiльки уявити собi - iз приблизно п'ятисот тисяч, що були в мiстi у вереснi 41-го, в жовтнi 43-го радянську армiю зустрiчало 180.