Сезон дощів [ Редагувати ]

Що далi вiд центру, то важче шукати правду. Так, принаймнi, кажуть у провiнцiї. Неблизький шлях: звiдси до столицi понад вiсiмсот кiлометрiв. Прикордонна, але ж українська територiя. Вiдповiдно й закони українськi. Тiльки з деякими застереженнями.

Люди, що живуть у цьому краю, й досi визначають власне майбутнє по Тисi. Якщо її течiя вiдносно спокiйна, вода чиста та прозора - виходить, все буде гаразд. Але, як тiльки вона стає мутною, чекають на неприємностi. Народна прикмета ще нi разу не пiдводила - бувало, до неї неуважно ставилися самi люди.

То розпоряджалася природа. Кажуть, повенi, землетруси та iншi стихiйнi лиха, що час вiд часу бувають на землi, пов'язанi зi спалахами на сонцi. Важко сперечатися, тим бiльше, вченi й досi не дiйшли єдиного висновку. Нагадаємо: повiнь в листопадi дев'яносто восьмого на Закарпаттi одразу було оголошено найпотужнiшою за все минуле сторiччя. Зливи не припинялися майже тиждень i призвели до лиха. Ще вдень шостого листопада рiвень води в Тисi зростав помалу - звичайне восени явище. Тому жодних причин для панiки не було. А вночi почалося... Великi та маленькi гiрськi рiчки перетворилися на єдиний розбурханий потiк. Шалена вода зносила на своєму шляху все, пiд її тиском падали мости та лiнiї електромереж. Iз часом стала вiдомою статистика: сiмнадцять загиблих, вiсiмсот зруйнованих будинкiв, затоплено понад двiстi населених пунктiв. Допомога Закарпаттю надходила з усiєї України. Нарiкали на глобальне потеплiння та вирубку карпатських лiсiв. На той час обласна влада регулярно складала звiти щодо своєї роботи. Здавалося, бiди бiльше не станеться. Якби ж то...

У березнi двi тисячi першого - наступна повiнь, ще жахливiша. Щоправда, тодi жертв було менше. Мiсцевi жителi поводилися обережнiше. Та й адмiнiстрацiї на мiсцях дiяли оперативнiше. Але офiцiйний Київ переконаний: працювали два з половиною роки недостатньо, iнакше чому знову наслiдки стихiї лiквiдували в такому обсязi? В областi змiнили керiвництво.

Кажуть, один раз - це випадковiсть, двiчi - вже тенденцiя. Хто взмозi - тi виїхали одразу, покинувши власнi домiвки. Бiльшiсть - до сусiдньої Угорщини. Iншi мешканцi небезпечних районiв опинилися в складнiй ситуацiї. З одного боку - страшно залишатися в селах, з iншого - просто нема де дiтися, бо проблему масового переселення так i не вирiшили. Люди на своїх дiлянках вiдбудовувалися наново. На кошти, що призначила держава. Але виявилося, що їх обманули. Принаймнi, так сталося у Виноградiвському районi.

Юрiй Данко, мешканець Бобового: "На 100 процентов обманули, в оба наводнения и в 1998, и 2001. То, что хотели, то и делали. Председатель и вместе с ней районные депутаты. Не то что она сама виновата. Весь район. Они все крали, крали и больше ничего не делали".

Того дня на площi бiля Петрiвської сiльради зiбралися мешканцi Бобового. Тi, хто не втратив надiї побачити акти, що у свiй час складала районна комiсiя з лiквiдацiї наслiдкiв повенi в Закарпаттi. Через два з половиною роки бiльшiсть родин i досi не має документiв, де вказано ступiнь пошкодження того чи iншого будинка. А також - суми, яка належить власнику житла.

Ольга Лучанець, мешканка Бобового: "Здесь вся беда в том, что люди в основном венгерской национальности, можно сказать, 80 процентов населения не владеют ни украинским языком, ни русским. Людям привозили кучу документов, в которых даже не говорили, что они подписывают, прочитать люди не могут, потому что не понимают и заставили их подписать, а что подписывали - по идее никто ничего не знает. А когда идут, так выясняется, что их дом списаный, у них новый дом, а люди по сегодняшний день в руинах".

На вiдновлення зруйнованого державою було видiлено чималi кошти. Але мiсцева влада виявилася винахiдливiшою за київське керiвництво. У дев'яносто восьмому роцi Кабмiн видiлив бiльш нiж сорок мiльйонiв гривень на довгостроковi кредити постраждалим. Погашати їх, а також вiдсотки за користування, зобов'язали обласний бюджет. Чомусь сума в пiдсумку стала набагато меншою. Так, замiсть обiцяних будматерiалiв люди отримали лише декiлька мiшкiв цементу та купку цвяхiв. Iз грошей теж лишилася половина. Вiдняли налоги, вiдрахування до пенсiйного та чорнобильского фондiв. Людям пояснили - мовляв, це матдопомога, тому з неї стягують податки - в порушення указу Президента та розпорядження Кабмiну. У деяких районах Закарпаття дiяли цiлi "фiнансовi формули". Про махiнацiї дiзналися пiзнiше - пiсля змiни обласного начальства.

Михайло Вiрок, мешканець Бобового: "У нее столько грехов, что если бы ей присудили тысячу лет тюрьмы, то мало бы было - столько она наделала со своим окружением. Только надо было доказать ее вину. Ну, конечно, я этого не могу доказать. Люди сколько раз шли жаловаться, и в область, и куда угодно, что вы думаете, получил народ помощь? Или приняли решение? Нет, никакое".

Недобрими словами тут згадують колишню голову сiльради Єлизавету Гомукi. На цiй посадi жiнка працювала двадцять рокiв. Саме на її адресу бiльшiсть звинувачень вiд мешканцiв Бобового. Звинувачень у несправедливостi оцiнки збиткiв вiд повенi та розподiлу грошової i матерiальної допомоги людям. На жаль, нам не вдалося переконати Єлизавету Гомукi вiдповiсти на запитання. Але ж - це її право. Зараз у сiльрадi новий голова. I в нього своя думка з цього приводу.

Степан Iлейш, голова Петрiвської сiльради: "Знаете, самое сложное дело делить. Равномерно. Некоторые сказали - у меня большой дом был, а я меньше получил, а у меня маленький, а больше получил. Это у людей какой-то страх, и сегодня не все довольные. И все думают, что все-таки надо, но. Предыдущая голова села, она передала мне только список пострадавших, эти акты, что были, сдала в архив. Любой человек заходит, я не могу конкретно сказать, вам столько надо было платить, а получили столько-то, без акта я ничего не могу сказать".

Старi будiвлi початку двадцятого столiття падали практично на очах. Саманнi стiни, що традицiйно на Закарпаттi складали з глини та соломи, не витримували ваги даху. Просiдав кам'яний фундамент, хати хилилися та руйнувалися. Остання повiнь на Закарпаттi пошкодила майже кожен четвертий будинок. Люди вдруге втратили те, що не встигли ще вiдновити. Минуло два з половиною роки, а ситуацiя в Бобовому навряд чи полiпшилася. Навпаки.

Того разу саманнi будiвлi не витримали перевiрки. Вода, що стояла у хатах, не тiльки загубила майно та зруйнувала оселi. Сталося найгiрше: пiсля останньої повенi люди остаточно втратили вiру у справедливiсть.

Магдалена, жителька Бобового, не розмовляє нi українською, анi росiйською. Вода її подвiр'я вкривала обидва рази, востаннє - стояла три доби. I досi вiдчувається важкий запах вологи. Хоча ремонт тут робили неодноразово. Жiнка показує те, що сталося пiсля бiди - по нерiвних стiнах пiшли трiщини. Крихка пiдлога знов потрiбує замiни. Будiвля в аварiйному станi - i нiкому нема дiла. Магдалена отримала грошову допомогу - сiмсот гривень, ще тисячу, за словами жiнки, їй виннi. Але з чого складалася ця сума, вона не розумiє, адже комiсiя в її хату навiть не заходила. Не дивно, що люди розлюченi. Тим бiльше, що скарги на дiї сiльського та районного керiвництва повертаються без вiдповiдi. Спочатку, одразу пiсля повенi, обласнi правоохоронцi нiби зацiкавилися подiями у Виноградiвському районi, але кримiнальну справу щодо зловживання, халатностi та крадiжки було закрито. Селяни марнували час.

Юлiус Краснай, заступник голови Виноградiвської райдержадмiнiстрацiї: "Само понятие - деньги исчезли - не могут деньги исчезнуть. Деньги, которые предназначались людям, каждая копейка выплачена через банковское учреждение, сотни раз проверено КРУ, к этому никто доступа не имел, не мог иметь, выплачено непосредственно людям".

В оцей будинок, де живуть самотнi жiнки, района комiсiя зайшла, визначила ступiнь пошкодження. Допомога виявилася "смiшною" - вiдновити житло на цi грошi майже неможливо. Мешканцi сумно пригадують невдалий жарт чиновникiв - мовляв, цi будiвлi стоятимуть ще рокiв сто. Чомусь нiкому в це не вiриться.

Федiр Кочур, помiчник прокурора Виноградiвського району: "Зараз пiдстав дати їм бiльше грошей немає юридично. Як би їм хто не співчував. Тут щоб дійсно, якщо вони кажуть, факт такий є - написати заяву в райадміністрацію, попросити призначити повторну комісію, обстежити домоволодiння і тодi прийти до висновку, дати заключення, і хай, чи на районній сесії, місцева влада приймає рiшення, що зробити, де віднайти тi кошти i їм заплатити".

Помiчник районного прокурора розглядав колективну скаргу мешканцiв Бобового. Кажуть, поставився дуже уважно, адже його родина постраждала вiд повенi. Перевiряти факти вiн розпочав у райадмiнiстрацiї.

Федiр Кочур, помiчник прокурора Виноградiвського району: "Більше всього мене цікавило, чи складенi акти, як складенi, чи вказана там сума і доля тiєї суми. По тих актах, котрi там були, i копiї менi надали заявники, я їх зіставив, i я хотiв переконатися, чи отримали вони тi гроши. Був даний запит в Ощадбанк України. Ось довiдки. Тi гроши, якi вказанi в актах, всi громадяни отримали повнiстю".

Дехто каже - людська жадоба. Скiльки не отримає, все замало. До того ж - були такi, що використовували допомогу не за призначенням. Грошi розiйшлися, а зараз вони домагаються нових. Може й так - ми при цьому не були. Те, що бачили на власнi очi - будинки, якi знову потребують ремонту. Та чули, що в районi людям вiдмовляють у видачi актiв пошкоджень. Адмiнiстрацiя запевняє - боргiв перед людьми немає. Останнi грошi в розмiрi сто шiстнадцять тисяч гривень виплатили пiвроку тому за рiшеннями суду. Цiлком iмовiрно, що на сьогоднi залишилися незадоволеними переважно незаможнi, або тi, хто до останнього розраховував на чесне рослiдування правоохоронцiв.

Юлiус Краснай, заступник голови Виноградiвської райдержадмiнiстрацiї: "Що ми зараз обстежимо, ми можемо обстежити і визнати, але ж це треба буде збирати сесiю райради i шукати в мiсцевому бюджетi кошти на те, щоб покрити. А звідки вони вiзьмуться? Держава одноразово профiнансувала".

Що стосується допомоги - справдi, кошти були видiлені чималi. Обидвi повенi обiйшлися державному бюджетовi у понад сто мiльйонiв гривень. Але, як твердять постраждалi, грошi пiшли не в тi кишенi. На жаль, довести це самостiйно люди не в змозi.

Федiр Кочур, помiчник прокурора Виноградiвського району: "Стосовно того, що є такi будинки, що не постраждали, а гроші виділялися, то треба ретельно перепровірити, я особисто запросив голову сiльради, вiн новий, незацiкавлений, я попросив з вiдома прокурора, і вiн зараз готує нам списки".

Поки прокуратура чекає на офiцiйну вiдповiдь, мешканцi Бобового сподiваються на масштабну перевiрку з Києва. Кажуть - не вiримо, втомилися вiд постiйної брехнi. Ще пам'ятають слова колишньої голови сiльради - "йдiть хоч до господа Бога скаржитися, поки керую тут "я". А де "я" - там закон".

Михайло Вiрок, мешканець Бобового: "Страшно, что здесь с нами людьми творят. Это считают нас как в Африке людей, в Чили, в Конго. Бесправные, люди шли жаловаться - никто ничего, даже в высших органах никто не помогал".

Вирушали з важким серцем. Починався традицiйний восени сезон дощів. Наприкiнцi дехто з людей зiзнався, що боїться. Незважаючи на все. Безправнi за довгi роки, вони звикли боятися. Але зараз є щось страшнiше. Утретє вже нiкуди буде бiгти. Дамби навколо Бобового скрiзь аварiйнi. Щоправда, двiчi пiсля паводкiв їх змiцнювали. Тiльки - даремно. Захиснi споруди сьогоднi осiли майже на метр. Русло Тиси намулено та занесено смiттям ще з часiв останньої повенi. Тому гарантiї, що наступного разу все обiйдеться, тут вже нiхто не дає.