Війна з людьми [ Редагувати ]
Вони ще не знають, що в них попереду, але намагаються боротися. Не знають, хто саме прийде на допомогу - та все ж вiрять. Заради дiтей, заради справделивостi. В iм'я закону, який чомусь проти них.
До новорiчних свят залишилося менше мiсяця. I цiлком можливо, що дехто з хмельничан буде зустрiчати їх на вулицi. Про це "подбало" пiдприємство, якому люди вiддали хто десять, а хто i бiльше рокiв свого життя. Отже, до вашої уваги, сучасний приклад - як на початку двадцять першого столiття можна втратити дах над головою.
Мiсто Хмельницький, вулиця Заводська, 32. Двоповерхiвка на розi - то гуртожиток цукрового заводу. Разом з мешканцями, на їхнє запрошення, ми спробували пройти всередину.
/Відео, чергова гуртожитку не пускає знімальну групу у гуртожиток/
Поведiнка жiнки пояснювалась просто - розпорядження заводської адмiнiстрацiї. Пiд страхом звiльнення та виселення її самої чергова нiкого з вулицi, а тим паче - журналiстiв з телекамерою, до гуртожитку не пустить. Сувора заборона вийшла зовсiм недавно. Ще влiтку все було значно простiше. I раптом - наче грiм серед ясного неба: "збирайте речi та звiльняйте кiмнати". Причому документального пiдтвердження цього рiшення правлiння Хмельницького цукрозаводу людям не надало. Та, як з'ясувалося, погроза виселення була цiлком реальною.
Тетяна Токарчук, мешканка гуртожитку: "Практично в августi отримали повiстки три сiм'ї, а вже в жовтнi отримали ще п'ять сiмей на переселення вже. Чоловiкiв до чоловiкiв, жiнок до жiнок. Запитуємо - а дiтей куди? Куди дiвати дiтей - у нас же по одному, по двоє дiтей. На це не звертається уваги. Суддя - чоловiки заявляють протести суддi, що жiнок вiдселяють, а суддя каже - це справи не стосується. Це справи не стосується - я кажу: я проживаю з чоловiком, я з ним у шлюбi, я зареєстрована чотирнадцять рокiв. Як це - чоловiк моєї сiм'ї не стосується? Це господар, це - моя опора, це все для мене, для моєї дитини. Сьогоднi зiбрати дитину вiд батька - це ж вообще. Де є такi закони, де органiзацiї державнi?"
Вiйною з людьми називають дiї заводської адмiнiстрацiї колишнi працiвники. Їхнi дороги вже розiйшлися - у кого ранiше, у кого - пiзнiше. Останнi кiлька рокiв Хмельницький цукрозавод взагалi ледь тримався на плаву. Сезон тривав якихось пiвтора мiсяця на рiк - у жовтнi-листопадi. Робота була - тiльки коли йшла переробка цукрових бурякiв. Люди звiльнялися, десятками ставали на облiк у бiржi працi. А в трудових книжках з'являлись записи: звiльнений/звiльнена за згодою сторiн.
Отож, як уже було сказано, злагода тривала до кiнця лiта. I тодi ж таки колишнi працiвники заводу були приголомшенi новиною - виявляється, вони незаконно живуть у гуртожитку! Мало того - вiд самого початку незаконно туди вселились. На справедливий протест людей адмiнiстрацiя вiдповiла юридичними заходами. "Тепер це справа суду: вирiшувати, хто, куди й навiщо заселявся, а також - кого i звiдки виселяти", - отак, з усмiхом, вiдповiв на наше запитання заступник генерального директора. Щоправда, повторити те саме перед телекамерою вiдмовився. I послав нас... у Донецьк.
Виявляється, саме там знаходяться реальнi власники Хмельницького цукрозаводу, i тiльки вони приймають рiшення. Речник корпорацiї "Укрiнтерпродукт" у телефоннiй розмовi вiдразу попередив нашу знiмальну групу про юридичну вiдповiдальнiсть, якщо в ефiр вийде iнформацiя, що паплюжить чесне iм'я заводу.
Якихось коментарiв з приводу того, чому людей з сiм'ями женуть на вулицю, вiд донецьких хазяїв ми не дочекалися. Як i вiд працiвникiв Хмельницького мiського суду, де, власне, вже не перший мiсяць тривають слухання справ про виселення. i вiдмовили нам у доволi брутальнiй формi. Таке враження, що журналiсти тут - не лише небажанi гостi, а просто-таки вороги. А, може, ми не в слушний час приїхали?
"Не бажаю коментувати", - заявив нам суддя Хмельницького мiського суду Борис Продан. Саме за його рiшенням на чотирьох мешканцiв гуртожитку цукрового заводу чекає гiрка доля бомжiв. Ще кiлька аналогiчних справ буде розглянуто найближчим часом. Зрозумiло, що розраховувати на милiсть суду людям вже не варто".
У тих, хто сьогоднi живе в гуртожитку, нема ордерiв. Цi люди - поза законом, наполягає адмiнiстрацiя. Гуртожиток за статусом - для одинакiв, а живуть там здебiльшого сiм'ї. Але є статус - i є реальне життя. Дев'ятнадцятиметровi кiмнати. Кухня i санвузол - спiльного користування. Спiльнi радощi - й одна спiльна бiда: посеред зими опинитися з дiтьми на вулицi. За бажанням адмiнiстрацiї заводу i за ухвалою суду. Ухвалою аморальною, вважають цi люди. Суддя на прiзвище Продан - близький друг їхнього колишнього керiвника - генерального директора Хмельницького цукрового заводу пана Ветвицького. Останнiй, до речi, зустрiчi з журналiстами уникнув. I поважна причина знайшлася - Iван Антонович лiг у лiкарню. Щоправда, кволе здоров'я генерального директора цукрозаводу ранiше нiколи не заважало йому керувати пiдприємством. I не тiльки. Тепер пан Ветвицький визнав за можливе вершити людськi долi.
Тетяна Токарчук, мешканка гуртожитку: "Сьогоднi пiсля нашого iнтерв'ю черговій сказали, що звiльнять, i людина погрожує покiнчити життя самогубством. Що її звiльнять i виселять з гуртожитку. Вона також проживає в цьому гуртожитку i 30 рокiв вже працює на цукровому заводi".
Вони шукали правди, пробували скаржитися - ще до того, як почалися суди. Та сили виявились нерiвними. Аргументи нових власникiв та адмiнiстрацiї заводу були куди вагомiшi.
Володимир Копанчук, прокурор Хмельницького району: "Звернення приблизно надiйшло в прокуратуру Хмельницького району десь кiнець липня-початок серпня. Негайно було проведено перевiрку виконуючим обв'язки прокурора району, i за результатами перевiрки був пiдготовлений протест, внесений i задоволений. Якщо я не помиляюся, навiть за результатами до дисциплiнарної вiдповiдальностi було притягнуто юриста пiдприємства ВАТ "Цукровий завод".
Хмельницька районна прокуратура виконала свiй прямий обов'язок i поклала край свавiллю заводської адмiнiстрацiї. А практично - лише подовжила термiн проживання колишнiх працiвникiв заводу в гуртожитку. Бо потiм розпочався судовий процес. I тут уже протести людей до уваги не бралися. У гуртожитку для одинакiв не можуть жити сiм'ї, не кажучи вже про дiтей - головний аргумент позивача. Дивно, але до цього часу адмiнiстрацiя заводу, на балансi якого перебуває гуртожиток, чомусь на цей факт не зважала. Люди проходили реєстрацiю, одружувалися, заводилидiтей i при цьому працювали на пiдприємствi. Звичайно, тодi усiх все влаштовувало. Адже була згода сторiн.
Тетяна Токарчук, мешканка гуртожитку: "Я ще поселялася при Стрихарчуке. Поселяли мене з дитиною. Якби я не була нужна на заводi, нiхто би мене не поселив. Якщо вони считають, що це холостяцький гуртожиток. Тут сiмей багато прошло через цей гуртожиток. А тепер вiн хоче нас вигнати, за що?"
Зовсiм недавно стало вiдомо, що документiв на право проживання людей у цьому гуртожитку бiльше немає. У заводоуправлiннi стверджують, що їх нiколи й не було, а кiмнати люди займали самочинно. Факт, на нашу думку, вельми сумнiвний. Коли згадати, що в доперебудовчi часи - та й у дев'яностi роки - без згоди адмiнiстрацiї пiдприємства навряд чи можна було претендувати на вiдомче житло.
Тетяна Токарчук пригадує: колишнiй комендант гуртожитку розповiдала, що ордери iснували на бiльшiсть меканцiв i зберiгалися у неї разом з домовою книгою. Вона, до речi, теж зникла, як i решта документiв. Пiдозрюють, що на це була вказiвка керiвництва.
Люди почуваються настiльки скривдженими, що ладнi вдатися до таких засобiв, як компромат на колишнього керiвника. Схоже, таку iнформацiю цiкаво було б послухати не лише нам, а й правоохоронцям.
Тетяна Токарчук, мешканка гуртожитку: "Коли Ветвицький приєднав до заводу село Песоцьке.... квартиру не мав права на одного трьохкiмнатну".
Житлове питання для працiвникiв Хмельницького цукрового завжди стояло гостро. Останнiй вiдомчий будинок здали в 97-му, але хто жив у гуртожитку i, певна рiч, стояв на квартоблiку, до списку щасливчикiв не потрапив. Розподiлом нових квартир опiкувався сам директор. Тодi людям пообiцяли реконструкцiю гуртожитку - мовляв, тепер вiн стане сiмейним. Як уже можна зрозумiти, нинi адмiнiстрацiя заводу цей факт у судi заперечує.
Тетяна Токарчук, мешканка гуртожитку: "В свiй час ми зверталися до адмiнiстрацiї цукрового заводу, що ми згiднi зробити цю реконструкцiю за свiй рахунок. Тому що в нас нема виходу, ми чипляємось за любi виходи, ми згiднi на все, лише би нам якось це житло оформити. Зараз немає в людей можливостi, немає в нас можливостi. Ми вiддали кращi роки цукровому заводу, тому випустили той момент, коли можна було поїхати кудись за границю, заробити грошей, ми працювали на заводi, ми вiддавали всi свої знання, вмiння цукровому заводу".
Скаржилися на дiї заводоуправлiння i у Хмельницьку мiськраду. Виходили з плакатами на центральний майдан, записувались на прийом до мера. Адже i сам завод, i гуртожиток все ж знаходяться на територiї мiста, а колишнi заводчани - його жителi. Влада обiцяла розiбратися. Як з'ясувалося, пiд час приватизацiї пiдприємства гуртожиток не увiйшов до його статутного фонду, а вiдтак вже не є його власнiстю. Лише перебуває на заводському балансi. Отже, гуртожиток державний, i розпоряджатися ним може тiльки Фонд держмайна. I аж нiяк не власники заводу.
Микола Приступа, Хмельницький мiський голова: "Сьогоднi ми вже знаємо, що є рiшення суду по чотирьох сiм'ях на виселення. Але якщо Фонд держмайна, наш регiональний, не давав дозвiлу на виселення, якщо вони є власниками i розпорядниками цього обїєкту, то тодi менi не зрозумiло - або вони дали погодження, або якісь iншi питання тут виникають, нам незрозумiлі. Тому що сьогоднi люди проживають - це бiльше 50 чоловiк у цьому гуртожитку, напередоднi зими прийняте таке рiшення, не зовсiм нам зрозумiле, власником цукрового заводу".
У Хмельницькiй мiськрадi обiцяють допомогти. I людей захистити обiцяють - мовляв, неподобство, щоб народ з дiтьми посеред зими йшов бомжувати, не допустимо розриву сiмей... i таке iнше. А розрив цей уже вiдбувається - за ухвалою суддi Хмельницького суду Бориса Продана. Тiльки є суттєве застереження: втручання влади можливе, якщо гуртожиток перейде в комунальну власнiсть мiста. Iнiцiювати ж передачу за законом може або Фонд держмайна, або власник заводу. До планiв останнього, як вiдомо, це не входить.
Поки ж сiм'ї колишнiх працiвникiв Хмельницького цукрового мусять захищатися самi. У судi. А сьогоднi, до речi, мало вiдбутися чергове слухання у справi чергової жертви. Якою буде ухвала суддi, казали нам люди, всi знали наперед.
