Перша московська бiєнале сучасного мистецтва - вiдтепер не обов'язково їздити до Венецiї та Берлiна [ Редагувати ]

Росiяни i українцi також час вiд часу згадують про спiльний культурний простiр. Чергової нагодою перевiрити щирiсть цих заяв стала Перша московська бiєнале сучасного мистецтва. Форум подiбного розмаху на теренах СНД вiдбувається вперше - свої виставки та проекти тут представили художники з тридцяти країн свiту. Попри величезну кiлькiсть московських галерей, для презентацiї всiх заявлених робiт забракло мiсця - частину творiв експонували навiть на фасадах будiвель.

П'ятдесят три мiльйони бюджетних рублiв витрачено недарма - Москва зробила серйозну заявку на лiдерство на свiтовiй художнiй аренi. Схiдна Європа нарештi отримала власне бiєнале - вiдтепер її митцям не обов'язково їздити на уклiн до Венецiї та Берлiна. Основна мета московського фестивалю - вiдкриття нових iмен, побiчна - масштабна експозицiя представникiв росiйських регiонiв, дiаспори й найближчих сусiдiв. Художники й глядачi - у захватi вiд таких перспектив.

Лiлiя Драгнiв, художниця (Молдова): "Я думаю, что это будет что-то принципиально новое. Не Венеция, не Берлин, а что-то свое, где будут представлены любые проекты".

Україна, яка протягом майже двадцяти рокiв визначала ключовi теми й напрямки пострадянського мистецтва, нинi бере тайм-аут - куратори не спромоглися вiдшукати молодi таланти на її територiї. Ветеранам славетної "нової хвилi" - Гнiлицькому, Мамсикову та Цаголову, довелося задовольнитися мiсцями в "другому ешелонi" фестивалю. Спецпроект, до якого вони потрапили, двiчi провокативний. По-перше, органiзатор - галерея Гельмана. По-друге - назва "Росiя-2". Але насправдi це швидше констатацiя чужого свята. 

Олександр Соловйов, куратор (Україна): "Да, наверное это пауза. У нас нет сейчас новых имен, нашим галереям нужно искать что-то новое, делать ставку на новые проекты".

Найпотужнiшою частиною росiйського бiєнале, безумовно, стали проекти, якi презентують художню продукцiю вiтчизняного виробництва - ту, що переважно демонструє рiзнi стадiї дитячої хвороби лiвизни, котра знову вразила московських концептуалiстiв. Росiйське мистецтво нинi полiтизоване майже як за часiв перебудови. Повертаються й деякi засоби iдеологiчної боротьби - якщо на початку сторiччя глумлiння з брендiв радянської епохи вже вважали поганим тоном, сьогоднi автори настирливо натякають на паралелi мiж тоталiтарним минулим i нинiшнiм станом росiйської демократiї.

Головний герой i за сумiсництвом улюблена мiшень митцiв - власний президент. Складається враження, що без Володимира Путiна не було б сучасного росiйського мистецтва - на виставках йому присвячено мало не кожен другий експонат. Кожен третiй знущання над дiяльнiстю Юрiя Лужкова: його проекти перебудови Москви художники все частiше порiвнюють з атаками терористiв - останнi, на думку художникiв, завдають меншої шкоди столицi. Власне, тероризм теж залишається лейтмотивом творчостi росiйських авангардистiв - i можна лише сподiватися, що ця тема втратить актуальнiсть до наступного московського бiєнале, яке вiдбудеться 2007-го року.