Історія одного кар'єру [ Редагувати ]
Ця iсторiя почалася кiлька рокiв тому. Навiть зараз, напевно, її учасники увi снi бачать, як усе вiдбувалося. Напевно, кожний по-своєму бачать i те, чим вона закiнчиться. Версiї цих снiв рiзнi, тому що фiнал - непередбачений: надто багато людських iнтересiв переплетено. Тут навiть стрiляли. На дверях приймальної - слiди вiд пострiлiв. Кулi були гумовими. I добре, що гумовими, а не свинцевими.
Лiдiя Власик, заступник голови правлiння Соснiвського гранкар'єру: "Поверьте, мы уже замучились как люди. Нам не дают работать. Нас душат судами, подделывают документы. И никто нас не слушает. Уже мы были и в Администрации президента..."
Iз власне заводського, ця суперечка вже встигла перерости в конфлiкт iнтересiв групи людей, якi колись, можливо, взагалi не знали про iснування цього пiдприємства... Про нього заговорили лише тодi, коли була прийнято Програму розвитку Рiвненської областi. Колишнiй губернатор вирiшив допомогти Соснiвському гранкар'єру, який тодi не мав статусу юридичної особи, бо в радянськi часи був пiдпорядкований Києву. Тодi ж i вiдбулася перша зустрiч Лiдiї Мамченко, директора пiдприємства з гучною назвою "Україна-сервiс" iз керiвництвом кар'єру. За словами Лiдiї Назарiвни, вона зробила все можливе для вiдновлення пiдприємства, що зупинилося. Говорить, офiцiйно вклала багато коштiв, а неофiцiйно - ще бiльше... Однак, керiвники пiдприємства з нею не лише розраховуватися, але навiть в долю брати не хочуть. У ту долю, що пропонує Мамченко. А це - не бiльше, не менше - 60 вiдсоткiв. 60 вiдсоткiв вiд балансової вартостi пiдприємства, яка складає майже 5 мiльйонiв гривень... Iнтерес до заводу зрозумiлий. Попит на щебiнь в Українi, та й не тiльки, зрiс. А дiючих кар'єрiв у зв'язку з пережитими фiнансовими кризами помiтно зменшилося. На цьому ж - якщо не продавати старе устаткування i частково його пiдремонтувати - можна буде працювати з прибутком до одного мiльйона гривень на рiк.
Надiя Серiкова, голова правлiння Соснiвського гранкар'єру: "Поэтому она и предложила: вы со всем оборудованием - вам 40%, а я, чтоб имела контрольный пакет - 60%. Без ничего. И я потом продам, и начну восстанавливать завод. А мы не согласились. Вот она, ага, не согласны? Я вам помогала, а вы - не согласны!"
Нинiшнi керiвники кар'єру - а це двi жiнки - в українському законодавствi розбираються погано. Їхнi унiверситети - лише життєвий досвiд. Принаймнi, вони так говорять. Тому й пiшли на поступки, коли пiдписали iнвестицiйну угоду, запропоновану Лiдiєю Назарiвною. Було це 5 червня 2003 року. Тодi пiдприємиця приїхала за грошима. 10 тисяч готiвкою вона одержала - хоча це нiде й не проводили - i запропонувала пiдписати угоду як гарантiю, що решту грошей вони повернуть.
Надiя Серiкова, голова правлiння Соснiвського гранкар'єру: "Посмотрели, срок действия до 1 июня, вроде бы закончился. Смотрели, смотрели... Да ладно, некому было подсказать, что не связывайтесь, не подписывайте. Мы подписали. Потом прошло время, вот, она пишет исковое заявление и дает вот это дополнение еще на 80 тысяч. Вот, без подписи, без печати, а потом уже после заседания они задним числом составили договор на проведение технической экспертизы. Даже платёжки между собой Мамченко и Колисниченко перегнали. Только немножечко, видимо, спешили, не согласовали. Поэтому в договоре заказчик - Лидия Назаровна, исполнитель - Колисниченко Юрий Викторович. В акте уже наоборот - и здесь уже 20 тысяч стоит, в акте уже наоборот и цифра 25, а в платёжке опять наоборот и цифра 30. Немножечко не согласовали. Но на это никто не обратил внимания. Это было не интересно".
Тодi Надiя i Лiдiя запропонували Назарiвнi 10 вiдсоткiв у долi пiдприємства. Але запити в Мамченко були аж надто великi.
Надiя Серiкова, голова правлiння Соснiвського гранкар'єру: "Нет, я не хочу 10, я хочу только 60. - Так давай же деньги. - Нет, денег у меня нет. - Я потом свою часть продам. - Ну, Назаровна, что ж ты так? Ты наш завод будешь продавать, а мы же как? Вообще смешно получается".
Гнiв будь-якого пiдприємця, що вклав власнi грошi в справу, котра прогорiла, зрозумiлий. Як зрозумiло й те, що грошi цi хочеться повернути назад.
Лiдiя Мамченко, ППФ "Україна-сервiс": "У меня есть решение суда. Это предприятие мне должно 122 тысячи гривен. На определенную дату. Сейчас я действительно, буду подавать на возмещение вреда нанесенного, потому что, если бы я работала с этими деньгами..."
Якби Лiдiя Назарiвна працювала з цими грошима, а вони знаходилися в неї у вiльному оборотi, то справдi, заробила б ще бiльше. Але грошей цих немає. I бути не може. Тому, що гранкар'єр не працює. Чи через податкiвцiв, що за борги з молотка продавали основнi фонди, чи через рiшення суду про арешт майна. Але, так чи iнакше, пiдприємство стоїть. А Лiдiя Мамченко, за освiтою iнженер-економiст, звичайно, не заради спортивного iнтересу, пiдняла архiвнi документи, i з'ясувала:
Лiдiя Мамченко, ППФ "Україна-сервiс": "Что всё то имущество, которое передавалось им на безоплатной основе, государственные взносы - оно всё у них осталось на сегодняшнюю дату. Что делает Надежда Николаевна? Она решила, что это имущество принадлежит трудовому коллективу. И сделала большую ошибку, потому что распаевала имущество. Что такое сегодня для 50 или 100 человек сказать, что вы владеете этой вещью, а я у вас ее забираю? Все злые. Она ж никому не сказала. Она и сама не знала, наверное".
Чи вiдомо було це Надiї Сериковiй, чи нi... Навiть, якщо й так, то, напевно, нiколи не зiзнається. Поза сумнiвом iнше. Працiвники гранкар'єра - простi роботяги. Вони мало знаються на тонкощах юриспруденцiї.
Лiдiя Власик, заступник голови правлiння Соснiвського гранкар'єру: "Нас это интересовало? Нас интересовала зарплата. Пришли на работу, лишили нас юридического лица и началось..."
За увесь час розгляду на кар'єрi втрачено багато. Розрiзано на металобрухт технологiчну лiнiю, туди ж вiдправлено й багатотоннi екскаватори. Пустують склАди. А колись це пiдприємство було лiдером в районi. Тут працювало 360 робiтникiв. Тепер - у 6 разiв менше. Цi люди любили й продовжують любити своє пiдприємство.
Надiя Серiкова, голова правлiння Соснiвського гранкар'єру: "Остался экскаватор один, бурстанка два порезали. Экскаватор - весом 220 тонн, бурстанок - тоже. Порезан тепловоз "тройка", одна технологическая линия порезана, а за ней - дробилка. Всё, что было на складах - всё продано".
Не все розрiзане на металобрухт вiдбито в бухгалтерських документах. З усiх утрат враховано не бiльше ста тонн - це в кiлька разiв менше реальних цифр. Кажуть, усе це вiдбулося за згодою попереднього керiвника... Робота стоїть. Суди продовжуються. Махина виконання їхнiх рiшень, часом несправедливих, але таких, що не можна заперечувати, працює в повну мiць. I руйнування пiдприємства це аж нiяк не зупиняє.
Надiя Серiкова, голова правлiння Соснiвського гранкар'єру: "А этот ЮМЗшка - мы поставили новые колеса, гидросистему, полностью отремонтировали... Они пишут, что он нерабочий. За КрАЗ и этот трактор - за всё это - 12 тысяч. То есть, где такие цены можно выискать? Вот сейчас, купить этот трактор маленький - это тысяч 40, наверное, надо".
Нинiшнi господарi тим часом думають, як зберегти те, що залишилося, те, що хоча б якось може знадобитися для роботи. Утiм, навiть така постановка питання не рятує, тому що на цьому кар'єрi виробництво не вiдновлено. Галина Мамченко, опонент нинiшнього керiвника кар'єру, вважає, що роботи тут вести можна, навiть незважаючи на поточнi судовi розгляди. Потенцiйнi iнвестори дотримуються iншої думки. Вони побоюються вкладати свої грошi в спiрне пiдприємство.
Лiдiя Мамченко, ППФ "Україна-сервiс": Если я до конца года не забираю свои сто двадцать две, я действительно, подаю их на банкротство, у меня другого выхода нет. Я им не подарю этой суммы. Мне очень трудно деньги достаются. Я заработала себе и сколиоз, и у меня выпадают диски... В конечном итоге мне и деньги не падают. Я их действительно зарабатываю".
Грошi псують людей. I саме вони, грошi, хай навiть малi, але вкладенi з розумом, ось так запросто дають можливiсть збанкрутувати одним i збагатитися iншим... Продукцiю гранiтних кар'єрiв можна назвати стратегiчною. Автомобiльнi й залiзничнi шляхи будують iз щебеню, добутого саме там. I невже за кiлька рокiв розгляду судових позовiв, iнiцiйованої однiєю людиною, державним посадовцям жодного разу не спало на думку, що контролювати роботу кар'єру повинне саме вони, а не одна чи кiлька приватних осiб, хай навiть талановитих пiдприємцiв...
У цiй iсторiї беруть участь кiлька сторiн. У кожної - своя думка i свої особистi погляди на те, що вiдбувається. I кожна готова надати всi можливi документи, якi доводять саме її правоту. Сьогоднi висловити свою позицiю ми дали тiльки двом iз них - тим, з кого все почалося. Суди продовжуються. А тому iсторiя ця не закiнчена, як не отримано вiдповiдь на питання про те, кому саме бути власником кар'єру, а, виходить, отримати владу й грошi.
