Луганськ перетворився на Сантьяго часів Піночета [ Редагувати ]
Книжку "Таємні пригоди Мігеля Літтіна у Чилі" Габріель Гарсіа Маркес, хай земля йому буде пухом, написав на основі інтерв’ю з чилійським режисером Літтіном, який, після приходу до влади Піночета, втік до Іспанії.
Йдеться про його повернення до Сантьяго, звісно, інкогніто, з метою відзняти документальну стрічку про режим хунти. Книжка втрапила мені до рук 2012 року і не здалася надто цікавою. З рештою, чи міг я тоді уявити, що за якихось два роки матиму власне "Сантьяго"? І навіть власну хунту!
Не знаю, чи повернуся я у своє "Сантьяго". Принаймні, мені це часто сниться. Мігель Літтін пригадує, що після дванадцяти років режиму хунти співвітчизники скидалися на сірі зацьковані тіні, які, не зупиняючись і не піднімаючи очей, проковзували вулицями. Але я боюся, що ніяких тіней я там не побачу. Радше сам стану тінню.
А ті, що з вогнем у очах несуть бойові знамена часів Другої світової і хоругви зі святими, звичайно, одразу мене помітять і потягнуть через усе місто до плахи, як набоківського Цинцинната, - на площу, де стоїть останній у світі пам’ятник Леніну.
І з висоти тієї плахи я, можливо, побачу, як розсипаються декорації, руйнується штучний світок, а Ленін розкладається на плісняву й липовий мед. А тоді, нарешті, ми всі прокинемося...
