Небо на замку: чому повітряна блокада Білорусі обернулась транспортним колапсом для людей [ Редагувати ]

До міжнародного протесту проти диктатури Олександра Лукашенка приєдналася й Україна. Ми - закрили небо: повністю припинили авіасполучення з Білоруссю. У Мінську це назвали демаршем і відповіли дзеркально. Які наслідки такої блокади для українців?

Нове білоруське загострення.

Последняя неделя изменила в корне и правила игры и ситуацию.

Хто на собі відчує "похолодання" між Україною і Білоруссю?

Моя дочка и браты родные там, ну як же ж ссориться.

А кому політичні чвари можуть вартувати життя?

Захару чотири роки. У нього хронічна ниркова недостатність. Чотири рази на день дитині роблять діаліз - спеціальну процедуру очищення крові, без якої хлопчик може померти. Два роки вся родина Захара чекає на важливий дзвінок із Білорусі. Там йому шукають донора нирки і мають зробити трансплантацію.

Катерина Катушкова, мама Захара:

Когда мы подавали документы на трансплантацию в Украине, она не работала вообще. Было запрещено законодательно. Мы подавали в Беларуси, потому что это все таки славянская страна, соседи наши, не надо вот этих переводов.

А ще з Києва до Мінська близько 500 кілометрів - це втричі ближче, ніж, наприклад, до Німеччини, де теж проводять такі операції. А це головне. Бо щойно знайдуть донора, у Захара буде лише 10 годин, аби дістатися до білоруської клініки. Інакше - нирку віддадуть іншому пацієнту. Поки курсували літаки, були всі шанси встигнути. Але відколи Україна почала авіаблокаду Білорусі, залишилась єдина можливість дістатися лікарні - машиною. І за такої ситуації дорогоцінними для дитини стають уже навіть не години - хвилини.

Катерина Катушкова, мама Захара:

Если из Киева ехать и без остановок, то может за 10 часов мы и успели бы, но граница сейчас это 2-3 часа времени, ты стоишь, ПЦР-тест минимум 5 часов ждешь его в Киеве.

У Романа Мотулевського схожа історія. Вже рік він чекає на донорську нирку, пересадку робитимуть у Білорусі. Їхати чоловіку ще далі - з Дніпра. До Мінська це щонайменше 12 годин машиною, і це без перевірок на кордоні.

Роман Мотулевський, чекає на трансплантацію нирки:

Единственній путь бістро сьездить туда и обратно был самолет. В даной ситуации это не реально. Я теряю надежу на дальнейшую жизнь.

Роман переживає, що може просто не перенести такої довгої дороги. А її чоловікові треба долати що три місяці. Роман регулярно літав у Мінськ поновлювати аналізи.

Роман Мотулевський, чекає на трансплантацію нирки:

Если в єти сроки я не попадаю то меня просто убирают с листа ожидания. Чтобы вы понимали, люди ждут и два и три года, а из-за просто промедления в 10 дней они могут потерять все что ждали.

Дніпрянин Роман і маленький Захар - одні чотирьох сотень українців, на повноцінному житті яких закриті кордони ставлять хрест. За їхні майбутні трансплантації в Білорусі вже заплатила Україна, кожна операція - це в середньому 70 тисяч євро. Ще купу грошей люди вже віддали за аналізи й регулярні поїздки до Мінська. Тепер усе що витратила і держава, і пацієнти, може піти за вітром.

Роман Мотулевський, чекає на трансплантацію:

Мы ездили за свой счет, летали за свой счет, сдавали анализы за свой счет, это не мало - 500-600 долларов каждая поездка. Но теперь у нас просто нет возможности туда слетать.

Закрите небо обламало і крила, і плани ще сотням людей. Деяких ми зустріли на північному кордоні.

Нові Яриловичі - один з основних пунктів пропуску на українсько-білоруському кордоні. Але вже понад рік тут не багатолюдно через карантинні обмеження. Зараз їздять здебільшого вантажівки і поодинокі пасажири, які не змогли потрапити на літаки з Мінська.

Світлана й Лідія прямували з Москви з пересадкою в Мінську - до бабусі в Харків. Мали квитки на літак туди й назад, та полетіти не вдалося.

Світлана, росіянка:

Поэтому мы вот добрались как смогли на такси - в районе 11 тысяч машина. - рублей русских? Да рублей русских.

Обурена незручностями й Галина. Живе в Білорусі, а родом із України, тут живе старенька мама, тож подорожувати жінці доводиться часто. Завжди в пригоді ставали літаки.

Галина, білоруска:

Отменили и вот пришлось на перекладных добираться. Пешком с одной таможни на другую таможню - веселье. Коли пани деруться у мужиків чуби тріщать. А я могу добавить от себя - а у бабушек 70-летних ноги отваливаются.

Прикордонники кажуть - поки що черг на кордоні немає, але готуються до будь-якого розвитку подій.

Денис Зубик, начальник відділу прикордонного контролю Чернігівського прикордонного загону:

Зараз загруженість пункту пропуску становить 15-20 відсотків і навіть з прибуттям нерегулярних перевезень автобусами пасажирів які своєчасно не змогли вилетіти з аеропорту Мінськ для нас це не буде проблема.

Людей на кордоні мало, бо перетнути його нелегко. Особливо якщо прямуєш у Білорусь. Ще восени офіційний Мінськ заборонив в'їзд на свою територію без поважної причини. Лише до родичів, на роботу чи на лікування. У грудні так само обмежили виїзд. Усе пояснюють карантином. А з червня за перетин кордону ще й платити доведеться 29 білоруських рублів, а це 300 гривень.

Аліна, подорожувальниця:

От закрили сполучення аеропорт, а як їздить. Якщо ще і наземний закриють це буде біда.

Найбільше від міждержавного протистояння потерпають у прикордонних селах. Від української Горностаївки до Білорусі - 2 кілометри через ліс. З сусідами тут звикли дружити.

Петро Степанович, житель села Горностаївка:

Беларусы хорошие, и украинцы хорошие. Люди мирят, от шо самое главное, что люди мирят, а они в верхах не мирят.

Олександр раніше їздив у Гомель продавати домашнє молоко, так було вигідніше. Закритий кордон заробітку позбавив.

Олександр, житель села Горностаївка:

Закрыли когда вирус цей начався. Людям заработка нету, туда же наши многие уехали работать, некоторым сразу квартиры повыдавали.

У Алли Олексіївни в Білорусі сестра, дочка, онуки. Не бачиться з рідними вже другий рік, бо кордон перетинати стало складно.

Алла Олексіївна, жителька села Горностаївка:

Мы ж в годах уже, а не дай бог шось с нами случится, они ж так быстро не приедут.

Заборону на польоти над Білоруссю відчують усі, хто літав у Скандинавію, або ж із Західної Європи - в Росію. Квитки здорожчають. Повітряна блокада Білорусі з боку і України, і ЄС - відчутний удар для офіційного Мінська. Та чи змусить це Олександра Лукашенка змінити політику? Білоруська активістка Поліна Бродик у цьому не впевнена. Дівчина вже шість років живе в Україні, підтримує зв'язок із опозицією в Мінську. Каже - значно ефективнішими були б персональні санкції проти білоруських посадовців.

Поліна Бродик, координаторка Free Belarus Center:

Украина должна в первую очередь реагировать потому что нельзя просто дистанцироваться и забыть, забить на Беларусь и изолировать все что происходит внутри страны, просто закрыв границы. Это не изменит ситуацию.

А ще активістка стверджує - замість закривати кордони, краще б українські можновладці згадали про білорусів, які виїхали з рідної країни після протестів і шукали прихистку в Україні. Чимало з них досі чекають на посвідку на проживання і можливість офіційно влаштуватися на роботу. А дехто так і не отримав захисту від переслідувань.

Поліна Бродик, координаторка Free Belarus Center:

Правоохранительные органы обеих стран обмениваются информацией здесь и сотрудничают до некоторой степени, и мы знаем о некоторых случаях попыток депортации и выдворения беларусов из Украины по запросу беларусских спецслужб.

Чим закінчиться нове протистояння між Україною і Білоруссю, поки що говорити зарано. Та відчутним воно буде з обох боків. Українці ж, для яких лікування в Мінську - єдиний шанс на життя, все ж таки сподіваються, що влада не забуде про них. І знайде можливість їх врятувати.