Пакт на виживання: що насправді стоїть за "успішним" самітом НАТО [ Редагувати ]

Попри гучні обійми, широкі усмішки та обіцянки "дружби", саміт НАТО в Гаазі залишив після себе відчуття глибокої тривоги: альянс фактично зберіг єдність - але лише на папері. - Рolitico

Цього тижня 32 лідери НАТО зібралися в Нідерландах із єдиною метою - заспокоїти президента США Дональда Трампа й запобігти черговій кризі в Альянсі. Їм це вдалося: союзники погодилися підвищити оборонні витрати до 5% ВВП до 2035 року. Трамп оголосив це перемогою, підтвердив прихильність США до НАТО - щоправда, "поки що".

Втім, за фасадом оптимізму - глибокі розбіжності. Зокрема, суттєво зм’якшено формулювання щодо росії: замість "найбільшої та прямої загрози" (як торік) тепер - лише "довгострокова загроза". Трамп уникає прямих заяв про путіна, називаючи його не ворогом, а "питанням, що потребує обговорення". У питанні України позиції теж не збігаються: для більшості країн Європи підтримка Києва - це безпекова необхідність, для Трампа - "європейська справа".

Ще більш тривожним є ставлення Трампа до п’ятої статті НАТО - про колективну оборону. Президент США натякнув, що не сприймає її як безумовну:

Є багато трактувань цієї статті… Але я зобов’язуюсь бути другом.

Водночас саме ця стаття була ключем до спільного втручання НАТО після атак 11 вересня.

На тлі такої риторики союзники зрозуміли: розраховувати на США більше не можна. Європейці й Канада погодилися не лише більше витрачати, а й поступово взяти на себе більшу частку відповідальності за безпеку - включно з новими військовими вимогами щодо стримування росії.

Попри публічне демонстрування єдності, внутрішній баланс у НАТО зміщується - від Вашингтона до Брюсселя. Трамп не хоче справедливого розподілу тягаря, йому потрібен "перенос тягаря". І наслідком цього стане поступове ослаблення впливу США на Альянс.