Представники релігійних організацій Хмельниччини допомагають жінкам і дітям подолати біль утрати [ Редагувати ]

Російські війська несуть смерть і нищать долі мільйонів українських родин. Представники релігійних організацій Хмельниччини разом із психологами, медиками та реабілітологами допомагають жінкам і дітям подолати біль утрати. Про складні долі, мужність і бажання жити - далі у сюжеті.

У свої 26 Віта втратила майже все, що було для неї щастям. Три тижні тому жінка поховала ненароджену донечку, а за кілька днів по тому в бою загинув чоловік - Дмитро. 

Вікторія Іверова, вдова військовослужбовця ЗСУ:

Завмерла дитина. На 6-му місяці завмерла. А чоловік погиб. 4 липня. Під Лисичанськом, Луганська область.

Молода вдова тримається заради сина. Артему 8 років, і мама - все, що в нього лишилося. 

Вікторія Іверова, вдова військовослужбовця ЗСУ:

В нас була двійня. Одна дитинка завмерла, пішла інтоксикація. В нас 25 відсотків мозку працює. Нам лікарі казали відмовлятись від нього, мовляв, буде дитина овощ. Не буде ні ходити, ні говорити, нічого. Але, слава богу, бігає, правда, не говорить, але бігає, ще й не злапаєш.

Тут, у заміському пансіонаті, жінки і діти можуть розповісти про те, що болить. 

Тетяна Побережна, адміністраторка центру "Збережи життя":

Цей табір називався "вкрадене щастя". Чому вкрадене? Ми говорили про дитинство, про вкрадене щастя в їхніх сімʼях, про те, який біль принесла ця війна. 

Підтримку учасникам табору надають психологи, лікарі та реабілітологи. 

Ольга Швець, спікерка семінару "Збережи життя":

Ми говорили про втрачене щастя і як бути щасливою. Де то щастя. Де ми його загубили, як відновити і як рухатись у цьому напрямку.

19-річна Катерина - мама двох дітей і дружина військовослужбовця. Молодшу 10-місячну донечку батько бачив лише після народження.

Він бачив свою дитину всього 2 рази за все її життя. Це при народженні і коли їй був тиждень. Рівно на сутки її бачив.

Пані Наталя вже багато років допомагає бійцям та дружинам військовослужбовців знаходити шляхи відновлення.

Наталія Дурдас, психологиня:

Ми стикаємось вже із ПДСР і з видами контузій, яких у 2014 не було. І плюс дружини, плюс наші вдови, плюс діти. Діти війни, що ми називаємо. Маємо усвідомлювати, що з цим також потріно працювати. Ми бачимо як люди застрягли і вони постійно дивляться назад, згадують ті події, плачуть. Знаходяться в депресіях, а нам потрібна здорова нація. Тому ми повинні працювати на перед, на ресурс і на допомогу.

Волонтери за підтримки американських меценатів вже допомогли сотням жінок, які опинились у складних життєвих обставинах. 

Наталя Яромій, директорка ГО "Збережи життя":

В нас є програма "навчись і заробляй", де вони вчаться догляд за собою, вчаться заробляти гроші, мати свою самооцінку.

Ось і Катерина завдяки тренінгам вчиться цінувати те, що має. І розуміє - вже й сама може бути підтримкою! 

Катерина Слободян, дружина військовослужбовця:

Бути сильною духом і це пережити. Тому що якщо в тебе є діти, ти повинен ради них жити, ради них старатись і не показувати, що тобі тяжко.

Незабаром Катерина їде на схід, щоб побачити і підтримати чоловіка. 

Мама скоро їде до папи, а ти будеш з бабусею. Ти мені даєш печеньку? Яка вкусна печенька.

А Вікторія міцно тримає за руку сина і мріє про час, коли Артем почне говорити і частіше усміхатися.

Вікторія Іверова, вдова військовослужбовця ЗСУ:

Навчилась жити. Вчусь жити дальше. Тяжко без чоловіка. Тяжко, але вчусь.

Та головна мрія мами й сина - про перемогу у війні, яка забрала батька і чоловіка.