Троє друзів із Краматорська вивозять людей з пекельної Донеччини [ Редагувати ]

Троє друзів із Краматорська організувалися і стали волонтерами. Ризикуючи власним життям, чоловіки вивозять з пекельної Донеччини місцевих. Людей везуть на Хмельниччину.

Там прихисток надали у двох селах громади. Як облаштувалися переселенці? І про що найбільше мріють люди? Розкаже Марічка Золота.

Коли рашистські ракети й снаряди почали безжально нищити села і міста Донеччини, троє товаришів зі Слов'янська та Краматорська вирішили, що час вивозити родини з цього пекла.

Ілля Сєлєвєйстер, волонтер:

Нічого нема. Жити там не можна. Квартира без вікон, балкона нема. Влучання було неподалеку. А хата - жити там не можна.

Чоловіки залишили дружин та дітей на Хмельниччині. А самі повернулися - рятувати з-під обстрілів земляків.

Ілля Сєлєвєйстер, волонтер:

Треба добром відповідати на добро. Якщо нам зробили добро, ми хотіли теж. Організували гуманітарний центр допомоги переселенцям, збирали все що можна: їжу, одяг. Везли на Слов'янськ, Краматорськ. А звідти вивозили людей.

Кожна поїздка - ризик, проте волонтери не могли інакше. За пів року на мікроавтобусі "намотали" понад 60 тисяч кілометрів і евакуювали дві сотні людей, які нині мешкають у Новодунаєвецькій громаді. Їх гостинно зустріли місцеві селяни.

Вадим Корженівський, староста села:

Привозили постільну білизну, продукти харчування, заготівля дров. Все робили люди сільські.

Двадцять сім людей оселили у приміщенні дитячого садочка, організували харчування.

Світлана Федорович, кухар:

Я готувала дітям, а тепер нашим проживаючим людям. Плов, котлети, борщ. З фасолей, сільський, з сметаною домашньою.

За підтримки доброчинців для переселенців облаштували й гуманітарний штаб.

Дарина Гриневич, керівник гуманітарного штабу:

Ми надаємо допомогу різного типу: від одягу до різної продукції - крупи, закрутки різні, мука, цукор, а також хімія - шампуні. Все необхідне для людей.

У садочку заготовили дрова й опалюють приміщення.

Волонтери провели інтернет, тож частина дітей мають уроки онлайн, як-от семирічний Марк.

Марк Гетьманенко, переселенець:

Математика, англійська мова, українська мова, писання, читання, малювання.

Дев'ятнадцятирічна Софія дистанційно навчається у Краматорському коледжі. Мріє працювати в ІТ-сфері, тільки гризуть сумні згадки про життя під обстрілами.

Софія Шульгіна, переселенка з Краматорська:

Дедушка остался в Краматорске. Ну там дуже тяжко зараз. Летают истребители, обстреливают каждый день.

Багатодітну родину Анюхіних влаштували в окремому будинку. Переселенцям з Краматорська довелося звикати до побуту у селі.

Олександр Анюхін, переселенець з Краматорська:

Сложно привыкнуть, что без газа. Вода. Пришлось сразу печку покупать, душа не было. Построили временно. Нормально, жить можно. Люди добрые, соседи хорошие. Все устраивает. Домой только хочется.

Олександр і Анастасія виховують двох рідних дітей. Ще двоє - під опікою.

Мама, папа, Сережа, Соня, Макар и я, бабушка и Соня. - То вам тут весело? - Да. И Гриц - наша собака.

Бабуся, пані Любов, наважилася на важку подорож, лише коли в її будинку залишилось двоє мешканців.

Любов Малишева, переселенка з Краматорська:

Самое страшное, когда взрывается, летит. А мы живем так Краматорске, так дом стоит девятиэтажка и балка. А дальше Славянск и это эхо.

Діти звикають на новому місці, найменші навчаються у школі. 14-річний Сергій хоче опанувати професію кухаря, а Софійка - банківського працівника. Та головна мрія - одна на всіх.

Софія, переселенка з Краматорська:

Я мрію, щоб війна закінчилася. Повернутися додому, нормально закінчити коледж, почати жити нормально, працювати.

25-річний Артур з 2014-го року вже вчетверте тікає від війни. Молодий чоловік врятував з-під обстрілів і свого собаку.

Артур Рєчкін, рятівник собаки:

Мы сидели там в подвале в интернате, а потом уже нас военные забрали в Винницу, а потом из Винницы в Святогорск.

А этих наказывайте, чтоб они поняли, что нельзя обижать Украину. Украина - это наша страна, земля, небо. Скоро будет победа.

Переселенці шукають роботу в аграрному секторі, а дехто розвиває і власну справу. Андрій зі Слов'янська відродив виробництво кавових турок, які виготовляв у рідному місті.

Андрій Сторчай, підприємець:

Це мідна турка. Вона зовні покрита чорним нікелем, в середині - це олово. Харчове олово. Ми її повністю виробляємо, від заготовки до повністю готової продукції.

Десята частина мешканців двох сіл Новодунаєвецької громади нині - це жителі Краматорська і Слов'янська.