Колишній моряк, який став волонтером: історія чоловіка з Маріуполя [ Редагувати ]

Наш наступний герой - моряк. Він встиг побувати на всіх континентах світу. Повномасштабне вторгнення російських загарбників заскочило Ярослава Прокопенка в Маріуполі, де він чекав на наступний рейс. Чоловік став одним з перших, кому вдалося самотужки виїхати з оточеного міста-героя.

Відтоді Ярослав взявся допомагати землякам. Сергій Вендін розпитав колишнього моряка, як той став волонтером.

Сергій Вендін, кореспондент:

З Ярославом Прокопенком ми познайомилися випадково у хабі для переселенців. Там збиралися люди, які змогли виїхати з окупованих територій. Я чекав на знайомого з Маріуполя. Ярослав допоміг знайти йому місце для ночівлі. Чоловік і сам переселенець звідти, тож добре розуміє, як почуваються земляки. 

Як виїжджав з Маріуполя? Як це було?

Ярослав Прокопенко, волонтер:

Це були 10-ті числа березня. Ми виїжджали вже з окупованого Маріуполя. Це був перший день, коли замкнуликільце навколо Маріуполя. Це було дуже важке для мене рішення, тому що всі вважали, що все буде, як у 2014 році. Бо дуже важко покинути свою домівку, але це рішення було мною прийнято буквально за 10 мінут. Подзвонив мій близький товариш з поліції КОРДу і сказав: "В тебе є 20 хвилин, вони замикають коло". Я пригнув в кросівки, взяв дружину, дитину, і ми поїхали.

Як пройшла дорога з Маріуполя до Одеси?

Дуже важка була дорога. Мій товариш вистроїв маршрут, і при нас міст взірвали. Нас розвернули. Я вів колону, бо за мною 10 машин їхало. Серед цієї колони був хлопець, який знав дорогу через Гуляйполе. Ми поїхали по полям. Дуже важка дорога була. Я їхав перший. З лісу хтось вистрілив з підствольника. Майже попали мені у задній бампер. Машину затрясло, але я натиснув гашетку, і ми поїхали на швидкості. 

Як швидко вдалося адаптуватися, чи прийти у себе, коли потрапив до Одеси? 

Я побув буквально два дні, ми зняли квартиру в аренду, я поселив свої сім'ю і перші ж мої мислі були витягти свою матір. Перед самим від'їздом я заїхав до неї додому, але вона у ніякому разі не погоджувалася залишити свій дім. Вона сказала, що з нею у підвалі сидить біля 10 чоловік, і вона нікуди не поїде без цих людей. Тому я одразу почав шукати мікроавтобус і волонтера, який допоможе мені витягнути матір, і всіх людей, які були з нею.

Давайте делать. Давайте кричать, как это делается. Просто по волонтерам нужно идти и кричать о Мариуполе, о Бердянске, о Мелитополе. Там людям нужна помощь. Если мы их там оставим, то их оттуда уже никто не вытащит. Этот коридор сужается. 

Як швидко знайшлася людина, яка зголосилася на це?

Дуже швидко. За збігом обставин. Буквально за два дні я познайомився з Володимиром. Він одразу поїхав у Маріуполь, ні разу там не бувши. Ні разу чоловік не бувший в Маріуполі. У нього немає ні родичів, ні друзів - він поїхав витаскувати людей. Перша місія була заради матері, а інші всі місії були для евакуації людей та довезення гуманітарної допомоги. 

Это больница города Мариуполь. Городская больница №2. Спасибо за помощь гуманитаркою. Приезжайте еще.

Мы сами выехали из Мариуполя и некоторое время жили в Мелекино. Нас волонтеры забрали. Спасибо им большое… меня и еще людей. Мы очень вам благодарны. 

Нас всех забрали бесплатно. Случайно так получилось. Подъехали, мы сели и поехали, и все уехали. Наш дом сгорел. Сидели мы все в подвале, ночевали две ночи, и уехали наконец-то. Спасибо огромное. Спасибо.

Загалом, скільки людей вдалося вивезти?

За перші 2 місяця більше 500 чоловік. Складність була, що першого водія - Володимира - спустя два тижня взяли у полон в Оленівці. Ми дуже довго шукали його. Він просидів там 60 днів. У мене було пара друзів у Запоріжжі. Друзі цих друзів позвонили друзям, на одной із розгрузок ми познайомилися з Юлею, Олександром. В мене через пару тижнів виникла ідея, через тощо закрили виїзд на Маріуполь, я не міг сидіти склавши руки, відкрити штаб для діток, поки не пускають в Маріуполь. 

Це приміщення… Я закохався в нього. Мені не було де жити в Запоріжжі. Я коли побачив його, то зрозумів, що це моє місце. Ми купили сюди генератор, поставили про всяк випадок. Три запасних виходи було. В мене голові було, що якщо почнеться бомбардування, то у мене був план "А", "Б", "В". Я вивчив дороги, як з Запоріжжя виїжджати, щоб не подвести свою команду. Було навіть весело так гуртом жити. Тоді ні в кого не було досвіду гуманітарної праці. Тому ми все в дискусіях вирішували.

Я використовував свій інстаграм для популяризації цього діла. Ми не залучали великі кошти для цього. Завдяки системі з рук в руки ми видавали багато гумпомочі. Нам передавали памперси, велосипеди, тушонку. Я тільки тратив свої гроші на топливу і маленькі нюанси. КПД дуже велике. Наразі в системі блізько 15 тисяч чоловік за 8 місяців. Яя не сказав би, що я - лідер. Ми взаємодіємо. Моя сила - комунікація з людьми. Люди йдуть зі мною на контакт, Артем з логістикою, Слава був, ти пам'ятаєш, розробляв цю програму. Я лише їх згуртував, та емоційно вдохновляв. 

Чим зараз займається штаб?

Всім. Ми многозадачні. Я з двома-трьома чоловіками їжджу по деокупованим селам, містам. Нещодавно були у Херсоні. Зараз збираємось на Бахмут. Дівчата видають поміч діткам. Всім, де ми можемо допомгти люди: речі, памперси, підгузки - абсолютно всім, не цураємось нічого, але пріорітет, щоб все було, як для європейських дітей. Не секонд-хенд у мішках. 

Що тебе зараз надихає продовжувати волонтерити? 

Мене мотивують усмішки дітей, коли ми допамагаємо. Ми зараз їздемо на Ізюм, Балаклєю, Бахмут. Коли ти допомагаєш людям - відчуваєш фідбек. Фідбек цієї енергії - це, мабуть, перше на що я витратив гроші, які заробив в морі.

Це був перший тиждень… Це мій друг Мераб. Мене запросили допомогти розгрузити. Перша фура була велика гуманітарна в їх команді. Це були журналісти з Іспанії. Я возив їх до Оріхова - показував, як ми працюємо. Це наші друзі військові. Дуже багато військовим допомагаємо. Не тільки дітям. 

Все едет на Гуляйполе людям, которые сейчас под огнем… 

Виїхавши з Маріуполя, нині їздити до міст на лінії фронту - не страшно?

Особисто мені зовсім не страшно. У мене така реакція, можливо, мозок в екстремальних швидше реагує. В екстремальних ситуаціях не страшно. 

Скільки в тебе дней народження за цей рік сталося?

З таких, що точно - 4. Під Ізюмом, ми з Жекою їздили, дуже гаряче було, і от на Бахмуті. В Бахмуті найваже. Героїзм наших хлопців - я ними пишаюся. Поїхати на евакуацію - це одне, а знаходитися там днями, тижнями і воювати за нашу країну - це справжня повага.

Чи говорять тобі фразу "ти змінився"?

Так, навіть дружина говорить, що я змінився. На краще. Багато хто з моїх друзів не очікували від мене такої поведінки, що я почну витрачати власні гроші на таку справу, присвячувати все своє врємя. Я вже не працюю, я моряк, я міг займатися зараз чим завгодно. Я міг відкладені гроші пустить на це діло. - Не шкода? - Зовсім.

У море хочеться? 

Ні. 

Чому?

Перемоги хочеться, а потім море, може…