Чернівецька синагога стала прихистком для українців, які втікали від російських обстрілів [ Редагувати ]

Близько півтисячі мирних жителів залишається у Соледарі. А в Бахмуті на Донеччині - мешкає нині приблизно 8 тисяч осіб. Як зазначає Донецька обласна військова адміністрація, вивезти людей з цих міст складно, проте евакуація з Донеччини триває. І Чернівці - одне з міст, де приймають вимушених переселенців. 

Місцева синагога стала прихистком для багатьох українців, які втікали із зони бойових дій або з-під обстрілів. Від початку повномасштабного вторгнення перебували кілька тисяч людей з різних областей. Тепер там залишилися до пів сотні людей, чиї міста окуповані або обстрілюються російськими військовими. Поспілкувалася з ними Майя Гуменна. 

Швачка Світлана з Нової Каховки разом із дітьми кілька місяців прожила в окупації. Пригадує, як російські військові заїхали до її рідного міста. 

Світлана, переселенка з Нової Каховки:

Наше життя закінчилось 24 лютого. Ми перестали працювати, перестали вільно пересуватись. На очах. Будинок виходить на трасу і моментально тисячі почали їздити цієї техніки, обліпленої цим усім, військовими, солдатами.

А далі - як у фільмі жахів. Нестача продуктів, черги і високі ціни. А найголовніше - страх покинути дім через численні розстріли російськими окупантами мирних мешканців. 

Світлана, переселенка з Нової Каховки:

Наше задання було - сидіти вдома, нікуди не висуватись зовсім, навіть з двору. Бачили, що прочісують вулиці, і намагались навіть у двір не виходити, це небезпечно.

Вже понад пів року Світлана з дітьми живе у садгірській синагозі в Чернівцях. Так само у цій відновленій історичній споруді допомагали людям під час Першої Світової війни, розгорнувши шпиталь для поранених у головній залі. Не могли залишитись осторонь і тепер.

Михайло Крайс, представник Садгірського ребе в Україні:

Ми відчинили наші двері практично у перший день війни. І через наш прихисток пройшло, я думаю, це вже більше, як дві тисячі людей.

Ксенія Яковенко разом із чоловіком у Запоріжжі створювали колекції одягу, розмальованого власноруч. Це родинне ремесло їм вдається продовжувати, доповнюючи новими патріотичними мотивами. Найбільше Ксенії, якій довелось виїхати з двома маленькими синами, болить розлука із батьками.

Ксенія Яковенко, переселенка з Запоріжжя:

Для мене завжди дуже важливо було родина разом, у досяжності хоча б. Це якісь сімейні традиції, збиратися разом. Це для мене дуже важливо і ось в мене відібрали це найголовніше.

І зовсім неможливо змиритись із втратами. Подруга Ксенії - Юлія Чайка загинула у серпні під час обстрілів Запорізького аеропорту. 

Ксенія Яковенко, переселенка з Запоріжжя:

В неї дитина, Нікіта, 8 років. І вона спочатку відправила з батьками до Польщі. І пам'ятаю, як розмовляла з нею і запитувала: Юля, ти сама, чому ти не поїхала. А вона: я не можу поїхати. - Вона з перших днів пішла туди? - Вона записалась добровольцем. Потім був приліт в аеропорт Запорізький, і сказали, що три поранених, одна людина загинула.

Жорстокі бомбардування рідного Харкова пережив і Валерій. Чоловік, який ремонтує великі двигуни і електромашини, має цікаве хоббі - кермує яхтами і займається віндсерфінгом. 

Валерій, переселенець з Харкова:

Електродвигуни, які важать до 150 тонн. Це дуже великі машини чи генератори. Вони стоять на шахтах, на усіх заводах металообробних. Потрібен і зараз. Бо зараз почнуть відновлювати генератори і все. Потрібно буде знову робити.

Чоловік мріє, як повернеться до улюбленого яхт-клубу у Харкові та готується відбудовувати країну.