Нелегка доля великої сімʼї: у Львові 57-річна переселенка із Слов'янська сама виховує пʼятьох онуків [ Редагувати ]
Опорою та підтримкою для пані Олени є найстарший онук – 17-річний Микита.
У Львові 57-річна переселенка із Слов'янська сама виховує пʼятьох онуків. Наймолодшому - лише 5 років. Більше подбати про дітей нікому. У їхньої матері - інша сім'я. А батько - загинув на фронті. Пенсіонерка, як може, будує нове життя. І разом з онуками хоча залишитися у Львові. Бо тут, на Марсовому полі, похований її син.
На фото могили, встеленої квітами, син Олени Дубініної - Андрій. Він зі Слов'янська. Україну захищав від російських військ з 2016-го. У березні під Мар'їнкою отримав важке поранення.
Олена Дубініна, переселенка зі Слов'янська:
Його забирали, ну думали, що він 200-й, у нього важке рання дуже було в голову поранення.
За життя Андрія боролися спершу медики Дніпра, а потім - Львова. Боєць провів у реанімації 3 місяці. Не міг говорити. Лише міцно тримав руку матері, яка завжди була поруч. Востаннє, у липні, його провідав рідний брат зі Словʼянська.
Олена Дубініна, переселенка зі Слов'янська:
Він його отак взяв за руку, як ми уже збиралися йти додому, його просто не пускав. Сашко сказав: "Мамо, такі впечатленія, що він мене ждав, щоб попрощатись (плаче)."
В Андрія залишилось 5 дітей. З цією обіцянкою в серці пані Олена з кладовища йде у школу, за своєю онукою Надією. Дівчинка навчається в першому класі.
Вдома, в орендованій квартирі, на пані Олену чекають ще четверо дітей. Наймолодший серед онуків - Богдан. Йому 5 років.
Із внуками пані Олена - з ранку до ночі. Допомагає їм у побуті та в навчанні. А вони їй - на кухні.
В основном посуда у нас Маріна, всегда миє. Крістіна там почистить картоплю, бурячок, морквочку. Це у неї - посуда не мою.
Бутерброди на сніданок також є кому приготувати. Пані Олена розповідає, виховувати п'ятеро онуків у свої 57 - не легко.
Олена Дубініна, переселенка зі Слов'янська:
Для мене найважче - це ось ощущать, що у дітей немає ні батька, ні мати. Мама ну як, вона відмовилась, бросила і пішла, це ось в травні буде 4 роки.
Тому коли стає зовсім важко…
Олена Дубініна, переселенка зі Слов'янська:
Іду до сина на кладбище, побалакати з ним, поплачу. Я уже приходжу додому другою людиною буває. Він завжди був такий, от як сказать, первий всігда на помощь, він первий поддержит.
Сьогодні опорою та підтримкою для пані Олени є найстарший онук – 17-річний Микита. Хлопець виконує усю найважчу роботу в домі. Разом із хатніми справами наполегливо готується вступити в академію сухопутних військ. Вперше в навчальний заклад вступав торік, на танкіста, але не пройшов медкомісію. Цьогоріч - обрав напрям артилериста. Те, що війна забрала його батька, не зупиняє Микиту.
Савенко Микита, внук Олени Дубініної:
Це війна, на війні гинуть як і наші, так і вороги. Це головна моя ціль - просто захищати нашу Батьківщину. Тим більше, війна зараз іде на Донбасі, звідки я родом. Ворог прийшов, ми маємо його знищити.
Допоки Микита навчатиметься у Львові - допомагатиме бабусі. Вибору онука пані Олена не суперечить. Навпаки, підтримує, бо ж певна, за такими як її Микита - майбутнє України.
