Побачити дім попри те, що його давно вже немає: історія жінки, яка не була на рідній Херсонщині 10 місяців [ Редагувати ]
Після прямого влучання російського снаряда на місці двоперхового будинку пані Галини - самі руїни.
Побачити дім попри те, що його давно вже немає - нездійсненна мрія багатьох українців. Люди повертаються з безпечних країн у надії відновити свою. Героїня наступного сюжету, Галина, понад 10 місяців не була на рідній Херсонщині. Для наших кореспондентів жінка провела екскурсію по її знищеному селу і розповіла про плани.
Посад-Покровське - один з найбільш постраждалих населених пунктів на Херсонщині. Більше як півроку під постійними обстрілами на нульовій позиції. Зараз 90 відсотків села знещено.
Після прямого влучання російського снаряда на місці двоперхового будинку пані Галини - самі руїни. З перших днів повномасштабного вторгнення по селу окупанти гатили чим тільки можна. Люди пережили і авіанальоти.
Галина Плісецька - жителька села Посад-Покровське:
Я пішла відпустила корів, познімала ланцюги, обняла їх, попросила пробачення, і все… Вони обрадувались, пішли. Вони не знали, що їх далі жде.
А далі на пані Галину чекала невідомість. Жінка, як більшість її односельців - евакуювалася до безпечного місця. З собою взяла лише документи та пару джинсів. Після короткої передишки у Миколаєві жінка наважилася їхати з України.
Галина Плісецька - жителька села Посад-Покровське:
Невістка вже була з сестрою в Румунії. Син сказав: їдьте туди, щоб я вас до купи зібрав.
Про щирий прийом в Румунії Галина і досі згадує із вдячністю. Допомагали не лише волонтери.
Галина Плісецька - жителька села Посад-Покровське:
Я стою за морозивом. Це вже розкіш. А вони з черги кричать: не беріть з неї гроші. На ринку нам давали задаром, тільки чують "Україна". Вони слово "Україна" питали, ми не розуміли їх абсолютно. Вони помагали.
В безпеці, без відлуння вибухів - це були 10 місяців зовсім іншого життя. Але після звільнення Херсону - Галина твердо вирішила повернутися.
Галина Плісецька - жителька села Посад-Покровське:
Я там просто плакала весь час. Це чужа країна, гарна, але вона чужа. Душа була тут, тіло було там. Нічого мене не радувало.
Наталія Чесна - соціальна працівниця:
Зараз людині, яка приїжджає, дається ковдра, подушка, продуктові набори, гігієнічні набори. Привозять нам гуманітарну допомогу.
В селі ані електрики, ані газу, у декого - і води. Вже давно не працюють магазини. Все навколо заміноване. Але деякі люди повертаються врятувати залишки своїх будинків.
Наталія Чесна - соціальна працівниця:
Є люди, що повністю понакривали будинки. Дошки, брус, рейка, брезент, плівка - все, що потрібно людині, надається найбільш необхідне.
Галина Плісецька - жителька села Посад-Покровське:
Де людям працювать тепер? Школи нема, садка нема, завод розбомблений. Люди жили з землі. Вже не будемо одержувать за землю гроші. Їх ніхто вже не візьме, їх треба розміновувать.
Галина втратила дім і свій невеличкий молочний бізнес. Зараз, зізнається, грошей катастрофічно не вистачає. Поки живе як ВПО у сусідньому Миколаєві та збирає документи на отримання компенсації за зруйнований будинок. І дуже сподівається повернутися в рідне село та відновити і хату, і свою справу.
