У Львові представили понад сотню світлин довоєнного Маріуполя [ Редагувати ]

Маріуполь з українським прапором. У Львові представили понад сотню світлин довоєнного міста-героя. Автор виставки, журналіст із Маріуполя, намагався показати, яким було місто до 24 лютого. Тепер ці світлини не лише спогад, а й історія, яку без сліз дивитися важко. Презентація триватиме до 1-го квітня. На ній вже встигла побувати наша кореспондентка Христина Гашенко.

Це не далеко біля мого дому…

Оксана Дубик на одній зі світлин впізнала рідну вулицю. Маріуполь, в якому жінка народилася, згадує зі слізьми.

Дуже боляче (плаче). Боляче, що у нас все забрали, але прийшла весна, хлопці нам звільнять Маріуполь.

На світлинах маріупольського фотографа та журналіста Івана Станіславського довоєнне місто. Усі знімки зроблені з 2015-го і до повномасштабної війни. Море, як один із символів Маріуполя, усміхнені обличчя місцевих жителів на вулицях та в парках. І драмтеатр, такий, яким він був до того…

А ось він. Ето скорей мероприятие било. Там площадь є. багато людей вміщалися біля нього, сквер там є де діти людям ходити відпочивати.

Біля драмтеатру завжди було людно і часто лунав дитячий сміх, пригадують Микола та Світлана.

Микола та Світлана, переселенці із Маріуполя:

Оце центральна наша вулиця і за театром іде большой сквер, где новий басейн сделали, где Зеленський бігав между стройками, когда открили его, он приїжджав на открития.

Про те, що їхній драмтеатр росіяни знищили разом із сотнями людей, які там ховались від обстрілів, Світлана та Микола дізналися не відразу. В той час, 16-го березня, у місті не було ані мобільного, ані інтернет-зв'язку. Про злочини окупантів пенсіонерам розповіли вже коли дісталися на підконтрольну Україні територію.

Там одночасно стільки людей загинуло, що це я не знаю… - Да, жахіття варварство.

Серед світлин довоєнного часу чимало і Азовсталі, завод назавжди став символом незламності українців.

Оце доміний цех, оце труба, це кислородний цех. - Це дуже приємні такі спогади, дивиться, яке у нас було життя до.

Конструкції заводу Людмила Андріївна бачила чи не щодня. І сьогодні жінці важко навіть думати, що саме Азовсталь, який був для неї звичним підприємством, згодом врятує сотні людей.

Людмила, переселенка з Маріуполя:

Нельзя спокойно говорить про це що відбулося нашому житті. Це наша родина, це наша Вітчизна, просто смотреть без болю в серці невозможно.

Місто, яке любило вишиванку та український прапор, так згадують про Маріуполь переселенці.

О це моя невістка, ось вона, Оля, моя у вишиванці вона викладач. Це, мабуть був день вишиванки або день міста.

Галина Ребро, переселенка з Маріуполя:

Жити, будувати Україну - це вони повинні були і вони задавали тон, воно було українське мені здається, воно було українське.

З кількох тисяч робіт автор виставки вибрав лише 150.

Іван Станіславський, автор виставки:

У нас фокусування на 3 окремих теми, які я вважаю дуже важливі для Маріуполя. Це море, це індустрія, це суспільство… Саме тут я їх обрав, тому що вони прості для презентації, зрозумілі людям і вони не несуть таких складних підтекстів.

Фотограф переконаний, після перемоги, ці світлини зможуть допомогти відбудувати місто та повернути йому довоєнний вигляд.