Жив у лікарні й оперував під обстрілами: історія хірурга з Кремінної [ Редагувати ]
Він майже місяць жив у лікарні й оперував під обстрілами. Олександр Журба - хірург з Кремінної. Каже, коли розпочалася війна, людей доводилося оперувати навіть під обстрілами. Зараз медик вже працює на Рівненщині й там опікується пораненими бійцями у госпіталі. Сніжана Сидорук поспілкувалася з лікарем.
Там я народився, народились мої діти. Там була моя робота.
У ніч проти 24-го лютого Олександр Журба був на чергуванні у лікарні міста Кремінної, що на Луганщині. Працював хірургом.
Олександр Журба, лікар:
Близько 5-ї години до нас прийшло повідомлення, щоб ми вже повністю розгортали свої операційні, яких у нас було дві, і налаштовувались на надання ургентної допомоги пораненим. Вже тоді були обстріли, скажемо, по житлових кварталах нашого міста, надходили як цивільні, так і військові.
Через постійні операції, розповідає лікар, не міг залишати медзаклад. Туди забрав сім'ю, а сам рятував людей навіть під обстрілами.
Олександр Журба, лікар:
Був мінометний обстріл, і ми якраз працювали в операційній і, звичайно, в нас не було можливості це все зупинити, поставити на паузу, працювали, так скажімо, як під Божою опікою.
Наприкінці березня 2022 року вивіз сім'ю з Кремінної. А за три тижні його рідне місто захопив ворог. Російські війська змогли зайти туди аж через вісім років від початку російсько-української війни.
Олександр Журба, лікар:
Ми до останнього сподівалися, що наше місто і на цей раз вціліє і не буде захоплене. Ні психологічно, ні фізично не було вже можливості знаходитись. Були під загрозою діти й ми безпосередньо.
Уже два з половиною роки Олександр живе на Рівненщині. Працює в обласному госпіталі ветеранів війни на посаді лікаря-ендоскопіста.
Ірина, дружина ветерана, вирішила пройти обстеження. Відчуває, здоров'я похитнулося. Її чоловік уже сьомий рік на лікуванні у різних шпиталях. Жінка поруч з ним постійно. Костянтин Шкапоєд - народний Герой України. На війні - з чотирнадцятого.
Ірина Шевченко, пацієнтка, дружина ветерана:
Поранений був у сімнадцятому році, рикошетно-дотичне до голови в Пісках. Йому робили трепанацію черепа. Я їжджу з ним, тому що він сам не може обходиться. Лікують чоловіка, і можуть пролікувати трошки мене.
Більшість пацієнтів Олександра Журби - військовослужбовці, які перебувають на реабілітації у госпіталі.
Олександр Журба, лікар:
По захворюваннях серед військових - це в більшості, це левова частка - це запальні захворювання верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, тобто гастрити, як і виразкові, так і разивні процеси шлунка. Це в більшості випадків пов'язано перш за все з порушенням харчування, недотриманням режиму, психоемоційного стану.
Окрім лікувальної практики, Олександр ще й викладає у Луганському державному медичному університеті. Заклад з початком повномасштабної релокувався до Рівного. З колегами по вишу і вдалося покинути Кремінну - згадує хірург. Тепер місто лише у спогадах і на відеоролику, присвяченому Дню міста. Його береже у себе на смартфоні.
За рідним містом і понині болить душа. І ця хвороба невиліковна - ставить собі діагноз лікар Журба. До Кремінної планує повернутися, але тільки після деокупації.
Ми навіть готові на відбудову своїми власноруч руками своєї лікарні, пошкоджених будівель адміністративних чи тощо, там шкіл, дитячих садочків, але тільки б знати, що це все, скажімо, завершились всі ці військові дії, і наступив мир, і можна повертатись.
