Рятували бійців на Покровському відтинку: історія медикині й водія-санітара [ Редагувати ]
Екіпаж, який рятує життя. Наша наступна історія про бойову медикиню та водія-санітара Рівненського підрозділу Нацгвардії. Упродовж трьох місяців вони рятували поранених на Покровському напрямку. За ротацію "швидка" наїздила понад п'ятнадцять тисяч кілометрів і перевезла майже дві сотні бійців. Усіх доправили живими. Про свій досвід нацгвардійці за позивними "Лісса" та "Снікерс" розповіли моїм колегам.
Вибрала позивний "Лісса", всі почали казати лісса типу лисиця.
Марині -25. Вона - бойова медикиня.
Мене звати Роман. Мені - 22. Я - водій-санітар з позивним "Снікерс".
Марина та Роман служать у Рівненському підрозділі Нацгвардії. Нещодавно повернулися з Покровського напрямку.
Завдання на сході виконували на своїй "швидкій".
Роман, водій-санітар:
"Аптечка" ми її назвали. Пережила весь Покровський напрямок, починаючи з Гродівки й закінчуючи Новогродівкою, і як виїжджали тоді, вже були масові удари по Покровську.
Ця машина вернулася без ушкоджень, звісно, слава Богу. За всю ротацію виїздила 15 тисяч кілометрів.
"Аптечка" на колесах урятувала майже дві сотні бійців.
Марина, бойова медикиня:
Найбільше зараз поранення під час сучасної війни, з якими ми стикалися - це осколки. В більшості страждають руки, ноги. Отаке. Може бути цілий бік поранений, тобто все в осколках. Голова. В нас були хлопці, що повністю все тіло майже в осколках.
Роман, водій-санітар:
Приїжджали на стабпункт. Там вже поставляли бійців поранених. Ми їх можна сказати так, якби підлатували, щоб вони просто дожили до того госпіталя, поки я довезу.
Марина, бойова медикиня:
Все добре з нашими пораненими, яких ми возили. Які б вони важкі не були, ми завжди їх довозили живими - і це саме головне, і це саме більше радує в цій роботі.
На відміну від бійців, які носять при собі аптечки, бойовий медик має цілий наплічник.
Я завжди брала цей рюкзак. В мене був окремо ще з ліками, з розчинами, і завжди цей в машині.
Важить Маринин меднаплічник понад десять кілограмів.
Що в мене тут є. Перш за все це турнікети. Першочергово. Вони рятують життя пораненим, в мене є ще бандажі - бандаж, гемостатичні бинти.
Марина закінчила Рівненський медколедж, працювала в лікарні, а згодом доєдналася до лав Нацгвардії, де служить четвертий рік. Це була її перша ротація у зону бойових дій.
Марина, бойова медикиня:
Я морально налаштувалася, що там буде, що мене чекає. У ті моменти, коли ти надаєш допомогу і там привозять когось своїх, і вони так дивляться і кажуть: "Маринка, я тебе так радий бачити". Це, мабуть, саме той момент, коли ти такий стоїш і думаєш, що ти на своєму місці. Ти робиш роботу, яка рятує життя.
У своєму взводі "Лісса" ще й інструкторка з тактичної медицини. Вчить виживати на полі бою після поранення.
Роман за цивільним фахом - автомеханік. На строкову службу пішов після коледжу.
Роман, водій-санітар:
У першу чергу, за що я мав дбати - це якби, можна сказати, за технічний стан машини просто, щоб вона була завжди в готовності, в готовності до виконання завдання, щоб я забрав, відвіз і вже в мене душа була спокійна.
Під час бойової ротації Роман встиг ще й здобути вищу освіту дистанційно. Вивчився на спеціаліста з ремонту автомобілів та двигунів. Свій 22-й день народження зустрів на сході.
Снікерси були. Торта не було.
Роман та Марина нині вдома на Рівненщині. Готові повернутися на Схід, щойно буде наказ.
Там якось ти відчуваєш, що ти там банально просто потрібен, щоб спасти когось, врятувати когось.
