Під обстрілами: чому жителі відмовляються покидати Новопідгородне [ Редагувати ]
Дніпропетровська область ще донедавна тиловий регіон. Зараз до лінії фронту три кілометри. Село Новопідгородне межує з Донеччиною. Попри канонаду російських артобстрілів у населеному пункті лишаються 70 жителів. Обов'язкової евакуації там не оголошували, втім людей закликають попіклуватися про власну безпеку. Усіх охочих вивозять за їхніми заявками.
Але навіть, коли автівка вже біля воріт, люди їхати відмовляються. Чому? Репортаж Олени Мендалюк.
Новопідгородне Межівської громади. До лінії бойового зіткнення близько 3 кілометрів. Селищний голова телефонує літнім людям, які хочуть виїхати.
Володимир Зражевський, Межівський селищний голова:
Жінки 51, 51 і 53 року народження. Раніше вони обслуговувались нашими працівниками з територіального центру, зараз немає такої можливості. Тож є необхідність їх вивезти, щоб за ними був догляд.
Ще донедавна тут проживало понад 700 людей, зараз лишається близько сімдесяти. Село межує з Донеччиною, тому почастішали обстріли, і населення почало виїжджати. Багато родин з дітьми вже покинули домівки. А от пенсіонери евакуйовуватися не поспішають.
Ольга Федорівна навідріз відмовляється їхати. Хоча і зізнається: останні два тижні росіяни обстрілюють безперестанку.
Ольга, жителька Новопідгородного:
Десь на початку дев'ятої я вийшла по відро, взяла ліхтарик, воно тут як ляснуло, я ось там сіла на камінь і сиділа.
Виїхати жінку вмовляють і поліціянти, і селищний голова – марно.
Ольга, жителька Новопідгородного:
Миколайович, мені 72 роки. Я прожила весь вік ось тут. Родилась, прожила і буду кудись виїжджати. Це для мене дико.
До села продовжує курсувати соціальний автобус раз на тиждень, працює один магазин, але…
Амбулаторія на сьогодні вже не працює, школа не працює, пошта не працює, але сьогодні здійснюється підвіз сімейного лікаря за викликом і по графіку. Лікарі забезпечені усім необхідним, щоб людям надати першу медичну допомогу. Виїжджає "Укрпошта" періодично.
А ще заради людей залишають очисну станцію, яку встановили з благодійниками за 2 мільйони гривень.
Вулиці Новопідгородного спорожнілі, на парканах через один напис "Живуть люди".
Віра Іванівна зранку чекає на евакуацію. Жінці 73 роки, все нажите вмістила у кількох сумках. Лише від однієї думки, що доводиться їхати, у пенсіонерки перехоплює дух.
Опанувати себе допомагає селищний голова, поліціянти виносять речі, перевівши дух одягається і пані Віра.
Віра Іванівна намагається приховати хвилювання. Тремтячими руками замикає хату, а ключі лишає на видному місці, за порядком тут наглядатимуть родичі.
Далі поліціянти рушають за іншою адресою – там знову відмова. В селі залишається близько сімдесяти жителів. Обов’язкової евакуації поки що не оголошували. Хтось виїхав самотужки, а людей з інвалідністю та літніх за заявками вивозить місцева влада у супроводі правоохоронців.
Володимир Зражевський, Межівський селищний голова:
На минулій неділі було 16. І ось це 4 заявки. Небезпечно тут людям проживати, в першу чергу ми самі на це звертаємо увагу. Далі трохи спокійніше. Тому такої активної міграції поки що не спостерігається.
Віру Іванівну привезли в лікарню, поки її обстежать медики й стабілізують емоційний стан, селищна рада шукатиме тимчасовий прихисток. Вже у палаті жінка трохи заспокоїлась і почала жартувати.
Скільки Вам років? - 17, спереду піонерка і ззаду піонерка. 73.
З прифронтових сіл вже вивезли усіх, хто подавав заявки. У громаді 30 населених пунктів, і в них на сьогодні проживає близько 20 тисяч, 5 з них – переселенці, в основному з Донеччини.
Володимир Зражевський, Межівський селищний голова:
Сьогодні я вже думаю про завтра, і я чудово розумію, що необхідно буде створити умови для того, щоб люди повернулися. Ні інвестиції, ні кошти, ніщо порівняно з тим, що повинен бути людський потенціал. Це люби, які будуть його робити.
А місцеві зізнаються: хоч і зібрали тривожні валізи, але їхати поки що не будуть.
Валентина, місцева жителька:
Коли вже тут буде дуже гучно, коли почнуться руйнування будинків, тоді доведеться виїхати. А так ніхто нікуди не збирається. Думаємо, що це все обійде нашу громаду, і все буде добре.
У Межівській громаді кожен сподівається на ЗСУ, а в центрі місцева молодь збирає кошти на потреби українських захисників.
