Стали батьками для 21 дитини: як подружжя опікується вихованцями [ Редагувати ]

Через війну в Україні побільшало дітей позбавлених батьківського піклування та сиріт. І надзвичайно важливо, щоб вони виховувалися в родинах, а не в притулках. В Україні налічується понад 1300 дитячих будинків сімейного типу. 14 з них у Чернівецькій області. Та піклуються про понад сотню дітей. Юрій та Тетяна Венгренюки стали батьками для 21 українця, нині дбають про 15 дітей. Як живуть, з якими труднощами зіштовхуються та про що мріють - Ольга Лучек продовжить.

Тетяна з Юрієм виховують 15 дітей. Вони саме сходяться додому: хто зі школи, а хто з університету. Усіх радісно зустрічає найменша Софійка. Вона з Ірпеня, що на Київщині. Мала вмощується на колінах у старшої сестри розпитати про її день. Христина до родини потрапила 4 роки тому.

Христина, вихованка:

Батьки для мене зразу стали як рідні. Навіть не замислювалася, що вони не рідні. Якийсь зв'язок з ними був одразу, особливо з татом. Ми навіть трішки схожі з ним.

Доросліші діти розходяться по кімнатах, менші малюють. Тато біля акваріума спостерігає за рибками. Каже: це місце спокою.

Юрій Венгренюк, батько-вихователь:

Ти сидиш, бувають такі моменти: сів, спостерігаєш - і ніби відпочиваєш у іншому світі. Це інший світ, і ти вглиблюєшся, дивишся, які вони мирні, спокійні.

Тетяна росла без батьків, тому завжди мріяла про велику родину. У подружжя народилося двоє синів, тоді вирішили взяти до себе ще двох дівчаток. А згодом створили будинок сімейного типу. Зараз серед 15 вихованців є й діти з особливими потребами, у них - синдром Дауна. Мати зізнається: труднощі долають разом.

Тетяна Венгренюк, мати-вихователька:

Це велика сім'я. А діти, коли приходять у нашу родину, вони зголоднілі, люблять поїсти і хочуть поїсти. Треба, щоб вони бачили: є їжа.

Юрій Венгренюк, батько-вихователь:

Учимо усіх готувати їсти — і хлопців, і дівчат. Зараз немає такого, що хлопці не будуть вчитися готувати. Треба, всім треба.

Найважче коли діти лише приходять у сім'ю. Треба порозумітися і завоювати довіру.

Тетяна Венгренюк, мати-вихователька:

Вже відкрилися, і діти стали краще навчатися. Зрозуміли, що таке навчання. Спершу були протести, а тоді, слава Богу, вже вони знають, що мають прийти, переодягнутися, скласти одяг, мають сісти поїсти, виконати уроки, а тоді вже вільний час. Граємося, малюємо, ліпимо, співаємо.

На Буковині діють 14 будинків сімейного типу. У них мешкають 107 дітей.

Роман Греба, заступник голови Чернівецької обласної військової адміністрації:

Виділено субвенцію - 72 мільйони гривень для Чернівецької області на придбання будинків, безпосередньо споруд для дитячих будинків сімейного типу. Виплачується грошове забезпечення. 24 тисячі гривень на місяць вихователю, 8 тисяч - помічнику вихователя. На кожну дитину виплачується соціальна допомога, вона може варіюватися від 6 до 12 тисяч гривень.

Батьки-вихователі підтримку держави відчувають, але ще є над чим працювати.

Юрій Венгренюк, батько-вихователь:

Допомога є, виплати на дітей є, батькам є зарплата. Щоб аж через край хватало, то не вистачає. Минулого місяця ми заплатили 15 тисяч за світло та опалення в домі, цього місяця - 10 тисяч. Рік тому була субсидія, то було класно, відчули полегшення. Цього року не дали субсидії.

Подружжя показує світлини із сімейного альбому — разом виховали 21 дитину. Хтось уже має і власну родину.

Юрій Венгренюк, батько-вихователь:

Коли їх немає вдома, ти сам, чогось не вистачає. Мабуть, уже настільки звикаєш до кожної дитини, що коли когось немає - це наче частини тебе уже немає вдома. Переживаєш за кожного, особливо за дорослих.

Наталку взяли в родину Венгренюків, коли їй було лише 4. Дівчина називає Тетяну і Юрія батьками й мріє колись теж дбати про дітей, які залишилися самі.

Наталка, вихованка:

Знаючи, що проходять такі діти в інтернатах, коли вони там виростають - це дуже важко. Вони виростають з різними травмами. Я вдячна Богу і батькам за те, що маю можливість виховуватися в такій сім'ї. Вони вклали в мене багато цінностей. Тепер я зовсім інакше дивлюся на світ.

Батьки-вихователі переконані: головне любити дітей і допомагати їм. Тоді вони зможуть стати щасливими та успішними.