Вівці, ферма та заміноване поле: історія життя біля лінії фронту [ Редагувати ]

А поки на Донбасі триває війна, героїні нашого наступного матеріалу намагаються створити бодай відчуття миру і нормального життя. Ользі Поповій у прифронтовій зоні у полях, нашпигованих мінами, вдалося організувати... успішний фермерський бізнес! Про життєлюбство, яке виграє бій з війною - розповість наш воєнкор Руслан Смещук.

Селище Широкине. Колись відомий у Донецькій області курорт, а зараз - повністю спустошене місце. Саме звідси починається Приморський напрямок на лінії фронту.

Цей напрямок - найбільш густонаселений. Тут по всій лінії зіткнення дуже багато сіл та селищ. Фронт проходить по річищу Кальміусу. І це справжня річка життя, вздовж якої живуть люди. Хоча відгомін війни відчувається й тут, зовсім знелюднілих населених пунктів, таких як Широкине, тут немає.

"Даже сегодня стреляли где-то часа в три. Я тут сидела - так в хату заскочила...три раза как дали, угу может через час будут, может через два - каждій раз, такого дня нету что бі не стреляли, а бівает и ночью стреляют". - говорить Валентина Миколаївна, місцева жителька.

Ось так життя у прифронтовому Чермалику описують його жителі. Періодично кулі та міни влучають у хати, кожен другий будинок тут із побитими шибками. І тут же, у Чермалику, розташована одна з найнезвичайніших ферм.

Це Ольга Попова і її справжня фронтова ферма. Стіни продірявлені кулями й посічені шрапнеллю, в дах влучив снаряд. І в таких умовах жінка два роки тому заснувала одну з найбільших вівчарень у районі. На самісінькій лінії фронту.

"На сегодняшний день 416 голов - это овцематок и ярых старше одного года. Но уже 182 головы молодняка. Уже большая часть окотилась - привела приплод", - говорить Ольга Попова, фермер.

Навколо ферми Ольги Іванівни - суцільні руїни. Колись там стояли військові, тож ворожа артилерія, як тут кажуть - розібрала споруди під нуль.

"У меня тут 186 поросят было поросят, было - я до войны занималась свиньями. И все 186 поросят, какое было ранено, какое в крови, и это ужас. И вот сюда было попадание. Вот пожалуйста - это мы уже перекрыли", - говорить Ольга Попова, фермер.

Ще одна перешкода - міни. Навкруги гарні пасовища. Але більшість із них зараз недоступні. Вони заміновані.

Цей понівечений вибухом трактор у травні 2016 наїхав на протитанкову міну в полі. У кабіні був онук Ольги Іванівни. Хлопець загинув.

"Это был мой Никачка - эта такая радость была, такой хлопец. Работал он тут, десять человек замещал. Но не стало его, у него осталась дочечька, осталась восьмимесечная. Ео все равно надо жить дальше, надо работать! Что, сложить руки и сидеть? Нет конечно - я не хочу и не буду, у меня двое внуков, одна правнучка - нужно их довести", - говорить Ольга Іванівна, фермер.

Зараз у пані Ольги є мрія - отримати грант та купити сучасну установку для створення гранульованого корму. Тоді, каже, можна буде й отару збільшити.

"Я бы для этой цели наняла людей они бы на ней работали. Я бы им платила зарплату, и еще бы четыре места новых бы открыла - к тем пяти что у меня работают", - говорить Ольга Іванівна, фермер.

Своїх грошей на машину не вистачає, адже коштує вона близько двохсот тисяч гривень. Хоча в умовах замінованих пасовищ необхідна.