Паралімпійці відверто розповіли про шалений успіх збірної у Токіо [ Редагувати ]

Офіційно Паралімпіада в Токіо завершилась сьогодні - о 14 за київським часом. І більшість нашої команди залишилась на церемонію закриття. І прилетить в Україну найближчими днями. Втім, частина українських спортсменів вже повернулись додому. В аеропорту "Бориспіль" їх зустрічали рідні, друзі та наша Галина Якушко. А ще вона намагалася з'ясувати, в чому ж секрет успіху наших паралімпійців?

Хочеться повернутися на рідну землю з гідним результатом.

Неймовірні - паралімпійці!

Наталія Морквич, олімпійська чемпіонка:

Ось така вона моя медаль. Вона важка, можете спробувати. - Ого нічого собі! Це точно пів кілограма важить! - Так!

Команда, яку в світі називають красивою командою. Команду, яка виділялася від інших.

У чому секрет перемог наших паралімпійців?

Сейчас я вам все секреты расскажу, давайте!

Українські паралімпійці побили аж двадцять світових рекордів! А найкращим спортсменом у Токіо визнали плавця Максима Кріпака. Він - 10-кратний паралімпійський чемпіон! Такого не було ніколи. П'ять золотих медалей, одна срібна та одна бронзова. І це все тільки в нього! Максим Кріпак побив рекорд у плаванні, який не могли перевершити одинадцять років.

В українців медалі в більшості видів спорту.

Аеропорт "Бориспіль". 9 ранку. Усі ці люди чекають на переможців.

Чекаємо цілих два тижні, кожного дня дивилися, ночами не спали.

Голос навіть дрожить, бо на таких емоціях, він прагнув цього 15 років і це найвища нагорода. Я неймовірно горда бачити цю медаль. Це круто!

Іван Захаров, уболівальник:

Я не буду махать, я буду держать і слегка вотакой бриз делать!

Мы его всегда так встречаем, как можно такого человека, гордость нашей страны не встречать так яскраво? - А я його кум.

Куми, дівчата, друзі й родичі. Злата чекає на тата останні два тижні із серйозним завданням.

Злата, донька Максима Веракси:

Папа убивает пауков. Я сама научилась руками их убивать, но больших я боюсь. Я их оставляю, а папа приезжает и убивает. Медали везет, игрушки и подарки.

Сьогодні в Україну повернувся борт із частиною української паралімпійської команди. Аби дізнатися, у чому секрет їхнього результату, ми поспілкувалися з параспортсменами, які повернулися з Токіо раніше, говорили з ними скайпом під час змагань і навіть їздили у свята святих. До їхнього спортзалу.

Фехтувальниця Наталя Морквич виходить із бази в Конча-Заспі. Там тимчасово розміщуються паралімпійці. Показує срібну медаль із фехтування. Каже, до перемоги йшла майже 12 років - усе свідоме життя. Відмовлялася від відпочинку. І навіть зараз на місяць у дівчини лише два вихідні.

Наталія Морквич, прирезка Паралімпіади-2020:

Я не думаю, що я б могла в житті любити щось більше за фехтування.

Ти не зможеш зафехтувати за рік, ти не зможеш зафехтувати за два. Ну це дуже технічний вид спорту. Через 10 років, якщо ти візьмеш медаль на олімпіаді - це буде дуже круто. - У меня была медаль, в Рио.

Олег Науменко, призер минулої паралімпіади. У фехтуванні він дев'ять років. Доти займався баскетболом на візках. Хороша фізична підготовка дозволила хлопцю швидко опанувати новий вид спорту - фехтування на шпазі. Каже, навіть коли не тренується, аналізує бої з тренером.

Олег Науменко, призер Паралімпіади-2016:

Мы просматриваем свои, бои соперников, потом делаем анализ. У кого-то что-то появляется новое, готовимся под определенных соперников. Как лучше фехтовать с одним, с другим.

Успіх і Наталі, і Олега - це результат наполегливої роботи. Часом, без вихідних, часом, на шкоду особистому життю. І паралімпійці кажуть - так працюють усі параспортсмени. Тож першою і головною складовою успіху називають працю.

Олег Науменко, бронзовий призер Паралімпіади-2016:

Сейчас поеду, две недели дома, погрущу и снова на тренировки.

По-друге, і це те, що називають самі паралімпійці - в Україні непогано розвинена система занять спортом для людей із вадами здоров'я. Секції інваспорту - є в кожній області.

Валерій Сушкевич, президент Національного комітету спорту інвалідів України:

Є обласні центри інваспорту, є система інваспорту, є дитячо-юнацькі школи для людей з інвалідністю, є секції в звичайних школах, секції для діток з інвалідністю.

Та все ж - проблеми є. І попри систему, паралімпійцям доводиться тренуватися всупереч обставин. Віктор Смирнов цього року виборов срібло. Утім шлях до перемоги був нелегким. Спортсмену банально не було де плавати. Тож займався - у приватному басейні. Та ще в іншому місті. Тому жити доводилося в готелі.

Віктор Смирнов, призер Паралімпіади-2020:

У тебе выделяется дорожка - полтора часа, а допустим, когда пик загрузки, тебе надо 2-2,5 часа тренироваться. Каждую субботу, воскресенье едешь домой, чтобы вещи себе постирать.

Тож головна складова успіху наших паралімпійців: незламний дух! Віктор Дідух здобув два срібла в настільному тенісі. Каже: для нього теж бракувало місць для тренувань. Тож чоловік вирішив сам, зробити в себе на Львівщині - невелику спортивну базу.

Віктор Дідух, призер Паралімпіади-2020:

Багато дітей на мене дивляться, я ще тренером працюю, я маю свою академію. Ну вони дивляться, я стараюся своїм прикладом показати, що можна там перемагати. Хочу передати свої знання наступному поколінню

На все витратив близько восьми мільйонів гривень. Десята частина пішла на облаштування зручностей для людей на візках. Ми поїхали на цю базу. Аби подивитися, що можна зробити завдяки ентузіазму.

Нікіта Смірнов, спортсмен:

Сюда в основном приезжают дети тренероватся на сборы. Живут тут неделю-две. Некоторые остаются. Сейчас живут детей 12-13 тут. Приежают люди с инвалидностю, в основном колясочники. Колясочников тут много, им тут нравится, для них тут все условия.

Спортивна база в сільській місцевості, втім всередині все по сучасному. Нове покриття для гри в теніс та ряд новеньких гральних столів. У кімнатах тісно, двоповерхові ліжка, аби вмістити більше бажаючих позайматися.

І на противагу від цієї бази, інфраструктура в Україні для людей з особливими потребами - це без перебільшення смуга перешкод. І це ще одна обставина, яку доводиться долати паралімпійцям.

Віктор Дідух, призер Паралімпіади-2020:

Треба, щоб вся інфраструктура міста була доступна, щоб той інвалід міг доїхати зі своєї квартири до спортзалу так, як то є за границею. Ну попробуйте у Львові по бруківці, щоби людина на колясці доїхала до спортзалу. Ну то практично нереально!

Тож самі паралімпійці зізнаються: спорт - це те місце, де вони не мають обмежень для реалізації.

Это шанс чего-то добиться в жизни.

І додають: було б добре, якби й інші сфери були для них доступнішими.

Олег Науменко, призер Паралімпіади-2016:

Потому, что если вот здоровому человеку можно много чего приуспеть в разных сферах деятельности, то паралимпийцу устроиться в жизни очень тяжело.

Та з якими б труднощами не стикалися українські паралімпійці. Вони з року в рік показують приголомшливі результати. Україна - завжди в десятці лідерів у світі, та й кількість медалей усіх ґатунків рахують десятками.

Секрет, во-первых, в нашей ментальности. Украинцы - они всегда были бойцами.

І звісно, спортсмени кажуть, відчували підтримку всіх українців.

Ви помітили, як хвилю пускав ваш кум? - Да-да-да.