Власник кафе у Дніпрі подарував бізнес переселенцю з Маріуполя [ Редагувати ]

У Микити з Маріуполя окупанти забрали бізнес, зруйнувавши снарядами два його кафе, вбили близьких та знайомих. Дивом вдалося вибратися з-під обстрілів. Хлопець із батьками оселився у Дніпрі. І одна зустріч змінила його життя, дала надію на майбутнє.

Дізнавшись історію маріупольця, власник кафе, куди Микита ходив на безкоштовні обіди, передав йому свій заклад, а сам - пішов воювати. Історія про великодушність та людяність - далі.

Микита з Маріуполя. Останні п'ять років розвивав у рідному місті ресторанний бізнес. Разом із партнерами відкрив два кафе. Грандіозні плани на майбутнє зруйнувала російська армія.

Микита, переселенець з Маріуполя:

Наше заведение превратилось просто в куски стен и пепел.

Від 24 лютого один із закладів став прихистком для самого Микити, його персоналу та ще десятків маріупольців, які шукали укриття від російських обстрілів. В одній кімнаті посеред зруйнованих будинків юрбилося до 40 людей. Хлопець із командою їх годував і обігрівав. Світло, газ та вода зникли - їжу готували на вулиці.

Микита, переселенець з Маріуполя:

Я находися в центре города. К нам приходили люди и хотели эвакуироваться через "зеленный коридор". Каждое утро просыпаешься, рубили дрова, грели воду. И при этом была большая проблема, что был мороз на улице. Но благодаря нашей команде и людям, которые меня окружали, мы ко всему этому привыкли и адаптировались.

Та коли ворожі ракети перетворили на попіл все навколо - Микита з батьками та колективом втекли з міста. Говорити про страшний шлях хлопець навіть не хоче. З Маріуполя вдалося дістатися до Дніпра. Пошуки роботи не дали результату, тому Микита почав волонтерити. Щодня приходив у кафе і розвозив харчі переселенцям.

Микита, переселенець з Маріуполя:

Мы потеряли многое, потеряли близких, потеряли дом. Единственное, что хорошо, что мы не потеряли воспоминания. Это едиснтвенное, что сейчас греет и дает какую-то энергию. Работать и продолжать деятельность.

І одного дня познайомився з власником закладу - Андрієм. Розповів свою історію і сталося те, на що зовсім не сподівався. Андрій подарував йому кафе, а сам пішов у ТрО.

Микита, переселенець з Маріуполя:

На самом деле мы не думали, что нам придется поработать в ресторанной сфере. Для нашей семьи - это была очень большая неожиданность. Когда человек, которого я практически не знал. Для меня это конечно было что-то необычное. Не думал, что такое может произойти.

Вже колишній власник Андрій був на війні ще з 15 року, тоді служив в лавах 81 окремої аеромобільної бригади. Тепер заходить до кафе - як гість. Каже, ні про що не жалкує.

Андрій Сарвіра, боєць ТрО:

Ці люди, вони з досвідом, я знав, що у них були заклади в Маріуполі. Я розумів, що ці люди зможуть взяти на себе відповідальність за заклад. І вони розуміють, що вони роблять. Єдина умова була, щоб продовжувати традиції цього закладу. Я сказав, що заклад має велику історію, і це так насправді. Це був сімейний бізнес, я займався бізнесом разом із дружиною. Вони не проти були. І зараз те, що я бачу, в мене немає ніяких нарікань.

Єдине, що не подарував Андрій так це візитівку цього закладу. Боєць ТрО називає це душею - шеврони. Їх військовому подарували побратими. Цю колекцію Андрій збирав з 2017-го.

Андрій Сарвіра, боєць ТрО:

Шеврони дарували бійці особисто мені в руки, і я не подарував цю колекцію, а сказав, що даю у користування. Це не правильно передаровувати такі речі, які віддавалися особисто мені.

Микита у кафе працевлаштував і своїх колег з Маріуполя. Дмитро шеф-кухар додав у меню декілька коронних страв з рідного міста.

Дмитро, шеф-кухар:

Пур-пур из мидий, это панированные мидии, сердца в панировке. Которые готовятся по технологии сумид. Мои друзья которые приходят, спрашивают: Дима, это именно те сердца, которые были. Я говорю: ну, около того. Мы не брали техкарту, все проработали и всяли идею. Еще есть булка мясника.

За баром працює Руслан, щоправда, це для нього зовсім нова справа. До війни 15 років працював у Маріуполі хореографом. Аби опанувати хоча б ази барної справи довелося перечитати купу інформації.

Руслан Пронін, бармен:

Я максимально далек был от бара. Если я что-то заказывал на баре, то это было либо пиво, либо сидр. Или классика - ром. Я считаю своим фирменным коктейлем "Мохито". Все, кто не пробует, все говорят, что очень вкусно.

Новий власник продовжує справу попередника і це стосується не лише бізнесу. Тут як і раніше - годують переселенців. Щодня приймають до 400 людей.