Лікарі з Дніпра рятують найважчих поранених [ Редагувати ]

Головне, що живий. Це перше, про що спадає на думку бійцю, коли той приходить до тями в лікарняній палаті. До Дніпра везуть найтяжчих, з надскладними травмами. І аби врятувати кожного - медикам доводиться десятки годин проводити в операційних. І результат подеколи - нічим іншим як магією не назвеш. Олена Мендалюк про врятовані життя далі.

Рука еще можно так сказать не сильно слушается. - Пальцы-то не работают.

Боєць замальовує поля, де є пензлю розмахнутися, а дружина - працює над дрібними деталями.

Указательный у него вообще не разгинается. - Ну будет разгинатся. Там сустав немного подгорел.

Володимир вже четвертий місяць на лікарняному ліжку. Сюди потрапив після тяжкого поранення в Авдіївці. Один зі снарядів влучив в окоп.

Володимир, поранений військовослужбовець:

Резкая такая вспышка внутри. Помню только выбежали на улицу. Выбегал в штанах, в берцах, в свитере. А выбежал уже без свитера. Сгорело все очень сильно. Правая рука пострадала, накладывали кожу. Ну и лысина, ну а лицо - это уже просто кусочки накладывали.

Сергій, хірург:

Головним методом лікування опіків, теж є дерматомна пластика, коли з одного місця зрізаються тоненькі шари шкіри й ми сантиметр за сантиметром нарощуємо цю шкіру, поки хворий не відновиться повністю.

Володимир у 2019 році пішов служити за контрактом. На початку російського вторгнення чоловіка відправили до Авдіївки. Його дружина Юлія тоді з чотирма дітьми була в Маріуполі.

Юлія, дружина військовослужбовця:

Самому младшему на тот момент было два месяца, а он не выходил на связь. Вообще. Он просто уже находился тут. Мне позвонил мальчик и сказал новый номер его. Сказал, все звони. Ну алё, привет. "Привет, я в Днепре в ожоговом". Ну все слезы. И мы детей. И Сюда.

Два тижні Юля з дітьми добиралась з Маріуполя до Дніпра. Відтоді вона не полишає чоловіка.

Юлія, дружина військовослужбовця:

Дети в Днепре, старшие смотрят за младшими. Сейчас нам там уже руки размотали, по чуть-чуть становится самостоятельным, а в начале нет. Приходилось его кормить, поднимать, ходить в туалет. И это все сама, вместе с ним.

Володимир, поранений військовослужбовець:

Годик еще точно придется заново всему учиться. Туже кружку брать, вилку, ложку. Все еще так не привычно, не удобно. Пересаженная кожа - тоже дискомфорт.

А це вже Олександр. Коли росія напала - він був у Польщі на заробітках. Та у перший же день купив квиток додому... Він теж отримав поранення під Авдіївкою. Снаряд впав у метрі від нього.

Олександр, поранений військовослужбовець:

Я присів, чую що щось впало на руку, думаю може якийсь там, там же земля підіймається, земля впала. Дивлюсь на руку, пух з куртки, підіймаю руку, а вона висить. Сразу турнікет, товариш допоміг накласти турнікет.

На лікарняному ліжку чоловік вже кілька місяців. Позаду - десятки операцій. І завдяки старанням лікарів вже невдовзі - Олександра мають виписати й відправити на реабілітацію. Тим часом медики Дніпра продовжують боротися за життя військових.

Сергій, хірург:

Ми навіть не кожного дня і додому їдемо. Вчора операція закінчилася після 20:00, мікрохірургічна, вона триває 7-8 годин. Поки дівчатка прибрали операційну вже комендантська година, залишаються тут аби зранку надати допомогу.

Це один з медичних центрів, де проводять надскладні мікрохірургічні операції. Лікування і складне, і дороговартісне.

Сергій, хірург:

Наші київські колеги зараз пишуть письма до міністра про те, що недостатньо грошей. Так от вони порахували ампули, порахували все, що витрачається на лікування хворого на 20 відсотків - це 200 тисяч, а на 40 відсотків, це мільйон 200 тисяч. Це без виплати медсестер, без електроенергії, це без комунальних послуг на лікарню.

Та коли на операційному столі поранений, навколо нього три бригади медиків - і вони не думають про фінанси - завдання одне - врятувати військовому життя.