З початку війни Велика Британія прийняла понад 100 тисяч біженців з України [ Редагувати ]

З початку війни Велика Британія прийняла понад 100 тисяч біженців з України. Чимало із них приїхали до родичів, але більшість - до абсолютно незнайомих людей, які гостинно відчинили двері. У наступному матеріалі ми розповімо про те, як живеться британцям та українцям під одним дахом.

Привіт, ласкаво просимо, заходьте, будь ласка.

Два місяці тому мешканка Лондона Кетрін так само відкрила двері своєї оселі перед сім'єю з України.

Мені страшенно пощастило, бо вони дуже приємні, позитивні та ввічливі, мене абсолютно все влаштовує.

У цьому будинку розмістили три покоління втікачів від війни. Бабусю з дідусем, дочку та онука.

Кетрін Клінгер, мешканка Лондона, спонсорка втікачів від війни:

Ось наш обідній стіл, де ми їмо, образно кажучи, нон-стоп. Вечорами завжди намагаємося збиратися усі разом за вечерею. Це завжди неймовірно смачна їжа, Марія і Надя наполягли, що вони беруть на себе усі обов'язки на кухні. Спочатку я протестувала, але потім зрозуміла, що ніколи не зможу змагатися з їхніми кулінарними здібностями.

Ось і зараз, поки Кетрін робить нам екскурсію будинком, Надія та Марія - пораються на кухні. На вечерю - щойно зліплені пельмені та салат із городу.

Ось тут у нас росте те, що я називаю борщем. Тут морква, кукурудза, фасоля і багато капусти.

Кетрін не може натішитися врожаєм. Свіжими овочами забезпечені до кінця літа.

Кетрін Клінгер, мешканка Лондона, спонсорка втікачів від війни:

Я спробувала себе в городництві два роки тому, під час пандемії, то була справжня катастрофа. А Марія напевно щось чаклує, бо ці красиві овочі прекрасно ростуть.

Дві грядки біля будинку - це одне із перших нововведень українців.

Марія Красуляк, втікачка від війни, мешканка Лондона:

Ми приїхали, треба було чимось спочатку зайнятися - роботи нема, нічого нема, а то нудь береться, треба щось робити й ми вирішили, поговорили з Кетрін і вона дала согласіє, каже, якщо хочеш - давай робити і всьо, зробили гарден, город посадили, і вже маємо салат свій.

Марія познайомилася з Кетрін п'ять років тому. Коли підробляла у Лондоні прибиральницею. Відтоді жінки здружилися. Їх об'єднало саме українське походження.

Кетрін Клінгер, мешканка Лондона, спонсорка втікачів від війни:

Мій батько народився в теперішній західній Україні, тоді це була Австро-Угорська імперія, і коли я познайомилася з Марією, ми зрозуміли, що її сім'я походить з місця, яке всього за 200 км від батькового рідного міста, тож між нами зразу виник зв'язок.

Батько Кетрін - з єврейської сім'ї. Вимушений був втікати з України, на початку Другої світової. Доля привела його до Британії, де він одружився і прожив все життя.

Кетрін Клінгер, мешканка Лондона, спонсорка втікачів від війни:

У мене просто таке відчуття, наче замкнулося коло, що колись британці надали прихисток та допомогу моєму батькові, і завдяки цьому я народилася, а тепер колесо історії покрутилося, знову люди втікають з тієї частини світу, але тепер я змогла допомогти втікачам.

Коли почалася війна, Кетрін наполягла, щоби сім'я Марії негайно виїжджала з небезпеки. Вона сама пройшла всю бюрократію з візами, щоби українці нічим не переймалися.

Кетрін Клінгер, мешканка Лондона, спонсорка втікачів від війни:

У мене не було жодних сумнівів, коли ти маєш такий привілей - жити в великому будинку, де є місце, як можна не запросити людей, які втікають від жахіття, яке взагалі не мало статися, як можна не відкрити свій дім і не запросити їх у нього?

Марія Красуляк, втікачка від війни, мешканка Лондона:

Вона дуже наполягала, щоб ми приїхали, я вагалася, бо я дуже переживала, як воно буде. Кидати, всьо закривати, їхати до Лондону було дуже важко, але боялися тоже, бо не знали, що чекає, бо війна, просто переживалося за дітей, щоб діти були живі-здорові, і Катя наполягла, а ми вирішили прийняти її допомогу і приїхали до Лондону.

І хоча усі сумують за домом - за прийняте рішення не шкодують.

Марія Красуляк, втікачка від війни, мешканка Лондона:

Тут спокійніше, сирени не гудуть, не літають бомби, не літають ракети, літаки не ревуть над головами. Там важче, тому що ти не знав - чи прилетить на тебе ракета, чи не прилетить, а тут тоже дуже важко, бо люди гинуть, ти читаєш це всьо, на яву ти бачиш, і дуже важко.

З допомогою Кетрін, нині вже усі дорослі мають роботу у Лондоні, а Максим із вересня піде до лондонської школи.

Марія Красуляк, втікачка від війни, мешканка Лондона:

Так сталося за два місяці, що я її можу назвати рідною сестрою. Така людина, добра людина, дуже гарно помагає, і добре ставлення, ми її дуже поважаємо, шануємо за це. Ми як вдома, ми знаємо, що ми маємо помагати, зварити їсти, попилососити, поприбирати хату, у нас всьо це чудово виходить.

І Кетрін це підтверджує. Особливо вона насолоджується їжею. Обожнює вареники, борщ і голубці.

Кетрін Клінгер, мешканка Лондона, спонсорка втікачів від війни:

Особливо під час травми, їжа це дуже важливий зв'язок з домом, з рідною культурою і спадщиною. Я вже знала про це, бо точно так само було з моїми гостями з Ірану, з Афганістану, що вони наполягали на готуванні своєї чудової їжі, яку ми потім разом їли.

Для Кетрін це не перший досвід прихистку втікачів. В різний час у неї жили біженці з Афганістану, Ірану та Судану. І вона жодного разу не шкодувала про те, що впустила до хати незнайомців.

Кетрін Клінгер, мешканка Лондона, спонсорка втікачів від війни:

Я вважаю, що коли ти відкриваєш двері перед людьми, це не просто як приймати гостей на певний період, які викликатимуть певні незручності та страждання, це такий культурний обмін, такий обмін на людському рівні, що я всіх заохочую завжди думати про це, як про досвід, який збагачує, тим паче, що це не назавжди. Ми також знаємо, що українці страшенно люблять свою країну і хочуть додому, тож це шість місяців чи рік, чи може 2-3 роки зміненого життя, але це лише часточка нашого життя і якщо ми справді можемо допомогти людям - знайомим чи незнайомцям залишатися в безпеці, то ми мусимо це робити.

Родина Марії дуже сподівається, що вже найближчим часом зможе купити зворотний квиток.

Марія Красуляк, втікачка від війни, мешканка Лондона:

Ми чекаємо, щоб війна закінчилася в Україні якнайскоріше, щоб не гинули люди, і ми будем повертатися додому - обов'язково, це навіть не обговорюється.